Четвер
27.04.2017
12:02
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 358
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція.

2.3. Забута операція. Початок німецького контрнаступу.
   Командування  LVI-го корпусу підготовку до контрнаступу розпочало з підготовки на підступах до Бреста міцну лінію оборони, а згодом розпочало контрнаступальні дії у напрямі Ковеля. 
     Комендантом "фортеці Ковель" 12 березня 1944 року був призначений  командир 5-ї тд СС «Вікінг» групенфюрер СС Гілле, котрий негайно вилетів в оточене місто, тим більше, що там знаходились його, як командира дивізії, підрозділи. На час прибуття групенфюрера Гілле до Ковеля оточений гарнізон відчував гостру потребу в боєприпасах, продовольстві та інших матеріально – технічних засобах. Німецький гарнізон міг отримувати підтримку тільки від літаків Люфтваффе, з яких скидали контейнери з боєприпасами, продовольством, медикаментами і поштою. 55-та бомбардувальна ескадра до 7 квітня зробила 221 виліт, втративши всього два літаки. На площадку 2 кілометри завдовжки і 3 кілометри шириною (саме таку площу займав оточений гарнізон) було скинуто понад 274,6 тон вантажів. Для порівняння - з’єднання 6-ї радянської повітряної армії доставили в район Ковеля  тільки 93 т боєприпасів.
     Тим часом командування 47-ї А вимагало від підпорядкованих з’єднань і частин тільки руху вперед, тим більше, що 22 березня від фронтової розвідки була отримана інформація про початок наступу з’єднань LVI-го німецького танкового корпусу з метою деблокади оточеного в Ковелі гарнізону.
    Цю інформацію про ворога добула розвідувальна група 39-ї окремої гвардійської розвідувальної роти 38-ої гв сд 70-ї армії. Діючи в глибокому тилу ворога в районі вузла доріг Брест – Ковель і Малорита – Кобрин, 22 березня розвідники під командуванням гвардії старшого сержанта Георгія Матвійовича Хаєва встановили район зосередження основних сил противника, а 23 березня захопили в полон цінного «язика», якого доставили до штабу дивізії. Отримана від розвідників інформація дозволила командуванню 70-ї армії організувати оборону і зірвати плани (в частині що стосувалась часових показників) командування німецького LVI-го танкового корпусу, найближчим завданням якого був вихід на дорогу Брест - Ковель. Наказом командира 38-ї гв сд від 21 червня 1944 року гв ст.с-т Хаєв був удостоєний за цей подвиг ордену Слави ІІІ ступеня.  Відважний сержант ще відзначиться на волинській землі, але про це далі.
     
     Вздовж шосе Ратне - Мокрани  під сильним снігопадом пробивалась вперед 5-а єгерська дивізія вермахту. Її найближчим завданням  було захоплення мостів у витоках Прип’яті. 22 березня відбувся перший бій. Радянські частини не просто оборонялись – вони контратакували. Але за відсутності основної ударної сили – танків, без підтримки артилерії відкинути ворога не змогли. 24 березня частини 38-ї гвардійської і 160-ї стрілецької дивізій поволі почали відступати на південь.
      Тільки завдяки героїзму радянських солдатів і офіцерів за період з 22 по 26 березня німецькі частини змогли витіснити війська 160-ї і 38-ї гвардійської стрілецьких дивізій лише на кілька кілометрів.  І хоча 27 березня радянські частини залишили Ратне, Міньки, Заболоття, завдання 5-ю єд виконане не було – перший з мостів під Гірниками батальйоном 56-го єп було захоплено лише 28 березня.
     8-й роті 75 єп (командир полку майор Заксенхаймер) другий міст під Здомишлем вдалося захопити наступного дня -  29 березня. Разом з цим  було створено плацдарм, для подальшого наступу.
     Командир 8-ї роти обер-лейтенант Боєрле згодом згадував: «Я зібрав залишки роти. У ній залишалося біля 40 солдатів. Поставив завдання, розділив роту на дві групи і повів їх в атаку ліворуч і праворуч від насипу. Під сильним вогнем противника, часто по пояс у воді, ми поволі просувалися вперед. Пройшло декілька годин, перш ніж ми дісталися до мосту, по якому відступали останні росіяни, щоб сховатися в селі на тій стороні. Міст підірвали. Але заряд вибухівки був недостатнім, оскільки по розвалинах мосту ми змогли перебратися на іншу сторону. Міст залишився позаду, і рота змогла розвернутися у бойовий порядок. Тепер я дав наказ залишкам роти штурмувати село. З громовим криком «Ура!», якого я вже давно не чув ми подолали останні метри, що відокремлювали нас від краю села, в якому противник намагався врятуватися втечею, щоб потім через довгий час знову контратакувати. Посеред дороги стояла російська протитанкова гармата, яку ми повернули і, використовуючи знайдені при ній снаряди, почали обстрілювати з неї будинки і змусили іванів залягти в укриттях. Я так і не дізнався, хто вів вогонь з гармати…Так ми змогли захопити плацдарм, який доставив іванам багато клопоту»115.
     Невдоволене швидкістю просування частин командування корпусу перемістило обидві танкові дивізії (4-ту і 5-ту) на свій правий фланг. 
     Скориставшись опором, який вчинили з’єднання сусідньої армії, командування 47-ї А вирішило згадати досвід боїв у Сталінграді. 26-28 березня в частинах армії, які штурмували Ковель були створені штурмові групи. Перші штурмові групи були створені у 60-й Севській стрілецькій дивізії, а згодом у 260-й та 175-й сд. Дії однієї з таких груп описав у документальній повісті «Взвод пішої розвідки» командир розвід взводу 1026 сп 260-ї сд Іван Іванович Горбатко: «В полку створили «Групу особливого призначення», завданням якої було в ніч на 28 березня таємно пробратися до міста, вчепитись  на його околиці,  тим самим створити плацдарм для очищення Ковеля від загарбників… У неї крім нас, розвідників, увійшли взвод автоматників, група петеерівців (ПТР – протитанкова рушниця – С.Я.), три зв’язківця і два сапери. Група озброїлась усім можливим. Боєприпасів взяли стільки, скільки могли нести…». Група захопила декілька будинків на східній околиці міста в районі меліоративного каналу, але ні її дії, ні інших подібних груп врятувати становища вже не могли.
     З прибуттям 27 березня з Бреста 116-го моторизованого артилерійського полку командування 5-ї тд організувало оборону найближчого тилу за рахунок польового запасного батальйону та 1-го батальйону 13-го полку, а охорону мостів в районі наступу за рахунок штабу і штабних підрозділів 31-го танкового полку З екіпажів підбитих танків була сформована бойова рота з завданням оборони Здомишля (Ратнівський район), який постійно піддавався контратакам радянських частин. Охорона тилового району наступу 5-ї тд 28 березня була покладена на частини 9-ї угорської дивізії передислокованої з району Малорити, внаслідок чого були звільнені значні сили, які постійно протистояли наскокам партизанів з’єднань Федорова та Малікова.
     Цього ж дня 5-а танкова дивізія завдала удару через Смідин в південно-східному напрямі, щоб прикрити фланг 4-й танкової дивізії, яка наносила головний удар. Разом з частинами 5-ї тд вели наступ і підрозділи 5-ї єгерської дивізії, при цьому командування LVI-го танкового корпусу дозволило не тільки маневр силами і засобами частин і підрозділів, які знаходились в районі бойових дій, але й перепідпорядкування підрозділів за рішенням командирів з’єднань.  
     Так, 1-й батальйон 56-го єп 5-ої єд, був переданий в підпорядкування командира 13-го панцергренадерського полку і отримав наказ атакувати з району села Краска (нині Ратнівський район) в напрямі на Чевель (Старовижівський район). На кінець дня 28 березня батальйони з поставленим завданням справились.
     Уранці 29 березня 1-й батальйон 14-го панцергренадерського полку захопив маленький плацдарм за Вижівкою і розширив його у напрямі Видраниці (Ратнівський район). У зв’язку з тим, що сил батальйону для подальшого наступу не вистачало, цей підрозділ оперативно було перепідпорядковано командиру 56-го єгерського полку. 56-й єп розгорнув на плацдармі два батальйони і розпочав наступ у напрямку села  Глухи (Ратнівський район). 13-й пгп з 1-м батальйоном 56-го єп і 2-м батальйоном 13-го пгп зайняв рубіж від Рудки до Старої Вижви. У другій половині дня 29 березня єгерський батальйон за підтримки чотирьох танків опанував Старою Вижвою. При подальшому наступі в напрямку села Борзова батальйон був зупинений підрозділами 1-ї сд вздовж річки Вижівка.
     З огляду на дії гітлерівців 28 березня за наказом командування фронту частина авіації 6-ої повітряної армії генерала Полиніна була перенацілена на удари по угрупуванню німецьких військ, яке наступало з північно – західного напрямку.


Категорія: Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. | Додав: voenkom (20.07.2010)
Переглядів: 700 | Рейтинг: 5.0/10
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: