4 березня 1944 року Ставка Верховного Головнокомандування поставила 2-му Білоруському фронту завдання підготувати і провести наступальну операцію. Вже у повоєнні час ця операція отримала найменування «Поліська наступальна операція». Командуванням новоствореного фронту план операції було розроблено за дві доби і вже 7 березня план її проведення було затверджено. Нижче наводяться тексти цих директив мовою оригіналу

ДИРЕКТИВА СТАВКИ ВГК № 220044 КОМАНДУЮЩЕМУ ВОЙСКАМИ

2-го БЕЛОРУССКОГО ФРОНТА НА ПОДГОТОВКУ НАСТУПАТЕЛЬНОЙ

ОПЕРАЦИИ В НАПРАВЛЕНИИ КОВЕЛЬ, БРЕСТ

4 марта 1944 г. 00 ч 45 мин

Ставка Верховного Главнокомандования приказывает: 

   1.Подготовить наступательную операцию фронта, имея направление главного удара на Ковель. Ближайшая задача овладеть рубежом Любешов, Ка­мень-Каширский, Ковель. В дальнейшем наступать с задачей овладеть Брестом и выйти на р. Западный Буг на участке Брест, Городло (последний пункт исключительно). Одновременно правым крылом фронта выйти на линию р. Припять и занять Туров, Давыд Городок, Рубель, Столин.

Наступление начать 12—15.03, не ожидая полного сосредоточения всех войск фронта.

План операции представить в Генштаб шифром не позднее 6.03.1944 г.

Ставка Верховного Главнокомандования

И.СТАЛИН, А. АНТОНОВ⁷²

ДИРЕКТИВА СТАВКИ ВГК № 220046 КОМАНДУЮЩЕМУ ВОЙСКАМИ

2-го БЕЛОРУССКОГО ФРОНТА ОБ УТВЕРЖДЕНИИ ПЛАНА

ОПЕРАЦИИ НА КОВЕЛЬСКОМ НАПРАВЛЕНИИ

7 марта 1944 г. 24 ч 00 мин

Представленный вами 6.03.1944 г. шифром [за] № 785/ш план операции Ставкой Верховного Главнокомандования утвержден. Наступление начать не позднее 16-17.03.1944 г.

                                                                                                 И. СТАЛИН, А. АНТОНОВ⁷⁴

Чому ми про операцію, яка займає особливе місце серед операцій третього періоду Великої Вітчизняної війни, яка проводилася обмеженими силами на самостійному напрямі в труднодоступному лісисто-болотистому районі, в умовах весняного бездоріжжя, внаслідок проведення якої було звільнено чи не половину Волині, в тому числі і такі районні центри, як Камінь – Каширський, Голоби, Стара Вижівка, Турійськ, ми майже нічого не знаємо? Чому про цю операцію не згадувалось у підручниках з військової історії для курсантів військових училищ і слухачів військових академій Союзу РСР, в річниці визволення населених пунктів області назва операції не «засвічувалась» на газетних шпальтах?  Навіть в 3-х томнику «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 – 1945рр. Радянська Україна в завершальний період Великої Вітчизняної війни (1944 – 1945рр.)», який рахувався за часів СРСР найбільш змістовним і правдивим щодо бойових дій на території України говориться про наступ на ковельському напрямку без будь яких подробиць, а сама інформація м’яко кажучи далека від істини. Тай у датуваннях початку ( 12,13, 15, 16, 17 березня) та закінчення операції  різне. Що ж відбувалось в березні – квітні 44-го року в центрі Волині?

Полісся (особливо басейн Прип’яті) - рівнинна лісиста низовина з численними озерами і болотами, перетнута густою мережею річок і каналів. Цей район традиційно вважався непридатним для ведення бойових дій крупними масами військ. Навіть при плануванні бойових операцій 1812 року та періоду 1-ї світової війни район Волинського полісся вважався придатним лише для партизанської війни, а використання значних військових сил рахувалося можливим лише вздовж великих трактів Луцьк – Хелм та Луцьк – Володимир (Волинський). У літній кампанії 1941 основні сили німецьких групи армій «Центр» і «Південь» обходили його з півночі і півдня, а тут березень – суцільне, непрохідне болото, відсутність будь – чого, що можна було б назвати дорогою. Таким чином, розгортання радянськими військами наступальної операції в Поліссі було б несподіванкою для противника.

Станом на 15 березня 1944 року в смузі від Століна до Луцька оборонялися війська 2-ої армії групи армій «Центр» - 7-ма піхотна дивізія, бойові групи «Хашге» і «Агрікола» у складі кавалерійського полку «Центр» і 6 батальйонів піхоти; частина сил 4-ої німецької танкової армії з групи армій «Південь» - 213-та охоронна дивізія (добряче пошматована радянськими військами спочатку під Корсунь – Шевченківським, а згодом в ході Житомирсько – Бердичівської наступальної операції), частини 5-ї танкової дивізії СС «Вікінг» (знаходились на доукомплектуванні після виходу з Корсунь – Шевченківського котла в районі Люблін, Хелм, Ковель), бойова група «Гоуф» ( 8-ма танкова, 72-га і 340-а піхотні дивізії на рубежі Тристень – Берестечко у смузі 1-го Українського фронту), а також поліцейські, залізничні і будівельні частини. У найближчому тилу німців розташовувалися також п'ять угорських дивізій, які виконували завдання з охорону тилу: 1-ша зі штабом в районі Бреста, 9-та в Малориті, 12-та в Кобрині, 19-та в Любомлі і 23-тя в Дорогочині. 

Особливість задуму операції полягала в тому, що удар головних сил фронту (47-ма і 70-та армії) був направлений в стик ворожих груп «Центр» ( частини 2-ї армії) і «Південь» ( частини 4-ї танкової армії), слабо прикритий військами супротивника. Передбачалося нанесення силами 47-ої армії удару в обхід м. Ковель із заходу та півдня та вихід до Західного Бугу. 70-а армія повинна була завдати удару з рубежу Любешів, Седлище на Камінь-Каширський, а в подальшому вийти в район Бреста. Завданням 61-ї армії було очищення від противника південного берегу Прип’яті на ділянці Давид-Городок, Пінськ. Глибина найближчого завдання армій ударного угрупування фронту планувалася в 40 – 50 км., подальшого - 120-130 км. Смуга наступу фронту складала більше 350 км. Відповідно до цього оперативна побудова військ фронту була одноешелонною⁶⁶.

Оволодіння Ковельським залізничним вузлом забезпечувало свободу маневру на Брестському, Хелмському і Володимир - Волинському напрямах. З виходом на Західний Буг війська фронту повинні були охопити з півдня ворожу групу армій «Центр», і цим забезпечити вигідні умови для проведення операцій по звільненню Білорусії і Польщі.

На підготовку операції відводилося всього 10 діб. За цей час з одинадцяти стрілецьких дивізій, призначених для передачі до складу фронту з резерву Ставки ВГК, прибули сім, а з п’яти танкових полків тільки один. До початку наступу з чотирнадцяти дивізій, які повинні були поповнити ударне угрупування фронту, у вихідні райони висувалась лише половина – сім дивізій. До 14 березня 61-ша армія зуміла перекинути на своє ліве крило для наступу на Столінському напрямі, де зосереджувалися її основні зусилля, управління 9-го гвардійського стрілецького корпусу і одну дивізію. Дві інші дивізії були передані 70-й армії. 6-та повітряна армія лише до 18 березня, тобто на четвертий день операції, змогла перебазувати з району Невеля (Псковська область) під Сарни лише 70% літаків (122 з 181).

Складним було положення з матеріальним забезпеченням військ фронту: було всього 0,5 - 1,2 боєкомплекту боєприпасів, дві заправки автобензину і біля 3-х заправок дизпалива⁶⁶.

Прибуття військ до складу 70-ої і 47-ої армій, перекидання з'єднань 61-ої армії і підвезення матеріальних засобів здійснювалися по єдиній залізничній магістралі, яка піддавалася ударам авіації противника. Достатніх засобів для її прикриття з повітря фронт не мав. Хоча в тилових районах фронту виконувався великий об'єм робіт по будівництву і ремонту доріг і мостів (у смузі 47-ої армії був побудований залізничний міст через р. Стир і автомобільний через р. Горинь), подолати труднощі в зосередженні військ, перебазуванні авіації і підвезенні матеріальних засобів не вдалося до самого кінця операції. Обстановка в тилу 2-го Білоруського фронту ускладнювалася диверсійними діями загонів УПА. Для боротьби з ними командування було вимушене використовувати сили 7-го гв КК.