Четвер
28.03.2024
13:15
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція.

2.2.6. Забута операція. Перший штурм Ковеля.

У цей час в районі самої «фортеці» радянські з’єднання йшли на штурм міста.

В боях за Ковель відзначилась 175 – та Уральська стрілецька дивізія, сформована 15 січня 1943 року місті Ревда та селищі Дєхтярка Свердловської області відповідно до постанови ДКО СРСР від 14.10.42 і наказу НКВС СРСР від 26.10.42 з прикордонників та солдат і офіцерів внутрішніх військ. До складу дивізії увійшло до двох тисяч прикордонників, які прийняли перший удар ворога 22 червня 1941 року на Північно – Західному напрямку. Першим командиром дивізії було призначено генерал – майора Андрія Сидоровича Головка (колишнього начальника військ НКВС з охорони тилу Північно – Західного фронту). До складу дивізії увійшли 277-й Червонопрапорний Карельський (колишній 15-й Червонопрапорний Карельський), стрілецький полк, сформований з прикордонників (полк брав участь в боях Радянсько – Фінської війни в 1939-1940 роках як 4-й стрілецький полк НКВС), 278-й Ревдінський стрілецький полк (колишній 26-й), 142-й Свердловський (колишній 282-й) стрілецький полк, 373-й артилерійський полк, 123-й окремий винищувально - протитанковий дивізіон, 104-й мотострілецький батальйон, 71-ша окрема розвідувальна рота, 663 рота зв'язку, 89-й окремий стрілецький батальйон та інші підрозділи забезпечення. У складі 70-ї армії дивізія приймала участь в боях на Курській дузі. Згодом визволяла Орловську, Сумську, Чернігівську, Гомельську області. На Волинь 175-та Уральська стрілецька дивізія прибула до складу 47-ї армії 2-го Білоруського фронту у березні 1944 року.  На цей час на її бойовому рахунку були тисячі знищених гітлерівців, понад два десятки збитих німецьких літаків, близько 250 танків противника, приблизно таке ж число знищених гармат і мінометів, велика кількість автомашин і іншої техніки110.


З’єднанням командував генерал–майор Володимир Олександрович Борисов. Народився В.О.Борисов 14 жовтня 1903 року в селі Струмова нині Борисоглєбського району Ярославської області в селянській сім'ї. Тринадцятилітнім підлітком почав самостійне життя учнем в гастрономі Вєтчинкіна в Петрограді. В голодному 1918 році повернувся до рідного села. У 1925 році був призваний на військову службу, яку розпочав у полковій школі 6-ї Орловської стрілецької дивізії. Здібний молодший командир згодом був направлений на навчання до Московської військової школи імені ВЦВК, яку закінчив у 1929 році. У 1932 році закінчив Ленінградські бронетанкові курси, після чого служив на різних командних посадах в РСЧА. По закінченню у 1939 році Військової академії імені М.В. Фрунзе був направлений для проходження служби в штаб Білоруського особливого військового округу, а згодом до 27-ї стрілецької дивізії. У червні 1941 року отримав призначення на посаду начальника штабу 5-ї повітрянодесантної бригади 3-го повітрянодесантного корпусу КОВО. Бої на київському напрямку в липні – серпні 1941 року не тільки дали підполковнику Борисову перші навички планування і управління реальним боєм, але й сформували характер полководця. Військову майстерність і вміння полковнику Борисову прийшлось згодом відточувати в легендарній 62-й армії під Сталінградом. 25 березня полковник Борисов прийняв під командування 175-ту сд. Дивізія під його командуванням відзначилася в боях на Курській дузі. За вміле керівництво і бойові успіхи комдиві був нагороджений орденом Кутузова II ступеня, а 25 вересня 1943 року отримав генеральські погони.  Після невеликої перерви (з 29.11.43) 19 січня 1944 року генерал Борисов знову прийняв командування 175-ою сд, якою командував до 12.06.44. З 13.06.44 і до закінчення війни генерал-майор В.О.Борисов командував 44-ю Червонопрапорною Барановичівською гвардійською стрілецькою дивізією (65-я армія, 1-й Білоруський фронт). У вересні 1944 року в районі міста Сероцьк (Польща) 44-та гв сд захопила і тривалий час утримувала плацдарм через річку Нарев. За бої на цьому плацдармі генерал Борисов 06.04.45 був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після війни В.О.Борисов  закінчив ВАГШ ЗС СРСР, був старшим викладачем у Військовій академії Генерального штабу, служив у Генеральному штабі Радянської Армії. З 1961 року - в запасі, а потім у відставці. Помер 19 березня 1993 року. Похований на Кунцевськом кладовище міста Москва.

На ковельському напрямі 175-та стрілецька дивізія однією з перших форсувала річку Стохід, пройшла з боями більше 60 кілометрів, визволила 45 населених пунктів. Чимала роль належала їй і в оточенні ковельського гарнізону. Надвечір 15 березня частина сил дивізії з півдня вийшла до околиць Ковеля. По завершенню оточення гітлерівського гарнізону дивізія зайняла бойові порядки у внутрішньому кільці оточення.

З 19 по 26 березня 175-та сд разом з 60-ою та 260-ю стрілецькими дивізіями вела бої на околицях Ковеля.

Проте, зважаючи на виключно наполегливий опір німецьких військ, що використовували для оборони усі без винятку придатні цегляні будівлі, систему ДОТів, ДЗОТів, інших залізобетонних укріплень, за тиждень боїв радянським частинам вдалося опанувати лише двома невеликими вулицями. Пробитися до центру міста було неможливо. Користуючись опорними пунктами і укріпленнями, оточені в місті гітлерівці, особливо есесівці відчайдушно обороняли кожну вулицю, кожен провулок, кожен будинок111.

Радянські воїни щоденно ризикували життям, намагаючись вибити ворога з міста ковалів, при цьому демонструючи безприкладні мужність і героїзм. Нехтуючи власним життям під сильним вогнем противника врятував життя і витягнув з поля бою командира 9-ї стрілецької роти 282-го стрілецького полку  мінометник рядовий Мухтар Узаков. Рядовий цього ж полку Г.Д.Іванов першим увірвався в один з будинків на околиці Ковеля. Гітлерівці, що засіли в підвалі сусідньої будівлі, відкрили по сміливцю ураганний вогонь з кулеметів і автоматів. Солдат перечекав, поки стрілянина стихне, скрито підібрався до амбразури, звідки есесівці вели вогонь, і кинув туди одну за іншою декілька гранат. Цього виявилось достатньо, щоб знищити вогневу точку противника. Цього ж дня перед строєм роти сміливець отримав від командира полку медаль „За відвагу”.

Декілька батальйонів 175-ї стрілецької вели бої на південній околиці Ковеля, а прикордонники 277-го Червонопрапорного Карельського стрілецького полку під командуванням підполковника Андрія Захаровича Вєдіна (у переможному 45-му заступник командира 175-ї сд полковник Вєдін під час Потсдамської конференції країн – союзників був комендантом Потсдаму) відбивали одну за одною контратаки гітлерівців на рубежі Задиби, Радомль.

Заступнику командира 277-го стрілецького полку по політчастині майору Миколі Сергійовичу Покровському було доручено важливу місію – встановлення взаємодії з командирами партизанських загонів та підрозділів Армії Крайової, яку він виконав з честю пройшовши по ворожим тилам від Ковеля до Бреста і назад.

18 березня бої за оволодіння Ковелем розпочала 260-та стрілецька дивізія. Доступ до міста перегородила заздалегідь підготовлена оборона (в самий раз подякувати партизанам Федорова і Малікова за спонукання командування гарнізону до підготовки оборони міста). Гітлерівці майстерно використовували місцевість та інфраструктуру. Найбільш підготовленою була оборона вздовж залізниці. На залізничних коліях були збудовані барикади з рейсів та шпал. Повсюди були обладнані криті ходи сполучень, ДОТи і ДзОТи, пункти спостереження, протитанкові та кулеметні гнізда. Перед першою лінією оборони тягнувся наповнений водою рів, перед ним дротяні загородження і мінні поля. На околицях міста зигзагоподібні ходи сполучень з’єднували будівлі, підвали та інші споруди. Віконні і дверні пройми будівель були закладені мішками з піском, залишені тільки амбразури для стрілецької зброї. Підготовленою до тривалою оборони виявилась і ділянка вздовж шосе Ковель – Сарни. Нашпигована замаскованими ДОТами та броньованими ковпаками, які нагадували закопані в землю башти танків, позиція гарнізону займала панівне становище. Значну допомогу оточеному гарнізону надавали німецькі бронепоїзди, зокрема „Адольф Гітлер”, які вогнем своїх великокаліберних гармат зривали не одну радянську атаку.

Перші атаки в лоб  німецьких позицій значного успіху не принесли. Якщо 19 березня частини 47-ї армії просунились вперед на 100-150м., то вже 20 і 21 березня на 50-100м112. Тільки за чотири дні боїв 19 – 22 березня частини 260-ї сд втратили в середньому до 60% особового складу. З кожним днем супротив німецького гарнізону ріс. 22 березня радянські частини змогли просунутись вперед лише на 30-50 метрів. В бойовому донесенні штабу 260-ї сд від 22.03.44 в штаб 47-ї армії відмічалось: „наступ захлинувся”113.

На допомогу штурмуючій місто піхоті прийшла штурмова авіація.

21 березня 1944 року група з тридцяти літаків Іл-2 під командуванням штурмана 33-го гшап Героя Радянського Союзу гвардії капітана Олександра Андрійовича Носова  завдала бомбово-штурмового удару по залізничній станції Ковель. Внаслідок вибуху вагонів з боєприпасами, які на той час знаходились на станції, доступ до колій на протязі двох днів був відсутній. Усі  30 екіпажів благополучно повернулися на свій аеродром. Ведучий групи штурмовиків Герой Радянського Союзу Олександр Носов був нагороджений орденом Олександра Невського. Вручав його льотчикові командувач 6-ою повітряною армією Герою Радянського Союзу генерал-полковник авіації Ф. П. Полинін. Коли на кітелі гв капітана Носова засяяв новий орден, однополчани піднесли йому пам'ятну адресу: «Олександру Носову - Олександра Невського за Ковель».


Але не завжди штурмовики могли діяти. Погані погодні умови диктували і нову тактику, особливо в застосуванні авіації - на виручку піхоті прийшла 242-га авіадивізія нічних легких бомбардувальників. 27 березня чотири групи По-2 завдали удару по залізничному вузлу і прилеглим до нього шляхам. Нанесені удари зірвали план перегрупування сил німецького гарнізону з метою прориву оточення.

Такий успіх нічних бомбардувальників був невипадковий.

242-га нбад була сформована на базі Управління ВПС 11 армії в червні 1942 року. До прибуття на Волинь воювала на Північно-Західному фронті. Льотчики полків, які входили до дивізії відзначились в ході Дем΄янської наступальної операції, ліквідації Рамушевського коридору, мали значний досвід дій над лісисто-болотистою місцевістю. Тихохідні По-2 наводили своїми нічними нальотами страх і на молодих солдат і бувалих німецьких вояків.  З 16.02.43 року дивізією командував полковник Дмитро Андрійович Абанін.


Категорія: Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. | Додав: voenkom (20.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 1198 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 2
1 ВПК  
0
полистайте, может чем-то полезно будет http://fmc.my1.ru/publ/istorija/bojovi_diji_6_ji_povitrjanoji_armiji_v_poliskij_operaciji_1944_r/2-1-0-50

2 voenkom  
0
Прочитав. Дійсно цікаво. Особливо інформація щодо німецьких формувань. Дякую.

Ім`я *:
Email *:
Код *: