2.1.5. Забута операція. Новий командуючий 1-м Українським - Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. - Бої місцевого значення. Волинь 1944. - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
П`ятниця
24.03.2017
02:58
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 358
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція.

2.1.5. Забута операція. Новий командуючий 1-м Українським

У цей час відбулися деякі зміни на сусідньому 1-му Українському фронтові - 1 березня 1944 року командування військами фронту прийняв Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков.


Не можу залишити без уваги постать цього воєначальника, тим більше що ставлення до нього і серед істориків, і серед суспільства неоднозначне. Одні вважають його найбільшим військовим генієм ХХ століття і прирівнюють до напівбожества, інші – майже проклинаються із-за жорстокості, неповагм до життів сотень тисяч солдат і офіцерів та непомірну брутальність у ставленні до підлеглих.

Георгій Жуков народився 19 листопада (1 грудня) 1896 року в селі Стрєлковка нині Жуковського району Калузької області в сім'ї селянина. У 1907 році закінчив три класи церковно-приходської школи і перебрався до Москви, де став працювати в майстерні дядька - шевця. В своїх мемурах Жуков згадував, що закінчив чотири класи ремісничого училище, хоча це ставиться під сумнів багатьма істориками. 7 серпня 1915 року розпочалась військова служба майбутнього маршала. Ази військової науки Георгій Жуков опановував у полковій школі 10-го драгунського Новгородського полку. У серпні 1916 року Жуков закінчив навчання, отримав на погони лички молодшого унтер-офіцера і з маршевим ескадроном був направлений на фронт.

Воював молодший унтер-офіцер Жуков недовго. У вересні 1916 під час кінної атаки в гірському районі Бистріца (Південно-Західний фронт), він захопив у полон австрійського офіцера і доставив його до штабу полку, не дивлячись на поранення. Був нагороджений Георгієвським хрестом 4 класу. У жовтні 1916 Георгій Жуков під час чергової вилазки у ворожий тил підірвався на міні і отримав важку контузію. Вже в госпіталі отримав Георгій 3 класу. На фронт Жуков більше не повернувся. Лютневу революцію Георгій Костянтинович зустрів в  5-му запасному кавалерійському полку. Завдяки двом Георгіям, які свідчили про особисту мужність, і робітничо-селянське походження утнер Жуков був обраний головою ескадронного комітету солдатських депутатів. У 1918 році вступив до Червоної Армії. На фронтах Громадянської командував кавалерійським взводом, ескадроном. Воював проти уральських козачих формувань під Царицином (нині Волгогрда), частин Денікіна і Врангеля. Особливо відзначився під час придушення селянського повстання на Тамбовщині, за що отримав орден „Червоний Прапор” (31.08.1922р. - № 12833).

У 1920-1923 роках командував ескадронами 1-го і 38-го кавалерійських полків. У березні 1923 року був призначений помічником командира 40-го кавалерійського полку, а в червні цього ж року командиром 39-го кавалерійського полку. Неймовірна вимогливість до підлеглих, почуття особистої зверхності і вседозволеності вилилось в скаргу одного з підлеглих краскомів. Комісія штабу корпусу, яка проводила розслідування у 1929 році, факти підтвердила і Жуков отримав догану «за пияцтво і нерозбірливість в зв'язках з жінками». Не дивлячись на, це у травні 1930 року був призначений командиром 2-ої бригади 7-ої Самарської кавалерійської дивізії. Його безпосередній начальник - комдив К.К. Рокоссовський в атестації на Жукова, разом з  позитивними відгуками про його здібності, писав (подаю мовою оригіналу): ""По характеру немного суховат и недостаточно чуток. Болезненно самолюбив. На штабную и преподавательскую работу назначен быть не может - органически ее ненавидит"77. У лютому 1933 року був призначений помічником інспектора кавалерії РСЧА С.М. Будьонного, а весною цього року командиром 4-ої кавалерійської (з квітня 1936 року Донської козачої) дивізії, яка знаходилася в край поганому стані. За короткий час зумів укріпити дисципліну і підняти рівень бойової підготовки в дивізії настільки, що через два роки - в 1935 році вона була визнана кращим кавалерійським з’єднанням РСЧА і нагороджена орденом Леніна. Діяльність Георгія Костянтиновича не залишилась непоміченою – в липні 1937 року він був призначений командиром 3-го кавалерійського, а в лютому 1937 року 6-го козачого корпусу. Після хвилі арештів, які прокотились по Червоній армії в 1937-1938 роках Жуков отримав чергове підвищення – став заступником командуючого військами Білоруського військового округу з кавалерії. У червні 1939 Жуков був викликаний до Москви і отримав призначення командувачем 1-ої армійської групи в Монголії.  1-ша АГ Жукова, яка була на вістрі удару фронту, маючи перевагу в живій силі та в авіації в 2 рази, танках в 3 рази завдала поразки 6-й японській армії (38 тис солдат і офіцерів, 135 танків, 250 літаків) на річці Халхін-Гол, при цьому втрати радянських військ склали більше 25,5 тисяч чоловік, а японські - близько 20 тис. солдат і офіцерів. У боях на Халхін-Голі вкотре проявилась непомірна жлрсткість, навіть жорстокість комкора Жукова. За його наказом безпідставно було засуджено до розстрілу 17 старших офіцерів, які були врятовані лише завдяки втручанню командуючого Забайкальським фронтом командарма 2-го рангу Георгія Михайловича Штерна ( арештований 22 червня 1941 року в Москві, розстріляний 20 жовтня 1941 року в Куйбишевській в’язниці НКВС). Про стиль командування комкора Жукова того часу генерал-дисидент Петро Григоренко, який тоді служив у штабі Забайкальського фронту в своїй книзі „В підпіллі можна зустріти лише пацюків” писав так : "Занадто значною була наша чисельна і технічна перевага. Але і втрат ми зазнали величезних, перш за все із-за некваліфікованого командування. Позначався характер Георгія Костянтиновича, який людей жаліти ніколи не умів... Людина він жорстока і мстива, тому у війну я серйозно побоювався потрапити під його керівництво”, і далі (мовою оригіналу): „К этому времени уже имелось 17 приговоренных к расстрелу. Даже не юристов содержания уголовных дел приговоренных потрясали. В каждом таком деле лежали либо рапорт начальника, в котором тот писал: «Такой-то получил такое-то приказание, его не выполнил» и резолюция на рапорте: «Трибунал. Судить. Расстрелять!», либо записка Жукова: «Трибунал. Такой-то получил от меня лично такой-то приказ. Не выполнил. Судить. Расстрелять!». И приговор. Более ничего. Ни протоколов допроса, ни проверок, ни экспертиз. Вообще ничего. Лишь одна бумажка и приговор”78...

За бої на території Монголії  комкор Георгій Костянтинович Жуков Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 серпня 1939 року був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (медаль „Золота Зірка»№ 435). Постановою Ради Народних Комісарів Союзу РСР від 4 червня 1940 року № 945 Г.К.Жукову було присвоєно військове звання «генерал армії», крім того він отримав призначення на посаду командуючого військами Київського особливого військового округу. Саме під керівництвом Жукова в червні 1940 року була проведена операція по приєднанню до УРСР Бессарабії і Північної Буковини, які на той час належали Румунії. Славу „військового теоретика” в довоєнний час зажив завдяки доповіді "Характер сучасної наступальної операції" (основні положення готували І.X. Баграмян і Г.В. Іванов) на грудневій 1940 року нараді вищого командування . Хоча предендувати на це звання Жуков, як це не парадоксально звучить, не міг навіть теоретично. Він просто напросто не мав фундаментальної ні загальної, ні військової освіти (у 1920 році закінчив Перші Рязанські кавалерійські курси, в 1925 році - Курси удосконалення командного складу, в 1930 році - Вищі Курси удосконалення командного складу). Сам Жуков в своїх «Спогадах і роздумах» вказував, що він академій не закінчував. А жаль, можливо б історія війни пішла б іншим шляхом…

Майже відразу після наради Сталін прийняв рішення призначити Жукова начальником Генерального штабу РСЧА (призначення відбулось в січні 1941 року) обов’язки якого виконував до 30 липня 1941 року. Перебування Жукова на цій ключовій для збройних сил посаді, на мою думку, привело до трагедії червня – липня 1941 року, коли із-за стратегічних помилок в плануванні оперативного і мобілізаційного розгортання РСЧА основне ударне угрупування ЗОВО (з 22 червня Західного фронту) опинилось в невигідному для оброни Білостоцькому виступі і практично було знищене в перші тижні війни. Цю несприятливість усугубила підписана в 0.30 22 червня Маршалом СРСР Тимошенком і генералом армії Жуковим директива №1 командуючим військами прикордонних округів Балтійського, Північного і Чорноморського флотів з категоричною забороною завдавати ударів у відповідь, відповідати вогнем на вогонь та протидіяти в будьякий спосіб. Ще менш зрозумілою є підписана Жуковим 22 червня 1941 року директива за №3 (сам Жуков відхрещувався від свого підпису, наводячи різні аргументи), яка вимагала від командуючих фронтами розпочати 23 червня контрнаступ, розгромити противника на основних напрямках з виходом на територію противника. Внаслідок цих непідготовлених контрударів були знищені основні сили механізованих корпусів Південно-Західного фронту спочатку в районі Війнці (Локачинський район), а згодом в районі Дубно. Про можливість її виконання військами західного фронту і мови бути не могло – через два дні німці взяли Мінськ. Нанесені удари мехкорпусами Північно-Західного фронту в районі Каунаса привели згодом до катастрофи, яка отримала назву „Блокада Ленінграда”.

23 червня 1941 року Г.К.Жуков в якості члена Ставки головнокомандування був направлений на Південно-Західний фронт, де фактично перебрав на себе командування, „відсунувши” командуючого військами фронту генерал-полковника Кирпоноса. Після передачі справ і посади начальника Генштабу Маршалу  Б.М. Шапошникову  30.07.1941 генерал армії Жуков був призначений командуючим військами Резервного фронту. Війська фронту в серпні 1941 року контратакували німецькі угрупування в районі Єльні, зазнали значних втрат, але все-таки 6 вересня визволили місто. Ця не потрібна ні в старатегічному, ні в тактичному плані перемога необхідна була в плані політичному і моральному. У вересні 1941 року  Жуков був направлений на Ленінградський фронт, який напередодні ціною великих втрат і зусиль зупинив просування частин групи армій „Північ” на ближніх підступах до міста. Одним з перших документів, який видав Жуков на новій посаді була шифротелеграма за № 4976, в якій зазначалось: "Роз’яснити всьому особовому складу, що всі сім’ї тих хто задався в полон будуть розстріляні і по поверненню з полону вони також будуть розстріляні"79. Наказ про «цивільних заложників» представником ЦК ВКП(б)Маленковим був відмінений, хоча така постановка питання згодом «вождю всіх часів і народів» сподобалась, що й було незабаром застосовано не тільки з солдатськими сім’ями, а цілими народами. Відволікання Жукова з прийняттям рішення про нанесення 14-15 вересня удару по німецьким військам в районі станції Мга, направлення для наступу всього однієї  115-ї стрілецької і ненавченої діям на суші тільки сформованої 4-ї бригади морської піхоти привело до 900 денної блокади міста на Неві. В цей час  зі сходу до станції рвалась ціла 54-та армія під командуванням Маршала Радянського Союзу Г.І.Кулика.  Згодом Жуков розповідав про відбиття штурму, але цього штурму не було, ще 6 вересня 1941 року Гітлер підписав директиву за №3580, яка ставила завданням оточення Ленінграда, більше того основна ударна сила вермахту танкові дивізії 4-ї танкової групи вже були перенацілені на Московський напрямок.

У жовтні 1941 року Жуков був призначений командуючим Західним фронтом. І знову одним з перших наказів був: "Боягузів і панікерів, що кидають поле бою, відходять без дозволу із займаних позицій, що кидають зброю і техніку, розстрілювати на місці". Це стосувалось не тільки простих солдатів, але й генералів –командуючих арміями. 8 листопада командуючий 43-ю армією Західного фронту генерал-майор К.Д.Голубєв направив на ім’я І.В.Сталіна телеграму наступного змісту: „На другий день по приїзду (Жукова - авт.) мене обіцяли розстріляти, на третій віддати під суд, на четвертий погрожували розстріляти перед строєм армії”81. Не зважаючи на втрати, Жуков вів "активну оборону", кидаючи в контратаки непідготовлені частини. Така тактика виправдала себе. До кінця листопада німецький наступ на Москву захлинувся в супротиві радянських частин і сильних морозах, а 5-6 грудня Західний фронт перейшов в контрнаступ, відкинувши війська вермахту на 100-150 км. При цьому, лише за один місяць (з 5.12.1941 по 7.1.1942) Західний фронт втратив більше 260 тис. солдат і офіцерів. Разом з тим хочу відмітити, що Жукову налеить єдиний в Червоній Армії часів Вітчизняної війни наказ, який вимагав від командирів і командуючих під загрозою зняття з посад припинити атакувати противника в лоб, не шкодуючи при цьому життя солдат і офіцерів. Жуков вимагав вчитись вести бойові дії малою кров’ю і умінням. Таким чином жорстість Жукова в битві під Москвою все-таки дала свої полоди- німецькі війська були відкинуті на захід.

1 лютого 1942 року Г.К.Жуков, залишаючись командуючим фронтом, був призначений головнокомандуючим Західним стратегічним напрямом і заступником наркома оборони СРСР. З 26.8.1942 1-й заступник наркома оборони і заступник Верховного головнокомандуючого. 

Ні сам Жуков, ні його „офіційні” радянські і російські біографи не люблять згадувати про 1-шу Ржевсько- Сичовську наступальну операцію військ Калінінського (генерал-полковник Конєв) і Західного (генерал армії Жуков) фронтів 30 липня – 1 жовтня 1942 року. Операція, задумана Ставкою за пропозицією Жукова повинна була оточити і розгромити на теритрії Ржевсько- В’яземського виступу війська 9-ї німецької армії, якою командував генерал-полковник Модель. З радянської сторни в цій операції приймали участь війська шести загальновійськових, двох повітряних армій, п’яти корпусів (в т.ч. двох танкових). До радянського угрупування входили (без частин і з’єднань окремих корпусів) 43 стрілецькі дивізії, 72 стрілецькі бригади, 67 артилерійських полків і бригад, 37 дивізіонів гвардійських реактивних мінометів, 21 танкова бригада. Без врахування особового складу корпусів у військах фронтів налічувалось до півмільйона солдат і офіцерів, 1715 танків. Вже на кінець - серпня – початок вересня наступальні дії радянських військ видихлись, почалась жахлива „Ржевська м’ясорубка” в якій полягло до 60% особового складу ( понад 300 000 чол.), танкові частини втратили понад 1085 танків (понад 63%). При цьому втрати німецьких військ склали всього 1979 чоловік вбитими, 7710 пораненими и 1134 пропавшими безвісті. Жукова від „розборок” врятувала лише передача команування Західним фронтом Конєву і вибуття в якості представника Ставки в район Сталінграду. Напевно, там Жуков дуже жалкував, якщо не за втраченими солдатами, то за танками, яких дуже не вистачало на перших етапах Сталінградської оборонної операції. Хоча роль Жукова в плануванні операції „Уран” і не була першорядною за неї він був нагороджений орденом Суворова 1-го ступеня за №1 а от першорядна роль в проваленій операції «Марс» (2-й наступ на Ржевському напрямку) довгий час замовчувалась.

19 січня 1943 року Жуков знову був направлений на Калінінській фронт для підготовки другого наступу на Ржевсько-Сичовському напрямі. Знову до операції були залучені величезні сили, і вона закінчилося невдачею: радянські ударні угрупування були оточені і прорвалися лише завдяки великих втрат ( до 500 000 чоловік).

У січні 1943 року Г.К.Жуков здійснював загальне керівництво операцією „Іскра” (12-1801.43), в ході якої була прорвана блокада Ленінграду. 18 січня 1943 року Г.К.Жукову було присвоєне військове звання Маршал Радянського Союзу, першому в роки Великої Вітчизняної Війни. 

У липні 1943 року Георгій Костянтинович координував дії Воронезького і Степового фронтів на Курській дузі.

У лютому 1944, як вже згадувалось, Жуков прийняв командування 1-м Українським фронтом, війська якого в ході Проскурово-Чернівецької наступальної операції оточили 23 німецькі дивізії.  За бойові дії 1-го Українського в цій операції 11.04.1944 Жуков став першим кавалером ордену «Победа» ( 2-й отримав за Вісло-Одерську операцію -30.03.1945 за № 5).

Після передачі командування 1м Українським фронтом генералу Конєву до листопада 1944 року Г.К. Жуков був представником Ставки на 1-му Білоруському і 1-му Українському фронтах. 29 липня 1944 року за координацію дій цих фронтів в ході літньої кампанії 1944 року був удостоєний другої зірки Героя (№22/ІІ). Отже, можна сміливо вважати, що ця зірка Жукова є зіркою і за визволення Волині. 

12 листопада 1944року  Маршал СРСР К.Г.Жуков був призначений командуючим військами 1-го Білоруського фронту. Під його командуванням війська фронту приймали участь в  Вісло - Одерській (14.01 – 03.02.45), Східно-Померанській (10.02-04.04.45), Берлінській (16.04-08.05.45) стратегічних наступальних операціях. За цей час фронт втратив більше 470 тисяч чоловік. 

8 травня 1945 року Г.К.Жуков від імені СРСР прийняв капітуляцію вермахту в Карлхорсті, а 24.6.1945 приймав в Москві Парад Перемоги. 31.5.1945 Маршал Жуков був призначений представником СРСР в Контрольній раді з питань Німеччини.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 червня 1945 року Жуков Георгій Костянтинович був нагороджений третьою медаллю «Золота Зірка» (№ 2/ІІІ).

У повоєнний час Г.К. Жуков з червня 1945  року був головнокомандуючим Групою Радянських військ в Німеччині і головнокомандувачем Радянської військової адміністрації. У березні 1946 призначений головнокомандуючим Сухопутними військами і заступником міністра Збройних Сил СРСР.  9.6.1946 був знятий з посади із звинуваченням в "відсутності скромності, надмірних особистих амбіціях, приписуванні собі вирішальної ролі у виконанні всіх основних бойових операцій під час війни", в тому, що "відчуваючи озлоблення, вирішив зібрати навколо себе невдах, командувачів, звільнених з посад, таким чином став в опозицію до уряду і Верховного командування". Не дивлячись на ці досить серйозні звинувачення, які для будь – кого іншого закінчились би розстрілом Жуков був „висланий в заслання” на посаду командувача військами Одеського військового округу. У червні 1946 року проти Жукова, з арешту на станції Ягодин (Любомльський район), була розпочата  так звана "трофейна справа" - про вивіз Жуковим та іншими радянськими генералами цінностей з Німеччини. Тільки за Жуковим числилось 17 золотих і 3 з коштовними каменями годинників, 15 золотих кулонів, понад 4000 метрів тканини, 323 хутряних шкірки, 44 килими і гобелени ), 55 картин, 55 ящиків посуду, 20 мисливських рушниць і т.д. І знову доля благоволила до опального Маршала. У лютому 1948 року він був призначений командуючим військами Уральського військового округу.  У 1952 році опала потихеньку стала спадати. Цього року Жуков став кандидатом в члени, з в липні 1953 членом ЦК КПРС. Після смерті Сталіна Жуков знову зайняв провідні позиції в армії. У березні 1953  був призначений 1-м заступником Військового міністра (міністра оборони) СРСР. У вересні 1954 р. Георгій Костянтинович керував навчаннями на Тоцькому полігоні (Оренбургська область), під час яких використовувалася ядерна зброя. І знову для Жукова цікавою була нова зброя та її можливості, а не долі десятків тисяч людей. Дивізії через 30-40 хвилин після ядерного вибуху пішли в атаку в напрямку до епіцентру. Під час служби в 691-му мотострілецькому полку 218-ї стрілецької дивізії, яка дислокувалась в селищі Тоцьке-4, мені довелось бачити залишки техніки, яка була на полігоні під час вибуху в 1954. Дула гармат танків більш нагадували сталеві сосульки, а башти – безформенний кусок заліза. Що вже говорити про людей, які сиділи в окопах, а потім без засобів захисту пройшли  по слідах радіоактивної хмари.

9 лютого 1955  Г.К.Жуков зайняв пост міністра оборони СРСР.  Під час боротьби М.С.Хрущова  з угрупуванням В.М. Молотова, Л.М. Кагановича, Г.М. Маленкова встав на сторону першого. Хрушов був вдячним - Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 грудня 1956 року за видатні заслуги перед КПРС і радянським народом і у зв'язку з шістдесятиріччям з дня народження Маршал Радянського Союзу Жуков Георгій Костянтинович  був нагороджений орденом Леніна і четвертою медаллю «Золота Зірка» (№ 1/IV). Вдячність Микити Сергійовича була недовгою - зростаюча роль Жукова не могла його задовільнити, тож  під час поїздки до Югославії Жуков 26.10.1957 був знятий з поста Міністра оборони, одночасно його вивели зі складу Президії ЦК і ЦК КПРС з формулюванням за "грубі порушення ленінських принципів керівництва збройними силами". 

15.3.1958 Г.К.Жуков був звільнений у відставку. Опала продовжувалась до брежнєвських часів. На службу маршала не повернули, проте дозволили написати мемуари, які згодом неодноразово перевидавались.

У 1969 році Жуков був удостоєний звання Героя Монгольської Народної Республіки з врученням ордена Сухе-Батора (№ 642) і медалі «Золота Зірка» (№ 22).

Ось така доля сильної, впливової особистості, яка вплинула і на хід бойових дій на Волині.

Георгій Костянтинович залишив майже без змін план Проскурівсько – Чернівецької наступальної операції розроблений штабом 1-го Українського фронту ще за командування фронтом генерала армії М.Ф.Ватутіна. Але корективи, які були внесені до плану стосувались Волині, і 13-ї армії, яка вела оборонні бої. З’єднанням 13-їА було поставлено обмежене завдання - жорсткою обороною міцно утримувати рубіж Рожище, Дубно.

4 березня 1944 року Перший Український розпочав наступ. 5 березня розпочалась і Умансько – Батошанська наступальна операція військ 2-го Українського фронту. 6 березня розпочали Березнетовато – Снєгірівську операцію війська 3-го Українського фронту.

Тепер черга була за військами 2-го Білоруського.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. | Додав: voenkom (19.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 1003 | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: