Формування 70-ї армії було розпочато в грудні 1942 року відповідно до Постанови Державного Комітету Оборони (ДКО) від 14 жовтня 1942 року. За цією постановою передбачалалось утворення нового загальновійськового об’єднання чисельністю біля 70 тисяч чоловік з числа командирів і бійців органів  і частин НКВС. При цьому, три дивізії (102-ту Далекосхідну, 106-ту Забайкальську і 160-ту Середньоазіатську) комплектували прикордонні округи, а три (140-у Сибірську, 175–у Уральську і 181-у Сталінградську) - внутрішні війська. На укомплектування армії надійшло 1200 військовослужбовців дивізії Внутрішніх військ імені Ф.Э.Дзержинського і 2-ї мотострілецької дивізії особливого призначення, 8500 чоловік було передано військами НКВС по охороні залізниць, внутрішні війська оперативного призначення направили 12750 чоловік, з числа прикордонників прибуло 28444 чол. Решту особового складу виділили конвойні війська і частини охорони тилу фронтів, які переважно складались з прикордонників⁶⁷.

У дивізіях, які формувались прикордонниками, командирами стрілецьких полків призначалися начальники прикордонних загонів, командирами батальйонів - коменданти ділянок, командирами стрілецьких рот ставали начальники прикордонних застав (морських постів) і їх заступники, а командирами стрілецьких взводів - заступники начальників застав (морських постів), старшини і найбільш підготовлені сержанти. Командирами відділень в більшості випадків були рядові прикордонники. Штаб армії формувався з офіцерів Головного управління прикордонних військ і штабів військ прикордонних округів; штаби дивізій - за рахунок офіцерів штабів прикордонних округів і штабів прикордонних загонів, а штаби полків - з офіцерів штабів прикордонних загонів. Начальники зв'язку, інженерної, хімічної і санітарної служб Головного управління прикордонних військ, прикордонних округів і загонів призначалися на аналогічні посади в армії, стрілецьких дивізіях і полках.

Високим професійним рівнем командно-начальницького і всього особового складу прикордонних і внутрішніх військ, виділеного на формування армії, пояснювалося те, що вже на початковому етапі армія була прирівняна до гвардійської. "Окрему армію військ НКВС, - писалося в наказі про її формування, - в усіх відношеннях прирівняти до гвардійських частин Червоної Армії"⁶⁸.

1 лютого 1943 року Народний Комісаріат внутрішніх справ доповів голові ДКО І.В.Сталіну, що Окрема армія сформована у складі 69236 чоловік. 5 лютого Окрема армія була перейменована у 70-у загальновійськову армію.

12 лютого на 76 залізничних ешелонах армія попрямувала на фронт, де поступила в розпорядження командувача військами Центрального фронту генерал-полковника К.К.Рокоссовського і була сходу введена в бій проти Орловського угрупування вермахту на ділянці Тагіно – Фатіж між  ділянок фронту, які займали війська 65-ї армії генерал – лейтенанта П.І. Батова та 13-ї армії генерала М.П.Пухова. Вимотані восьмиденним 350-ти кілометровим пішим маршем з району висадки на станції Єлець, без підтримки артилерії, без жодного танка і підтримки авіації, без боєприпасів, бійці армії пішли в атаку. Не дивлячись на проявлені мужність і героїзм солдат і офіцерів, з’єднання і частини армії поставленого завдання не виконали. Рокосовський основну вину за провал операції списав на командування армії, хоча повинен був знати про ситуацію, що вже на 5 добу маршу, який передував введенню в бій армії, припинилось навіть постачання продуктів, бійці вмирали від голоду. Правда не можу не відмітити, що частину вини все таки взяв і на себе. Згодом полководець писав: " Отримавши нове завдання, ми приступили до перегрупування військ, зосереджуючи основні сили на орловському напрямі - напрямі головного удару. Сюди була націлена і тільки що прибула з резерву Ставки 70-я армія. Вона була сформована з прикордонників, відмінних солдатів, прекрасно підготовлених для ведення бою за будь-яких обставин. Ми покладали на цю армію великі надії і направили її на найвідповідальнішу ділянку - на правий фланг, у стик з військами Брянського фронту. Але дії прикордонників були невдалі. Пояснювалося це недосвідченістю старших командирів, що вперше виявилися в настільки складній бойовій обстановці. З'єднання вводилися в бій з ходу, неорганізовано, по частинах, без необхідного забезпечення артилерією і боєприпасами до неї. Покладаючи відповідальність за невдалі дії армії на її командування і штаб, не можу зняти провини з себе і зі свого штабу: поспішно вводячи армію в бій, ми поставили їй завдання, не перевіривши підготовку військ, не ознайомившись з їх командним складом. Це послужило для мене уроком на майбутнє…"⁶⁹. Дорого ж цей урок обійшовся для тисяч солдат, які залишились спочивати вічним сном на мерзлій орловській землі. Можливо це була "маленька" помста генерала, який "відмотав" незаслужений термін у в’язницях НКВС.

Перед початком Курської битви війська армії зайняли оборону на північному фасі Курського виступу. На цей час армія була доукомплектована особовим складом, підсилена артилерійськими, танковими, інженерними, авіаційними з’єднаннями та частинами. У важких оборонних боях на Курській дузі війська армії стримали удар противника і не допустили прориву оборони. У світову військову історію назавжди вписана сторінка героїчної оборони частин 70-ї армії в районі станції Понирі.

1 вересня 1943 року польове управління армії було виведене до резерву Ставки ВГК, а частини і з’єднання направлені на посилення інших військових об’єднань. Так, вже знайома нам 181-а Сталінградська дивізія потрапила до складу 13-ї армії і приймала участь у Чернігівсько – Прип’ятській, Житомирсько – Бердичівській, Луцько – Ровенській наступальних операціях, 102-га Забайкальська дивізія у складі 13-ї , а згодом 3-ї гвардійської армії приймала участь в бойових діях на Волині в ході Проскурівсько – Чернівецької та Львівсько – Сандомирської операцій, 140-а Сибірська стрілецька згодом входила до складу 65-ої, 13-ої, 60-ої , а з липня 1944 року 38-ої армій, брала участь в Чернігівсько – Прип’ятській, Гомельсько - Рєчицькій, Житомирський, - Бердичівській, Луцько - Ровенській, Проскурівсько - Чернівецькій, Львівсько - Сандомирській, Карпатсько - Дуклінській, Західно - Карпатській, Моравсько - Остравській і Празькій наступальних операціях. 162-га Середньоазіатська дивізія у складі 65-ї армії громила гітлерівців у Чернігівсько – Прип’ятській, Житомирсько – Бердичівській, Луцько – Ровенській наступальних операціях, 175-та стрілецька дивізія подальший бойовий шлях пройшла у складі 47-ї армії.

Для ведення бойових дій у складі 2-го Білоруського фронту до 70-ї армії за станом на 10 березня увійшло лише дві дивізії ( 160–та і 38-а гвардійська, всього 16300 солдат і офіцерів, 425 гармат і мінометів), а на початку квітня ще дві (1-ша стрілецька і 76-та гвардійська стрілецька дивізії). Інші три дивізії, які призначались на укомплектування армії директивою Ставки до кінця операції так і не надійшли⁶⁶.

На початок Поліської наступальної операції (до 28 березня) 70-ю армією командував генерал - лейтенант Іван Федорович Ніколаєв.

Народився майбутній полководець 24 квітня (6 травня)1890 року в Ярославлі. У 1912 році був призваний на військову службу до царської армії. У вересні 1914 року вперше зійшовся у двобої з німецькими вояками. За хоробрість і організаторські здібності був направлений для навчання у школу прапорщиків. По закінченні навчання знову був направлений на фронт. Лютневі події 1917 року зустрів у чині штабс – капітана і був обраний головою полкового комітету солдатських депутатів. У грудні 1918 року добровольцем вступив до Червоної Армії та був призначений комендантом штабу 4-ої стрілецької дивізії. Приймав участь у боях Громадянської війни на Дону і в Закавказзі. Був начальником штабу окремої стрілецької бригади, старшим помічником начальника штабу та начальником штабу дивізії, командиром стрілецької бригади  у складі 32-ої та 34-ї стрілецьких дивізій. Після закінчення війни служив в РСЧА командиром полку, бригади, начальником оперативного відділу штабу дивізії. У 1929 році закінчив курси «Постріл» і був направлений для проходження служби в Туркестан. Брав участь в боях з басмачами на посаді командира і комісара стрілецького полку. По поверненні з Середньої Азії служив на посадах командира полку, начальника штабу дивізії, помічника начальника Ленінградської піхотної школи. У 1937 – 40 роках служив на посадах начальника штабу, помічника командира та командира 19-го стрілецького корпусу Ленінградського військового округу. На чолі 19-го СК воював під час Радянсько – Фінської війни. Велику Вітчизняну зустрів на посаді командира 10-го стрілецького корпусу ( командував з лютого 1940 по вересень 1941 року). У вересні 1941 генерал – майора Ніколаєва призначили заступником командуючого, а в листопаді командуючим 42-ю армією Ленінградського фронту. У жовтні 1943 року генерал – лейтенант Ніколаєв прийняв командування військами 70-ї армії⁷⁰.

Повітряну підтримку фронту за директивою Ставки повинна була забезпечити 6 – та повітряна армія під командуванням генерал – лейтенанта авіації Федора Петровича Полиніна.

6-та ПА була сформована 14 червня 1942 р. на підставі наказу НКО СРСР від 6 червня 1942 р. на базі управління, з'єднань і частин ВПС Північно-Західного фронту у складі 239-ої і 240-ої винищувальних, 241-ої бомбардувальної, 242-ої нічної бомбардувальної, 243-ої штурмової авіадивізій, семи змішаних авіаполків і трьох окремих авіаескадрилій. Свій бойовий шлях почала з участі в повітряній блокаді Дем’янського угрупування противника; надалі підтримувала наступ військ фронту і прикривала їх при переході до оборони в районі м. Стара Русса. Авіагрупа, виділена зі складу 6-ї ПА забезпечувала повітряне прикриття наступу військ Калінінського фронту в напрямі на м. Невель. За півтора роки бойових дій у складі Північно-Західного фронту Шоста повітряна здійснила понад 72 тис. літако-вильотів. У 1943 1-й винищувальний авіакорпус, 239-а винищувальна, 243-а штурмова і 263-а бомбардувальна авіадивізії були перетворені в гвардійські. За мужність і героїзм 25 льотчиків армії було удостоєно звання Героя Радянського Союзу, 5653 чоловік нагороджені орденами і медалями. 20 листопада 1943 року армія була виведена до резерву Ставки ВГК, ряд її з'єднань і частин переданий до складу 15-ої повітряної армії.

25 лютого 1944 р. Шоста повітряна була передана до складу 2-го Білоруського фронту і повинна була забезпечити підтримку наступу на Ковельському та Брестському напрямах.  

Армією командував досвідчений радянський авіаційний воєначальник генерал – лейтенант авіації Федір Петрович Полинін.

Народився Федір Полинін 7 (20) жовтня 1906 року в селі Сухий Отрог, нині Балаковського району Саратовської області в селянській родині. У1928 році був призваний на військову службу, яку розпочав рядовим червоноармійцем у 101-му стрілецькому полку 24-ї Самаро – Ульяновської Залізної стрілецької дивізії. Своє життя з військовою авіацією пов’язав у 1928 році, коли був направлений для навчання до Вольської школи техніків і льотчиків. Навчання льотній науці закінчив у 3-й військовій школі льотчиків і льотнабів у Оренбурзі (1931 рік). По закінченні авіашколи служив льотчиком – інструктором при академії Повітряного флоту, У 1933-34 рр. був старшим радником по авіації при начальнику школи по підготовці авіафахівців в провінції Синьцзян в Китаї. У 1935 р. закінчив курси удосконалення начальницького складу при Військової Повітряної академії ім. Жуковського. Після закінчення курсів був призначений командиром загону ТБ-3 23-ої важкобомбардувальної ескадрильї  при ВПА ім. Жуковського.

З грудня 1937 по квітень 1938 рр. брав участь в національно-визвольній війні в Китаї під псевдонімом «генерал Финь По». Командував бомбардувальною авіагрупою. У січні 1938 р. майор Полинін очолив наліт двадцяти шести СБ на аеродром в Нанкіні (нині Пекін). В ході нальоту були знищені  48 японських літаків, злітна смуга, запаси пального і боєприпасів, аеродромні споруди. 23 лютого 1938 року Ф.П.Полинін очолив наліт двадцяти восьми СБ на японську авіабазу на острові Тайвань. У результаті проведення цієї, однієї з найблискучіших повітряних операцій національно-визвольної війни в Китаї, без втрат з боку радянської і китайської авіації, було знищено близько сорока японських літаків, ангари і трирічний запас пального для японської авіації у Китаї і Маньчжурії. У березні 1938 р. майор Полинін очолив наліт двадцяти п'яти СБ на переправу через Хуанхе ( 1000 км від лінії фронту). Наслідком цього удару став зрив японського наступу на Північному фронті (були знищені стратегічні залізничний і понтонний мости). У червні 1938 р., після повернення з Китаю, Полиніну було присвоєно позачергове військове звання полковник і нагороджено орденом Червоного Прапора. Згодом полковник Полинін був призначений заступником начальника Льотної інспекції ВПС РСЧА по бомбардувальній авіації. Досвід бойових дій в Китаї допоміг отримати чергове підвищення - у жовтні 1938 р. Федір Петрович був призначений командиром авіаційної траси Алма-Ата – Ланьчжоу із завданням забезпечення доставки в Китай бойових літаків. За час роботи на трасі до Китаю було переправлено без жодної аварії 400 бойових літаків. 14 листопада1938 року полковнику Полиніну Федору Петровичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1939 р. комбриг Полинін був призначений заступником командувача ВПС Київського особливого військового округу, а з початком бойових дій на Радянсько – Фінському кордоні командуючим ВПС 13-ої армії Північно-Західного фронту. За бої у небі Фінляндії був нагороджений другим орденом Червоного Прапора. У березні 1940 року повернувся на посаду заступника командувача ВПС КОВО. Штабна робота не сподобалась молодому асу, і 8 серпня 1940 року на особисте прохання  генерал – майор авіації  Полинін (звання присвоєно 4 червня 1940р.) був призначений командиром 13-ої бомбардувальної авіадивізії Західного особливого військового округу, яка формувалася в Бобруйську. З цим авіаційним з’єднанням Федір Петрович і зустрів війну з гітлерівською Німеччиною. Кров’ю обливалось серце комдива, коли у перший ранок війни побачив палаючі на аеродромі літаки, а тому і рішенні про удари у відповідь визріли миттєво. Вцілілі літаки дивізії вже 22 червня завдали по наступаючих частинах вермахту бомбових ударів. Так, наприклад, бомбардувальники 24-го Червонопрапорного швидкісного бомбардувального авіаполку атакували бомбами і кулеметним вогнем німецьку танкову колону ще задовго до підходу її до державного кордону СРСР - поблизу міста Бяла-Подляська (територія Польщі). За місяці боїв без прикриття винищувальної авіації, за умов цілковитого панування в повітрі люфтваффе дивізія зазнала значних втрат в особовому складі і техніці, а тому, наприкінці липня 1941 року знекровлена дивізія була виведена на переформовування.

В серпні 1941 року генерал-майор авіації Полинін був призначений на посаду командуючого ВПС Брянського фронту і, за винятком невеликої перерви в листопаді – грудні 1941 року, залишався на цій посаді до лютого 1942. 8 лютого 1942 року на базі 61-й змішаної авіаційної дивізії було сформовано Управління ВПС 13-ої армії, яке очолив Федір Петрович Полинін. У травні 1942 року генерал – майор авіації Полинін був призначений заступником командувача 2-ої ПА, у  вересні 1942 р. спочатку заступником, а в січні 1943 р. - командувачем 6-ої ПА. 28 травня 1943 року Федір Полинін отримав підвищення у званні, йому було присвоєно військове звання генерал-лейтенант авіації.

6-ю повітряною армією Ф.П.Полинін командував до жовтня 1944 року, а в листопаді цього ж року отримав призначення на пост командуючого військово – повітряними силами Війська Польського. На цій посаді Ф.П.Полинін перебував до 1947 року. По поверненню в СРСР займав різноманітні сади в радянських ВПС, останньою х яких стала посада начальника тилу ВПС СРСР ( з 1959 по 1971 рік)⁷¹.

Крім військово – повітряних, до проведення Поліської наступальної операції долучались і військово- морські сили, а саме Дніпровська військова флотилія. Флотилія була створена з частини кораблів Волзької військової флотилії у вересні 1943 р. Приймала участь у Київській наступальній операції. На початок весни 1944 року до складу флотилії входило 16 бронекатерів, 10 сторожових катерів, 40 річкових тральщиків, 32 напівглісери, плавуча 100мм гармата і два зенітні артилерійські дивізіони. Командував флотилією від початку її формування контр-адмірал Віссаріон Віссаріонович Григор’єв. Директивою командувача військами 2-го БФ передбачалось підпорядкування флотилії у оперативному відношенні командувачу 61-ою армією. Сили флотилії повинні були зі звільненням Прип’яті від льоду вийти до лінії фронту в район Мозиря і гирла річки Птич.

До резерву фронту було зараховано 7-й гвардійський кавалерійський корпус у складі 3-х кавалерійських дивізій (14800 солдат і офіцерів, 219 гармат і мінометів, 41 танк і САУ). До 14 березня корпус знаходився в смузі 61-ої армії, а з початком наступу був висунутий в смугу 47-ої армії.

Усього на початок операції 2-й Білоруський фронт мав 18 стрілецьких і 6 кавалерійських дивізій, окрему танкову бригаду, окремий танковий полк, 149400 чол. особового складу, 3039 гармат і мінометів, 120 танків і САУ.

Таким чином, об’єднання радянських військ та їх командування мали достатній бойовий досвід для проведення фронтової наступальної операції, навіть у складних погодних умовах. Разом з тим слід відмітити, що в порівнянні зі своєю штатною чисельністю стрілецькі дивізії фронту мали некомплект особового складу понад 40 відсотків і налічували від чотирьох до шести тисяч чоловік. Прибулі з резерву Ставки ВГК дивізії були укомплектовані по тимчасових штатах, до 7100-7300 чоловік.

2-й Білоруський фронт (І-го формування) був самим малочисленим оперативним об'єднанням на південно-західному стратегічному напрямі. Для порівняння, 1-й Український фронт, смуга наступу якого в березні 1944 року була всього на 50 км. ширшою, ніж 2-го Білоруського, мав у своєму розпорядженні стрілецьких дивізій більше в 3,3 рази ніж 2-й БФ, особового складу - в 6 разів, гармат, мінометів і літаків - у 4 рази, танків і САУ - в 9,5 разів⁶⁶.