Вівторок
22.08.2017
02:50
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 361
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція.

2.1. Забута операція. Новий фронт.

Закінчилась зимова кампанія 1943 - 44 років. Радянська армія з важкими кровопролитними боями звільнила від військ нацистської Німеччини та її сателітів більшу частину Правобережної України. До державного кордону залишалось якихось 100 – 150 кілометрів. Успіхи в Рівненсько – Луцькій наступальній операції забезпечили радянським військам досить вигідні позиції. Це дозволяло надалі завдавати німцям дошкульних ударів на інших напрямах. До того ж, скувавши дії 4-ї танкової армії, війська 1-го Українського фронту позбавили гітлерівців можливості перекинути частину сил цієї армії в район Корсуня-Шевченківського. Непереливки було колись непереможному вермахту. З початку операції «Цитадель» в ході відступу німецьких військ була залишена територія, що досягала глибини на півдні понад 1000 км., в центрі - понад 300 км. і на півночі - понад 200 км. Відхід німецьких військ не був результатом наперед запланованих оборонних операцій або стримуючих дій, здійснюваних по своїй волі в цілях збереження сил, а був наслідком ряду поразок, нанесених німецьким військам радянськими. Ослаблені, майже позбавлені маневреності війська вермахту вимушені боли залишати один стратегічний рубіж за іншим.. Високі втрати були не лише в особовому складі і матеріальній частині але й у бойовому духові "переможців Європи". Особливо кризове положення для гітлерівської армії створилося у лютому 1944 в районі Корсуня – Шевченківського, де Червоною Армією було оточено два німецькі корпуси. З 58 тисяч солдатів і офіцерів, які втрапили до казана, лише 35 тис. чоловік змогли пробитися до своїх військ, залишивши в кільці оточення автотранспорт, важку зброю і навіть поранених.

Разом з тим, в ході зимового наступу радянських військ на Правобережній Україні між Білоруським і 1-м Українським фронтами на західному і південно-західному напрямах до середини лютого утворився значний розрив. Тут, на більш ніж 300-кілометровій ділянці, діяли війська 61-ої армії Білоруського фронту (вісім стрілецьких і шість кавалерійських дивізій) і три дивізії 77-го стрілецького корпусу 13-ї армії 1-го Українського фронту.

За цих обставин, захопившись після оволодіння Луцьком та Рівним можливістю стрімкого розвитку наступу в напрямках на Ковель й Брест, а в подальшому виходу до державного кордону СРСР і обходу з півдня і південного заходу групи армій "Центр", Ставка Верховного Головнокомандування (СВГК) 17 лютого 1944 року створила 2-й Білоруський фронт.

У директиві №220027 "Про створення 2-го Білоруського фронту" на ім’я командуючих військами Білоруського та 1-го Українського фронтів зазначалось (наводжу текст оригіналу):

"17 февраля 1944 г. 19 ч 00 мин

Ставка Верховного Главнокомандования приказывает:

1.                  Образовать на стыке Белорусского и 1-го Украинского фронтов новый фронт, который именовать 2-м Белорусским фронтом.

2. В связи с этим существующий Белорусский фронт впредь именовать 1-м Белорусским фронтом.

3. В состав 2-го Белорусского фронта включить:

а) из 1-го Белорусского фронта — 61-ю армию в составе 9 гв. ск, 89 ск, отдельных 55 и 356 сд (всего восемь сд), 2 гв. кк, 7 гв. кк, 68 тбр и имеющиеся в армии части усиления, армейские тыловые части и учреждения с наличными запасами;

б) из 1-го Украинского фронта — 77 ск (три сд) из 13-й армии, управление 47 А со всеми армейскими частями усиления, тыловыми частями и учрежде­ниями;

в) из резерва Ставки — 125 ск (четыре сд), 70-ю армию в составе семи стр. дивизий, 6-ю воздушную армию в составе 3 гв. шад, 366 иад, 242 ночной бад, 72-го развед. ав. полка, 3-го авиаполка ГВФ, Днепровскую речную военную флотилию с оставлением за ней задач траления, 65-ю зен. арт. дивизию, 32-ю минометн. бригаду, 3 иптабр, 48-ю инженерно-саперную бригаду.

4. В качестве фронтового управления использовать управление бывшего Северо-Западного фронта, которое к 20 февраля передислоцировать в район Рокитно.

5. Назначить:

командующим 2-м Белорусским фронтом — генерал-полковника Курочкина, освободив его от должности зам. командующего 1-м Украинским фронтом;

членами Военного совета фронта — генерал-лейтенанта Бокова и генерал-майора Пронина;

начальником штаба фронта и первым заместителем командующего фрон­том — генерал-лейтенанта Колпакчи, освободив его от должности командую­щего 63-й армией.

6. Командующему 2-м Белорусским фронтом 47 А развернуть на ковельском направлении, включив в ее состав 77 ск из 13 А и 125 ск из резерва Ставки.

7. Установить для 2-го Белорусского фронта следующие разграничительные линии:

а) с 1-м Белорусским фронтом — Василевичи, ст. Горочичи, Новоселки, Погорелая Слобода, Хойно, Мороч, Мальковичи, Телеханы, Береза Картузская, Пружаны, Клещели (все пункты, кроме Василевичей, ст. Горочичи, Новоселок, Погорелой Слободы, для 2-го Белорусского фронта включительно);

б) с 1-м Украинским фронтом — Коростень, Городница, Костополь, Софиевка, Рожище, Верба (все пункты, кроме Коростеня, для 1-го Украинского фронта включительно).

8. Передачу 61-й армии, 2 и 7 гв. кк, 77 ск 13-й армии и управления 47 А в состав 2-го Белорусского фронта закончить не позднее 25 февраля.

Перебросить по железной дороге в район Сарн 125 ск не позднее 6 марта, 70-ю армию не позднее 14 марта.

9. Снабжение всеми видами до особого распоряжения оставить:

61 А — за 1-м Белорусским фронтом;

77 ск и 47 А — за 1-м Украинским фронтом.

10. Обеспечение стыка между 2-м Белорусским и 1-м Украинским фронтами возложить на командующего 1-м Украинским фронтом.

11. Об исполнении донести.

Ставка Верховного Главнокомандования

И. СТАЛИН, Г. ЖУКОВ."62

 Вибір Ставкою персоналій командування фронту, з’єднань, які увійшли до фронту був не випадковим.

Новий командуючий фронтом генерал – полковник Павло Олексійович Курочкін  народився 6(19) листопада 1900 року в селі Горнєво нині В’яземського району Смоленської області Російської Федерації в селянській родині.


У жовтні 1917 року вступив до Червоної Гвардії, приймав участь у Жовтневому більшовицькому перевороті в Петрограді, зокрема в захопленні Зимового палацу. Пройшов горнило Громадянської війни. Бої розпочав рядовим бійцем, відбиваючи спочатку атаки білогвардійців генерала Краснова під Петроградом, згодом бився з англійськими інтервентами на півночі Росії. У складі 2-х Петроградських кавалерійських курсів червоних командирів приймав участь у відбитті наступу на Петроград військ генерала Юденіча. У 1920-1921 роках служив на посадах командира кавалерійського взводу, ескадрону, полку. Приймав участь в бойових діях на Західному фронті проти військ маршала Пілсудського та армії УНР. Комполку Павло Курочкін «відзначився» в боях проти повсталих селян на Тамбовщині, за що був нагороджений іменною зброєю – маузером Реввійськради з написом "Стойкому защитнику пролетарской революции". В повоєнний період П.О.Курочкін службу в армії суміщав з навчанням. У 1923 році він закінчив Вищу кавалерійську школу РСЧА, у 1932 – військову академію ім. Фрунзе, 1934- ад΄юнктуру, 1940 році – Військову академію Генерального штабу. У цей же період Павло Олексійович займав посади  командира ескадрону дивізійної школи молодшого комскладу (жовтень 1923-травень 1924), начальника полкової школи (1924-1927), начальника штабу 30-го Саратовського кавалерійського полку (1927 - 1930). Після закінчення ад'юнктури деякий час працював на науково – викладацькій роботі у ВА ім. Фрунзе – старшим вкладачем кафедри тактики. У червні 1934 року був призначений начальником штабу, а в лютому 1935 року  командиром і воєнкомом 1-ої особливої кавалерійської бригади (з літа 1935 р. дивізії) імені Йосипа Сталіна. У грудні 1937 року знову повернувся до викладацької роботи – був призначений начальником учбового відділу кавалерійських курсів удосконалення командного складу РСЧА імені С.М.Будьонного. У червні 1939 року П.О.Курочкін був призначений начальником штабу 2-го кавалерійського корпусу, а напередодні нападу СРСР на Польщу у вересні 1939 року начальником штабу армійської кавалерійської групи 6-ї армії Українського фронту, яка в ході радянсько – польської кампанії наступала в напрямку на Трембовлю, Тернопіль, Львів. По закінченні «визвольної місії» на Західну Україну П.О.Курочкін отримав підвищення в посаді – став начальником штабу 1-ї армійської групи військ Київського особливого військового округу. Під час Радянсько-Фінської війни комдив Курочкін командував 28-м стрілецьким корпусом, який по льоду Фінської затоки вийшов в тил Виборзькому угрупуванню фінів і перерізав усі стратегічні комунікації ворога, що забезпечило оволодіння Карельським перешийком військами фронту. 4 червня 1940 року П.О.Курочкіну було присвоєне військове звання «генерал – лейтенант» і надано в командування 17-ту армію Забайкальського військового округу. У січні 1941 генерала Курочкіна було призначено командуючим ЗабВО, а напередодні Великої Вітчизняної в червні 1941 командуючим Орловським військовим округом.

Вміння воювати Павло Курочкін неодноразово демонстрував і на фронтах Великої Вітчизняної: у липні 1941 року генерал - лейтенант Курочкін успішно командував 20-ою армією, яка брала участь в Смоленській битві, в серпні - 43-ою армією, у листопаді 1942 - го 11-ю армією, а з березня 1943 року 34-ю армією. Мав П.О.Курочкін і досвід командування фронтом - з кінця серпня 1941 року по жовтень 1942 року і в червні-листопаді 1943 року – генерал Курочкін командував військами Північно-Західного фронту, які саме в умовах лісисто – болотистої місцевості провели Торопецько-Холмську і Дем’янську наступальні операції. З грудня 1943 року і до призначення командуючим військами 2-го Білоруського генерал – полковник (з 28.08.1943) Курочкін служив на посаді  заступника командуючого військами 1-го Українського фронту, приймав участь в планування Дніпровсько – Карпатської стратегічної наступальної операції, вніс значний внесок до підготовки і успішного проведення Корсунь-Шевченківської операції.

Забігаючи наперед скажу, що після розформування 2-го Білоруського фронту генерал – полковник Курочкін з квітня 1944 року і до кінця війни командував 60-ю армією 1-го Українського фронту. Армія під його командуванням брала участь у Львівсько-Сандомирській, Вісло-Одерській, Моравсько-Остравській і Празькій наступальних операціях, звільняла Тернопіль, Львів, Дембіц, Краків, Катовіце, Моравську-Остраву та інші міста та населені пункти. За уміле керівництво військами армії в операціях 1945 року по прориву оборони противника з форсуванням річок Одер і Опава, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року генерал-полковнику Курочкіну Павлу Олексійовичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після війни генерал Курочкін командував військами Кубанського військового округу (з липня 1945 року), був заступником Головнокомандуючого радянськими військами і радянською військовою адміністрацією в Німеччині (з липня 1946 року), помічником головнокомандуючого військами Далекого Сходу по бойовій підготовці,  заступником начальника (з лютого 1951 року) та начальником (з травня 1954) Військової академії Генерального штабу. У 1968 році генерал армії (звання присвоєне 08.09.59) Курочкін перебував на посаді представника головнокомандуючого Об'єднаними озброєними силами держав - учасників Варшавського Договору в Німецькій Демократичній Республіці (НДР), координував дії радянських і німецьких військ при придушенні «Оксамитової революції» 1968 року в Чехословаччині. З 1970 року і до смерті 28 грудня 1989 року перебував на посаді військового інспектора-радника Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Герой Радянського Союзу, кавалер п'яти орденів Леніна, ордена Жовтневої Революції, чотирьох орденів Червоного Прапора, ордена Суворова 1-го ступеня, двох орденів Кутузова 1-го ступеня, орденів Вітчизняної війни 1-го ступеня, "За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР" 3-го ступеня, "Знак Пошани", численних медалей, лауреат Ленінської премії (1980 рік), професор, доктор воєнних наук П.О.Курочкін похований на Новодєвічьєму цвинтарі у Москві.

Об’єднання, з’єднання і окремі частини, які увійшли до складу фронту, їх командири і начальники також мали значний досвід бойових дій.

61-а армія була сформована в листопаді 1941 року в Приволзькому військовому окрузі. З початку грудня знаходилася у складі Південно-Західного, з 24 грудня - Брянського фронтів. У ході Московської битви брала участь в наступальних операціях на Болхівському і Орловському напрямах. З весни 1942 і до середини 1943 року на Брянському і Західному фронтах війська армії вели оборонні і наступальні бої південніше і на південний захід від Бельова. У складі Брянського фронту 61-ша армія брала участь в Орловській операції. У подальшому входила до складу військ Центрального (з 20 жовтня 1943 року - Білоруський) фронту. Брала участь в Чернігівсько – Прип’ятській, Гомельсько - Рєчицькій, Калінковичівсько – Мозирській наступальних операціях. У взаємодії з військами 13-ї армії в січні – лютому 1944 року наступала вздовж правого берега Прип’яті на Столін.

Угрупування 61-ї армії, в новій наступальній операції хоча і діяло не напрямку головного удару, проте було найбільш потужним з трьох об’єднань фронту –  станом на 15 березня в армії було 10 стрілецьких дивізій, 3 кавалерійські дивізії, танкова бригада, 2 танкових полки (в складі кавалерійських дивізій), всього 68200 чол. особового складу, 1438 гармат і мінометів, 58 танків і САУ.

Командуючим армією з червня 1942 року був герой битви під Москвою, колишній командир 1-го гвардійського кавалерійського корпусу  генерал – лейтенант Павло Олексійович Бєлов.


Народився Павло Олексійович в 1897 році в маленькому містечку Шуя. Закінчив початкове училище. Хотів вчитися далі, але сім'я до цього часу позбулася батька - довелося йти працювати спочатку вагарем, потім табельником, телеграфістом в конторі залізничного телеграфу. Влітку 1916 року його призвали до армії, в гусарський полк. У 1917 року кмітливого гусара направили для навчання у школу прапорщиків у Ростові – на – Дону. У 1918 році Павло Бєлов став військовим спеціалістом - навчав робітників Іванно – Вознесенських мануфактур військовій справі в якості інспектора Всевобучу. З липня 1919 року червоний командир Бєлов на фронтах Громадянської: Командував кавалерійським взводом, ескадроном, був помічником командира 82-го полку 14-ої дивізії. По закінченні Громадянської війни Павло Олексійович у 1922-1926 роках був командиром 81-го кавалерійського полку, у 1927 році закінчив курси удосконалення старшого командного складу. З 1929 року - помічник начальника відділу штабу Московського військового округу. У червні 1931 року  був призначений офіцером для особливих доручень при членові Реввійськради СРСР С.М. Будьонному, а у вересні 1932 року - помічником інспектора кавалерії РСЧА. Велику користь принесла П. О. Бєлову служба під безпосереднім керівництвом видатних воєначальників: І. П. Уборевича, О. І. Корка, В. К.Тріандафілова. З цікавістю вивчав він тактику нових у той час бронетанкових і парашутних військ. Не тільки вивчав, але і допомагав відомому радянському теоретикові К. Б. Калиновському розробляти першу в РСЧА інструкцію про спільне використання в бою танків і піхоти. У 1933 році закінчив Військову академію імені М.В. Фрунзе, після чого з 1934 року служив помічником командира, а потім командиром 7-ої кавалерійської дивізії. У липні 1937 року чергове підвищення  - Бєлова призначилина посаду начальника штабу кавалерійського корпусу, згодом, у жовтні 1940 року - командира гірськострілецької дивізії. У вересні 1939 комдив Бєлов брав участь в поході на Західну Україну. У березні 1941 року Бєлов отримав призначення на посаду командира 2-го кавалерійського корпусу.

З початком Великої Вітчизняної війни корпус Бєлова брав участь в боях на Південному фронті по утриманню прикордонного рубежу в районі Тирасполя. Корпус під його командуванням бився проти 11-ї німецької і 4-ї румунських дивізій під Кишиневом, Бельцями, Котовськом. Кавалеристи вимушені були з боями відступати від західного кордону до Києва. Під час Київської оборонної операції 2-й кавкорпус вів жорстокі бої в районі міст Ромни і Шепетівка. За 5 діб боїв проти корпусу Бєлова гітлерівці втратили до 8 тисяч солдат і офіцерів, 20 танків, 150 гармат, близько 100 автомашин і іншого озброєння. За бойові дії в цій операції комкор Бєлов був нагороджений орденом Леніна. З листопада 1941 року кавалеристи 2-го кавалерійського корпусу били гітлерівців під Москвою, били так, що 26 листопада 1941 року корпус був удостоєний звання 1-го гвардійського. Переслідуючи відступаючих фашистів, оперативна група генерала Бєлова прорвалася в тил супротивника і п'ять місяців билася там, порушуючи комунікації, відволікаючи на себе значні сили ворога.

З червня 1942 року і до закінчення бойових дій Великої Вітчизняної війни П.О.Бєлов - командувач 61-ою армією. На цій посаді він проявив талант воєначальника у битві за Дніпро. У період з 26 вересня по 1 жовтня 1943 року частини і з'єднання 61-ої армії форсували річку Дніпро в районі села Любеч, захопили плацдарм на правом березі, а потім розширили його. При цьому війська армії звільнили 21 тисячу населених пунктів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944 року командарм - 61 генерал-лейтенант Бєлов Павло Олексійович був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Крім Поліської наступальної в останній період війни війська армії брали участь в Білоруській, Вісло -Одерській, Східно-Померанській і Берлінській стратегічних операціях.

У повоєнні роки генерал-полковник Бєлов командував військами Донського (1945-46 рр.), Північнокавказького (1946-48 рр.), Південно-Уральського (1949-55 рр.) військових округів. У травні 1955 року П.О. Бєлов був обраний головою ЦК ДТСААФ СРСР. Помер 3 грудня 1962 року. Похований в Москві на Новодівичому цвинтарі63.

47-а армія була сформована 1 серпня 1941 р. у Закавказькому військовому окрузі на базі 28-го механізованого корпусу для прикриття державного кордону СРСР з Іраном.  23 серпня 41-го увійшла до складу Закавказького (з 30 грудня Кавказького) фронту і до кінця року виконувала завдання по прикриттю державного кордону. Наприкінці січня 1942 року армія почала перегруповування і зосередження на Керченському півострові, і з 28 січня увійшла до складу Кримського фронту. У першій половині травня її з'єднання і частини у взаємодії з іншими арміями фронту вели бої з переважаючими силами противника на Керченському напрямі. Після виснажливих оборонних боїв війська армії були вимушені залишити Керченський півострів і евакуюватися на Тамань. З 20 травня армія входила до складу Північно - Кавказького фронту, з 17 серпня - до Новоросійського оборонного району, з 5 вересня - до Чорноморської групи військ Закавказького фронту (2-го формування). У серпні – вересні 1942 року війська 47-ї армії брали участь у Новоросійській  оборонній операції, в січні - березні 1943 р. у складі Північно-Кавказського фронту 2-го формування (з 6 лютого) вели наступальні бої в районі Новоросійська і у напрямі станиці Кримська. У середині березня (після передачі з'єднань і частин 18-ій і 56-ій арміям) польове управління 47-ої армії було виведене в резерв Північно-Кавказського фронту і передислоковане в район Майкопу, де прийняло в своє підпорядкування нові військові формування. Перебуваючи (з 3 квітня) в резерві Ставки ВГК, армія була перегрупована в районі міста Росош. У подальшому входила до складу Резервного фронту (з 10 квітня), Степового військового округу (з 15 квітня) і Степового фронту (з 9 липня). 1 серпня  була передана Воронезькому (з 20 жовтня 1-й Український) фронту і в його складі брала участь в Білгородсько-Харківській стратегічній операції і звільненні України. 31 жовтня, передавши свою смугу оборони і війська 27-ій і 38-й арміям, польове управління 47-ої армії (з декількома військовими частинами) було виведене в резерв Ставки ВГК в район Козелець (65 км. на північний схід від Києва). У лютому  1944 року польове управління армії було передислоковане в район м. Сарни і 25 лютого передано новоствореному 2-му Білоруському фронту. Маючи в своєму складі (на 10 березня) 77-й, 125-й стрілецькі корпуси, 397-у стрілецьку дивізію і ряд окремих частин, армія вела оборонні бої на рубежі Ямни, Домбровиця ( всього 6 стрілецьких дивізій, окремий танковий полк, 50100 особового складу, 937 гармат і мінометів, 21 танк і САУ). В історію 2-ї світової війни армія крім участі у визначних бойових операція увійшла і тим, що нею за 5 років існування (розформована в 1946 році) командувало аж 15 командармів.

Тринадцятим командармом 47-ї у жовтні 1943 року був призначений генерал – лейтенант Віталій Сергійович Полєнов.


Віталій Полєнов народився 26 січня 1901 року в Костромі. Сімнадцятирічним юнаком Полєнов добровільно вступив до лав Червоної Армії, брав участь в боях на Східному, Південному, Західному фронтах. Після закінчення у 1921 році курсів червоних командирів Віталія Степановича направили для проходження служби у Прикордонних військах. Професійні знання майбутній командарм удосконалював під час навчання на Вищих військових курсах «Постріл»  та у ВА ім. М. В.Фрунзе (1938 р.). Початок Великої  Вітчизняної полковник Полєнов зустрів на посаді начальника 71-го прикордонного загону. У липні 1941 В.С.Полєнов прийняв під командування 243-ю стрілецьку дивізію, яка формувалась у Ярославлі з особового складу прикордонних і внутрішніх військ. Офіцерський і сержантський склад прибував з кордону, в основному з Середньої Азії і Закавказзя. Командирами взводів призначалися лейтенанти - випускники Харківського кавалерійського прикордонного училища; замполітами (політруками) рот - випускники Ново-Петергофського ( в повоєнні роки Голіцинського) військово-політичного училища Прикордонних військ НКВС. Командний склад дивізії - від лейтенанта до полковника - прибув на фронт у своїй прикордонній формі і воював у ній до грудня 1941 року.  5 жовтня 1941 року генерал – майор Полєнов очолив оперативну групу, яка була створена на базі підпорядкованої йому 243-ї сд. Ця оперативна група на автомашинах була перекинута в район м. Сичовка (Смоленська область) із завданням не допустити прориву ворожих військ на Ржев і Волоколамськ. 7 жовтня група генерала В.С.Полєнова зупинила передові загони 3-ої німецької танкової групи, що прорвалася до с. Андріївське, нанесла значних втрат, а згодом рішучою контратакою відкинула ворога на 5-8 кілометрів. 10 жовтня за наказом командувача 31-ою армією оперативна група, охоплена з обох флангів, почала відхід на північний схід у бік м. Ржев. 27 листопада В.С.Полєнов повернувся до командування 243-ою стрілецькою дивізією, яка у складі 31-ої армії Калінінського фронту брала участь в Калінінській наступальній операції. Частини дивізії відзначились при звільненні м. Калінін ( нині Твер), а генерал Полєнов особисто підняв червоний прапор над звільненим містом64. Успішні дії комдива – прикордонника не залишились непоміченими, у квітні 1942 року його призначили командуючим 31-ою армією Калінінського фронту, а в лютому 1943 року 5-ою армією Західного  фронту. Війська під командуванням генерала Полєнова брали участь в Ржевсько-Вяземській, Спас-Дем’янській, Смоленській операціях. У жовтні 1943 року генерал – лейтенанта Полєнова отримав призначення на посаду командуючого 47-ою армією, польове управління якої на той час було виведене до резерву Ставки ВГК65.

При проведенні Поліської операції 47-й армії відводилась головна роль – звільнити м. Ковель, в подальшому вийти до державного кордону і форсувати р. Західний Буг.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. | Додав: voenkom (19.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 952 | Рейтинг: 5.0/9
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: