Четвер
27.04.2017
11:55
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 358
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція.

2.2.4. Забута операція. Німецьке угрупування

У зведенні Верховного головнокомандування вермахту від 23 березня 1944 року відмічалось: «Гарнізон Ковеля відбив нові атаки більшовиків і підбив шість з десяти ворожих танків, що увірвалися в місто. На північний захід від Ковеля наші війська після запеклих боїв зупинили противника, що прорвався»100.

ОКВ на зміну оперативної обстановки зреагувало блискавично – район у смузі наступу радянського 2-го БФ було передано 2-й польовій армії (2. Armee) групи армій «Центр».

Що ж представляли собою це німецьке оперативно - тактичне об’єднання та його  командир?


Майбутній командувач 2-ї польової армії Вальтер Вейс (Weiß Walter)  народився 05.09.1890 року в  Тільзіті. З 1908 року на військовій службі. Учасник 1-ої світової війни. Після поразки кайзерівської Німеччини у 1-й світовій був залишений на військовій службі в рейхсвері. Під час Польської компанії посідав посаду начальника штабу І-го армійського корпусу вермахту. З 15.12.1940 командир 97-ої легкої піхотної дивізії, з 15.01.1941 - 26-ї піхотної дивізії. З червня 1941 обидві дивізії, якими командував генерал Вейс воювали на радянсько-німецькому фронті у складі групи армій "Центр". 01.07.1942 Вейс був призначений командиром ХХVІІ-го армійського корпусу, а 03.02.1943 прийняв командування 2-ою  польовою армією, дев’ять дивізій якої на той час знаходилося в оточенні на південний схід від Касторного (поблизу Воронежа). 17 лютого 1943 завдяки спланованій Вейсом операції, частинам армії вдалося прорватися на захід в районі Обояні.

До цього 2-га польова армія вермахту (створена 20.10.39 на заході Німеччини) приймала участь у Французькій (група армій «Б», «Ц» та Югославській кампаніях, на радянсько – німецькому фронті воювала в складі групи армій «А» з липня 1941, в лютому 1942 була перепідпорядкована групі армій «Б», а з березня 1943 – групі армій «Центр».

 У березні 1943 року 2-га армія брала участь в контрнаступі німецьких військ на Харків. В ході Битви за Дніпро в серпні - вересні 43-го армія Вейса, стримавши перший удар радянських військ на головному напрямі, понесла поразку на ділянці допоміжного удару і 30 серпня була вимушена здати Глухів. У листопаді - грудні 1943 армія  вела важкі оборонні бої на Дніпрі. 01.02.1944 Вальтеру Вейсу було присвоєно військове звання генерал-полковник. В березні – липні 1944 Вейс найефективніше організував оборону підпорядкованих йому військ. З’єднання і частини 2-ї армії залишали позиції лише після наказів вищого командування.  05.11.1944 генерал – полковник Вейс був нагороджений Лицарським хрестом з дубовим листям. З 11.03.1945 командував групою армій "Північ". 08.04.1945 командування групи армій «Північ» було розформоване, а Вейс переведений до резерву. У травні 1945року був арештований американськими військами і поміщений в табір військовополонених. У 1948 звільнений з табору. Помер 21.12.1967 р. в місті Ашеффенбург.

До складу 2-ї ПА на початку березня 1944 року входило два армійські корпуси: ХХ –й (XX.Armee-Korps)  під командуванням генерала артилерії фон Романа (7-а, 102-а і 292-а піхотні дивізії) і ХХІІІ-й (XXIII.Armee-Korps)  під командуванням генерал-лейтенанта Тіманна (203-а охоронна дивізія, 1-а лижно-єгерська бригада і штаб особливого призначення 17-ї бригади).

ХХ корпус діяв на території Білорусії і бойових дій на території Волині не вів.

Що стосується ХХІІІ-го армійського корпусу, то напередодні описуваних подій, 2 лютого 1944 року, командування цим об’єднанням було доручене генерал - лейтенанту Отто Тіманну (Otto| Tiemann)|.


18 річним юнаком (народився 12 лютого 1890 року в містечку Вільсен) Тіманн розпочав військову службу у 8-му Рейнському розвідувальному батальйоні з посади фаненюнкера (кандидата в офіцери). За півтора року – 18 серпня 1909 року отримав перше офіцерське звання в кайзерівській армії – лейтенанта. З початком першої світової війни, обер-лейтенант Тіманн на фронті (24-й Вестфальський розвідувальний батальйон), був поранений, отримав звання капітана, посаду начальника штабу батальйону та два Залізні хрести. З утворенням рейхсверу залишився на військовій службі. Службу проходив у штабі 1-ої кавалерійської дивізії (Франкфурт-на-Одері), командиром роти 11-го піхотного полку, району оборони Кенігсберг, командиром роти 2-го розвідувального батальйону (Шеццін). На час приходу нацистів до влади  підполковник Отто Тіманн займав достатньо високу посаду в Міністерстві оборони Німеччини. Герой 1-ї світової не був обділений увагою і за новою влади. Вже у 1934 році отримав чергове військове звання «полковник», а 1 жовтня 1937 року став генерал – майором. Напередодні 2-ї світової війни генерал – майора Тіманна призначили командиром 93-ї піхотної дивізії, а через місяць після початку бойових дій був підвищений у військовому званні до генерал – лейтенанта. Навесні 1940 року дивізія генерал-лейтенанта Тіманна брала участь у кампанії на Заході, а 22 червня 1941 року в складі групи армій «Північ» перетнула кордон СРСР. За вмілу організацію бойових дій дивізії був нагороджений «Золотим німецьким хрестом» (Deutsches Kreuz in Gold) 19 грудня 1941 та Лицарським хрестом 28 квітня 1943 року. ХХХІІІ-м армійським корпусом Отто Тіманн командував до грудня 1944 року, згодом прийняв командування XVII| корпусом, яким командував до капітуляції в травні 1945 року. Свій земний шлях генерал вермахту Тіманн закінчив 20 квітня 1952 року в своєму рідному містечку.

203-я охоронна дивізія (203. Sicherungs-Division) була сформована в червні 1942 року з підрозділів 203-ї охоронної бригади зондерштабу  Хохлфельд (Hohlfeld) в районі білоруського міста Рогачов. Завданнями дивізії були боротьба з партизанами та охорона комунікацій і важливих об’єктів в тилах групи армій «Центр». У лютому 1943 року дивізія була перепідпорядкована командуванню 9-ї армії, в грудні пере підпорядкована штабу 2-ї армії і передислокована в район міста Овруч (Житомирська область). У січні 1944 року з відступаючими частинами армії дивізія виконувала покладені на неї завдання в районі міста Рєчиця (Білорусь), а з лютого 1944 року в складі ХХІІІ-го армійського корпусу зайняла оборону на берегах Прип’яті. З січня 1943 року цим військово – поліційним формуванням командував генерал – лейтенант  Рудольф Пілз (Rudolf Pilz).


Народився 25 грудня 1888 року в місті Аннаберг (Annaberg), Саксонія. 1 квітня 1908 року Пілз був зарахований фаненюнкером 11-го королівського Баварського піхотного полку "Tann|". 23 жовтня 1910 року Пілз отримав звання лейтенанта (патент на офіцерське звання був затверджений 23.10.1909) і почав рух по кар’єрним сходинкам.  За бої на полях Першої світової війни лейтенант Пілз був двічі нагороджений Залізним хрестом. У березні 1920 року після звільнення у відставку Пілз поступив на службу до поліції і до серпня 1935 року дослужився до підполковника. У жовтні 1935 року підполковник Пілз повернувся на військову службу і отримав спочатку в тимчасове, а згодом і постійне командування 31-й піхотний полк. Згодом командував 121-м піхотним полком 50-ї піхотної дивізії. За успіхи у Польській кампанії 1939 року був підвищений у посаді до командира бригади і 1 лютого 1940 року отримав звання «генерал – майор». На початку березня цього ж року Пілз став командиром 358-ї піхотної дивізії, яка виконувала охоронні функції на території генерал – губернаторства. З 15 листопада 1940 року генерал – майор Пілз командував 333-ою піхотною дивізією, яка була дислокована в провінції Бретань у Франції. В лютому 1942 року Пілз отримав погони генерал – лейтенанта. 203-ю охоронною дивізію генерал Пілз покомандував до серпня 1944 року, витримавши бої на берегах Прип’яті, під Брестом. Генерал-лейтенант Пілз відступав з дивізійниками до річки Нарев. Після передачі командування 203-ю охд Пілз більше не командував значними військовими з’єднаннями, які приймали участь в бойових діях (перебував в резерві, командував резервною 464-ю дивізією, а з 19 квітня 1945 року взагалі залишився без справ).  По війні благополучно жив і працював у Бремені, де й помер 21 липня 1975 року.

1-ша лижно – єгерська бригада (1. Skijäger-Brigade) була сформована в складі XXXXVI-го танкового корпусу після невдачі операції «Цитадель». Бригада формувалась на базі штабу розгромленої 19-ї механізованої (панцергренадерської) бригади та 2, 4, 5, 7,9,10,11 єгерських батальйонів. Основою бригади стали два лижно – єгерські полки (Skijaeger Regiment) та важкий лижний батальйон. 

Очолив новостворене з’єднання колишній командир 19-ї механізованої бригади полковник  Гюнтер фон Мантейфель (Günther von Manteuffel). У вересні 1943 – січні 1944 року бригада виконувала оперативні завдання командування групи армій «Центр», а в лютому 1944 була включена до складу ХХІІІ корпусу 2-ї польової армії.

Фон Мантейфель належав до відомої у Європі аристократичної династії. ЇЇ представники проживали і служили у Німецькій, Австро - Угорській, Російській імперіях. Як правило, місцем служби чоловічої частини фон Мантейфелів було військо. Найвідомішим представником цієї династії у ХХ столітті був генерал – фельдмаршал Хассо фон Мантейфель, який успішно командував 5-ю танковою армією вермахту в ході контрнаступу проти англо-американських військ в Арденнах. Не став винятком і Гюнтер, який 1 грудня 1911 року був зарахований фаненюнкером до 5-го гвардійського гренадерського полку, а 18 серпня 1913 року був атестований у офіцери. За відвагу і вміле командування підрозділами на фронтах 1-ї світової війни фон Мантейфель був нагороджений Залізними хрестами 1 та 2 класу. У рейхсвері фон Матейфель відновив службу у листопаді 1922 року після нетривалої відставки (31.12.1920). Командував кавалерійським взводом, ескадроном, служив на штабних посадах. В ході війни з Польщею Мантейфель командував батальйоном, а в грудні 1939 року був призначений на посаду командира 3-го охоронного полку з яким прийняв участь в поході на захід. З січня 1942 по квітень 1943 року Манейфель командував 83-м охоронним полком. За вміле командування 19-ю механізованою дивізією в квітні – серпні 1943 року фон Мантейфель був нагороджений Золотим Німецьким хрестом. Після командування 1-ю лижно – єгерською бригадою Мантейфель командував 16-ю механізованою дивізією, Verteidigungs-Bereichs| Jütland, в листопаді 1944 року отримав звання «генерал – майор», наприкінці служби рейху був призначений Führer vom Höheren Kommando Hernannt. На початку травня 1945 року потрапив до полону з якого звільнився у 1947 році.

17-та бригада напередодні операції знаходилась в стадії формування з різних підрозділів сухопутних військ, повністю був сформований лише її штаб.

У зв’язку з подіями в районі Ковеля в середні березні 1944 року командування групи армій передало до складу 2-ої армії додатково LVI-й танковий корпус (LVI. Panzerkorps)  під командуванням колишнього ад'ютанта Гітлера генерала піхоти  Фрідріха Хоссбаха. Саме цей генерал свого часу високопарно сказав: «Якщо СА це піхота, то СС – гвардія».  До складу корпусу були включені: 4-а танкова дивізія (4.Pz.Div.) під командуванням генерал-лейтенанта фон Заукена, 5-а танкова дивізія (5.Pz.Div.) генерал-майора Декера, 5-а єгерська дивізія генерал-лейтенанта Тума, 131-а піхотна дивізія (131. Infanterie-Division)  генерал-майора  Фрідріха Вебера, 253-а піхотна дивізія (253. Infanterie-Division ) генерал-лейтенанта Бекера і 5-а танкова дивізія СС «Вікінг» (5.SS-Panzer-Division "Wiking") групенфюрера СС Гілле.

Усі командири з΄єднань, призначених для деблокування ковельського гарнізону мали достатній бойовий досвід, неодноразово відзначились на різних фронтах 2-ї світової війни.

 

Командир корпусу генерал піхоти Фрідріх Вільгельм Людвіг Хоссбах (Friedrich Wilhelm Ludwig Hoßbach) народився 21.11.1894 в сім’ї потомственого військового в місті Унна, земля Вестфалія. У 1905 році за бажанням батька поступив до кадетського корпусу, а згодом до військового училища в Потсдамі.  Дев’ять років кадетської муштри сформували характер Хоссбаха. Сучасники відмічали його пунктуальність, надзвичайну обов’язковість, вимогливість, як до підлеглих, так і до себе. Все це підкреслювалось глибокою релігійністю.   29.10.1913 року Хоссбах був зарахований як кандидат в офіцери до 82-го піхотного полку. 19.06.1914 Фрідріху Хосбаху було присвоєне звання „лейтенант”.  У першу світову війну воював на посадах командира взводу, роти, ад’ютанта полку, офіцера штабу корпусу, командира піхотного батальйону на східному фронті. За вміле командування підрозділами і особисту хоробрість був нагороджений залізними хрестами 1 та 2 класу.  Після виведення німецьких військ з території Росії повернувся на батьківщину де отримав під командування роту 82-го піхотного полку в якому розпочав офіцерську службу. У березні 1919 року вступив до Добровольчого корпусу (Freikorps). В рейхсвері повоєнної Німеччини служив на посадах ад’ютанта батальйону помічника командира 6-ї піхотної дивізії, командира батальйону, ескадрону, начальника штабу батальйону. У 1934 році був призначений особистим ад’ютантом Гітлера. Саме на цій посаді високопарний німецький офіцер увійшов до історії завдяки «Меморандуму Хоссбаха» - запискам про зустріч Гітлера з верхівкою німецького генералітету 5 листопада 1937 року. 15 вересня 1938 року полковник Хосбах був призначений командиром 82-го піхотного полку, 26.08.1939 отримав посаду начальника штабу XXX армійського корпусу. 01.12.1939 року повернувся до командування 82-м піхотним полком. В травні 1940 року полк Хосбаха відзначився в бойових діях на території Франції. Для дій Хоссбаха цього періоду були характерні рішучість, навіть деяке гусарство при вирішенні оперативно – тактичних завдань. Завдяки таким діям передовий загін полку зірвав евакуацію англійської дивізії і взяв у полон 4000 солдат і офіцерів. 07.10.40 полковник Хосбах був нагороджений Лицарським хрестом.

З початку бойових дій проти СРСР Хоссбах на східному фронті (центральний сектор). З 21 січня по 28 люте 1942 року командував 31-ю піхотною дивізією, а після нетривалого перебування в резерві очолив 82- гу пд. Після важкого поранення (липень 1942 року) і лікування повернувся на фронт лише в травні 1943 року і 16.05.43 отримав під командування 31-шу пд, якою командував до 02.08.43. Дивізія під командуванням генерал – майора Хосбаха брала участь в операції „Цитадель”.

У серпні 1943 року отримав під командування  LVI танковий корпус. За вміле командування корпусом у не найкращий для вермахту час генерал – лейтенант Хоссбах 11.09.43 був нагороджений дубовим листям до ЛХ. Традиційно, при нагородженні цією відзнакою, нагороджений мав право на задоволення особистого прохання. Хоссбах попросив у Гітлера для своїх солдат 30 000 мішків хліба, запаси шнапсу та посуду, щоб у разі попадання в черговий котел солдати не вмерли з голоду, що дуже розлютило фюрера. За ці слова Хоссбаху було відмовлено у нагородженні мечами до ЛХ після вдалої операції з прориву оточення під Ковелем. 19 липня1944 року був призначений командувачем 4-ї армії, яка оборонялась на території Східної Прусії.  Наприкінці війни під приводом хвороби  воєначальник подався на лікування до Нетінгена. За декілька тижнів зумів створити собі славу опозиціонера до нацистського режиму і зав’язати стрільбу з місцевими гестапівцями саме того дня, коли до міста наблизились американські війська. Помер Фрідріх Хоссбах 10 вересня 1980 року.


4-та танкова дивізія (4. Panzer-Division) була сформована 10 листопада 1938 р. у Вюрцбурзі (III військовий округ), комплектувалась в основному з вихідців з Баварії.Дивізія брала участь в бойових діях в Польщі у складі XVI моторизованого армійського корпусу (10-та армія). Однією з перших, через тиждень після вторгнення вийшла до передмість Варшави , але з ходу захопити польську столицю не змогла. Не живлячись на слабкість протитанкової оборони польської армії 4-та тд втратила під Варшавою половину своїх танків. У травні - червні 1940 року у складі до XVI моторизованого армійського корпусу генерала Гепнера, ( 6-та армія. Згодом танкова група фон Клейста). Особливо вдалиси були дії танкістів-баварців  в районі Дюнкерка. Після французької капанії дивізія зазнала змін в організаційній структурі кампанії дивізія була реорганізована.

22 червня 1941 року 4-а танкова дивізія у складі XXIV армійського корпусу під командуванням генерала Гейра фон Швеппенбурга ( 2-га танкова група, ГА «Центр») розпочала бойові дії на східному фронті.. Дивізія вела бої під Мінськом, Брянськом і В’язьмою. Наприкінці листопада-початку грудня 1941 року приймала участь в невдалій спробі оточення Тули під час якої втратила більше половини бронетехніки. У 1942 році була перекинута для ведення бойових дійна Кавказі. У липні 1943 року брала участь в битві на Курській дузі у складі XXXXVII танкового корпусу (9-та армія, група армій «Центр»). Спроба наступу на північ вд Курська принесла дивізійникам лише втрати. Після невдалого завершення операції „Цитадель” з боями відходила до Дніпра і в серпні – вересні вела оборонні бої в районі Гомеля. Після боїв на Волині була перекинута в Латвію. З боями відступала на територіїю Курляндії, де в листопаді 1944 разом з XXXIX танковим корпусом (18-та армія) опинидась в Курляндському казані. На початку 1945 року була евакуйована морем до Німеччини. Брала участь в бойових операціях в Східній Пруссії. У квітні 1945 була підпорядкована XXIII армійському корпусу. Залишки дивізії брали участь в боях за Берлін, де були частково знищені, а частково капітулювали 8 травня 1945 року і здались радянсьм частинам.

Про бойові якості офіцерів і солдат 4-ї танкової дивізії яскраво свідчать такі дані - 73 представника особового складу було удостоєно ЛХ, 10 отримали «Дубове листя» і один - «Схрещені мечі» Це рекорд для всіх танкових дивізій армії, тільки одна дивізія СС, «Дас Рейх», змогла повторити цей рекорд по кількості ЛХ, але значно відстала в кількості «Дубових листків»101.

На час бойових дій на Волині до складу дивізії входили 35-й танковий, 12-й та 13-й мотопіхотні (панцергренадерські), 103-й артилерійський полки, 4-й танковий розвідувальний батальйон, 49-й батальйон штурмових гармат-винищувачів танків, 290-й зенітний батальйон.


Командир 4-ї танкової дивізії генерал – лейтенант Дитріх фон Заукен  (Dietrich von Saucken)  почав військову кар’єру у 1910 році зі вступу до 3-го гвардійського батальйону «Фрідріх Вільгельм І». Першу світову зустрів у званні лейтенанта на посаді командира взводу, а закінчив капітаном – командиром роти, був поранений. На відміну від більшості однолітків був залишений на військовій службі у рейхсвері, командував ротою, батальйоном, був викладачем тактики у військовому училищі (Ганновер). Під час Польської і Французької компаній командував 2-м кавалерійським полком у складі 1-ої кавалерійської бригади. З 16.10.1940 командував 4-ою механізованою бригадою, яка діяла у складі 4-ої танкової дивізії. 22 червня 1941 року разом зі своєю бригадою розпочав бойові дії на східному фронті складі 40-ї тд XXIV моторизованого армійського корпусу 2-ї танкової групи. Відзначився при оточенні Мінська, в боях під Брянськом, був поранений при форсуванні Дніпра. В грудні 1941 року був призначений на посаду командира 4-ої танкової дивізії,  відзначився в ході оборонних боїв в районі Болхова. Не дивлячись на невдачі дивізії при штурмі Тули, 2 січня 1942 року отримав чин «генерал – майора», а 6 січня був нагороджений Лицарським хрестом. Після тривалої хвороби в серпні 1942 року отримав призначення на посаду начальника бронетанкової військової школи в Крампніці, але за особистим проханням в травні 1943 року знову отримав призначення командиром 4-ї танкової дивізії. За бойові дії в ході операції «Цитадель» генерал – лейтенант Заукен був нагороджений дубовим листям до ЛХ, а за оборонні бої на сході Білорусії – в січні 1944 року мечами до ЛХ.  

5-та танкова дивізія (5. Panzer-Division) була сформована 24 листопада 1938 р. в Оппельні (8-й військовий округ), незабаром після захоплення Судетської області Чехословаччини. До її складу призивались німці-вихідці з Судет і Сілезії.

Під час Польської кампанії 5-а танкова дивізія була придана XIII-му армійському корпусу генерала фон Клейста (14-та армія, група армій «Південь»). В ході кампанії танки дивізії вийшли в район Освенціма, згодом наступали в напрямку на Пршемисль і Ямбол. У французькій кампанії 5-та тд діяла спільно з XV моторизованим армійським корпусом ( 4-та армія, група фон Клейста).

Наприкінці 1940 року зазнала організаційних змін і в квітні 1940 року передислокована до Болгарії. У складі XIV моторизованого корпусу спочату 12-ої , а згодом 2-ї армії  під час кампанії на Балканах діяла на території Югославії і Греції. Найбільшим успіхом 5-ї тд став розгром 2-ї новозеландської дивізії в районі грецького міста Молос.

На східний фронт дивізія потрапила в жовтні 1941 року. У складі XXXXVI танкового корпусу 4-ої танкової групи (група армій «Центр») брала участь в наступі на Москву. В грудні 1941 – лютому 1942 року вела оборонні бої на підступах до Москви, відступала в напрямку на Ржев. Під Ржевом успішно протидіяла радянським частинам, які намагались оточити угрупування 9-ї польової армії. Наприкінці 1943 року 5-та танкова дивізія брала участь в боях середній течії Дніпра.  Після передислокації з Волині на початку липня 1944 року контратакувала радянські війська в районі Бобруйська з метою порятунку частин 4-ї і 9-ї армій від оточення. Із залишками групи армій «Центр» відступила на територію Польщі. Як і її сусідка по діям в районі Ковеля опинилась в Курляндському казані. Діяла в складі XXX танкового корпусу 3-ої танкової армії. Після евакуації  вела бойові дії на території Східної Пруссії, в районі півострова Хела, згодом на північ від Данцига (Гданська). В квітні 1945 року здалась радянським військам.  

Під час боїв на Волині до дивізії входили 31-й танковий, 13-й та 14-й панцергренадерські, 116-й артилерійський полки, 5-й танковий розвідувальний та 55-й зенітний батальйони та інші підрозділи, 55-й батальйон штурмових гармат, 89-й інженерно- саперний батальйон, 77-й батальйон зв’язку, 85-й інтендантський загін, 116-й поьовий батальйон та інші підрозділи102.


Командир 5-ї танкової дивізії генерал – майор Карл Декер (Karl Decker) народився в Померанії 30.11.1897 в сім’ї офіцера кайзерівської армії. Військову службу розпочав рядовим, на початок 1-ї світової війни був унтер-офіцером 54-го піхотного полку. За проявлені відвагу на фронті  у 1915 році отримав Залізний хрест 2 класу і був атестований до офіцерського складу. Згодом лейтенант Декер знову відзначився в боях, отримав ЗК 1 класу і був направлений до військового учиоища. По закінченні навчання служив на посадах начальника відділу озброєння, ад΄ютантом командира батальйону, інструктором з озброєння у військовому училищі. Після краху кайзерівської Німеччини був залишений на службі в Рейхсвері, служив у 29-му запасному єгерському батальйоні, 5-му єгерському, згодом в 6-му кавалерійських полках. У 1936 році майор Декер отримав призначення до штабу 15-ї кавалерійської дивізії. Перед Польською кампанією Декер був призначений на посаду командира 1-го батальйону 3-го танкового полку 2-ї танкової дивізії. На чолі танкового батальйону брав участь в бойових діях в районі Кракова. У Французькій кампанії танковий батальйон Декера воював в районах Маасу, Седану, Сан-Квентіну, Аберрвіля. За вміле командування підрозділом підполковник Декер був нагороджений знаком - підтвердженням до ЗХ, отриманих в 1-шу світову. Військова вдача посміхнулась підполковнику – танкісту також у Балканському поході. Підрозділи Декера відзначились при взятті Афін, форсуванні Коринфського каналу, за що 13.06.1941 їх командир отримав ЛХ. Напередодні німецько – радянської війни Декер був призначений командиром 3-го танкового полку, який наступав на Москву через В’язьму, Брянськ. З березня 1942 по квітень 1943 року полковник (з 01.02.42) Декер – офіцер штабу 9-ї армії. 7 вересня 1943 року  прийняв під своє командування 5-ту танкову дивізію. Особливо зарекомендував себе в боях в районі Шиздри, коли дивізія під його командуванням декілька днів не тільки стримувала наступ радянських військ, але й успішно контратакувала. За вміле командування дивізією 01.12.1943 Декеру було присвоєне звання «генерал – майор». Після успішних боїв в районі Ковеля Декер був нагороджений (04.05.44) „дубовим листям” до ЛХ отримав звання „генерал – лейтенант” і був призначений командуючим XXXIX танковим корпусом (3-тя танкова армія). 1 січня 1945 року Декеру було присвоєне звання генерала бронетанкових військ  У квітні корпус генерал Декера у складі 5-ї танкової армії потрапив до Рурського казана. За вміле керівництво підпорядкованими частинами у важких умовах 26.04.45 Карл Декер був нагороджений мечами до ЛХ посмертно (загинув 21.04.45).

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. | Додав: voenkom (19.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 1066 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/10
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: