Субота
21.10.2017
13:13
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 362
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція.

2.2.3. Забута операція. Кільце оточення

Бої тривали.

19 березня підрозділи 277-го Карельського стрілецького полку (підполковник Андрій Захарович Вєрін) 175-ї Уральської стрілецької дивізії (генерал-майор Борисов Володимир Олександрович), який наступав на крайньому правому фланзі військ 2-го Білоруського фронту вийшов в район станції Турійськ. За раніше встановленою домовленістю з командуванням 27-ї Волинської дивізії піхоти АК, радянські і польські підрозділи розпочали штурм станції, яку обороняв угорський батальйон. Безпосередньо участь у цій операції брали 2-й стрілецький батальйон 277-го сп з радянської сторони та 1-й («Сокола»), 2-й батальйони( «Яструба») 50-го піхотного полку і 1-го батальйону 24 піхотного полку "Кривавий місяць" (поручника Зігмунта Кульчицького "Ольгерта") з польської. З наближенням штурмових груп до станції, угорці відкрили по наступаючим радянським і польським підрозділам сильний кулеметний і мінометний вогонь. У цій ситуації ініціативно і винахідливо діяв командир стрілецької роти лейтенант Олексій Іванович Мєзін. Один взвод ротним був направлений в обхід, а два атакували противника з фронту. Маневр вдався. Станція була захоплена ротою Мєзіна, знищені до 50 ворожих вояків, захоплені 15 полонених, 18 кулеметів і міномет. На кінець дня 20 березня від ворога повністю були очищені також передмістя Турійське і Містечко. Протягом цих боїв польськими партизанами були захоплені 3 бронетранспортери, 3 протитанкові гармати, 4 станкові кулемети та склад стрілецької зброї та амуніції95.

22 березня відділ „Гримзи” розпочав наступ проти німецько – угорської залоги, яка охороняла станцію Туропин. 23 березня польські підрозділи захопили станцію Туропин, залізничний міст через річку Турія між Туропином і Овадно та 24 березня село Туропин. В ході бою поляки втратили 5 чоловік вбитими та 9 пораненими.

Цього ж дня польська рота під командуванням „Чеха” разом з кавалерійським ескадроном вели бій з наступаючими гітлерівцями під хутором Капітулка (нині урочище Капітульщина Турійського району). Завдяки рішучим діям була відвернена каральна акція, направлена проти польських сил, які знаходились в селі Замости Турійського району 

З 23 на 24 березня у Ворчині диверсійно – підривний відділ „Тура” з засади напав на німецьку роту. Було роззброєно і взято в полон 2 німецькі офіцери і 70 солдат. Полякам дісталось стрілецьке озброєння, польова радіостанція і гусеничний транспортер Згодом було здійснено обмін полонених на 500 польських заложників, які знаходились в німецькій в’язниці у Володимирі.

Пожвавішала також активність рейдових груп УПА. Підрозділи українських повстанців мали на меті згуртуватись та перегрупуватись після ударів отриманих від німців, поляків та червоних партизан. Під час рейду однієї з таких груп у сутичці з німцями 20 березня 1944 року загинув один з найталановитіших старшин УПА Олекса Шум за псевдо «Вовчак». Невеликий відділ на чолі з "Вовчаком" на хуторі Луковичі Іваничівського району випадково зіткнувся з колоною німецьких мотоциклістів. Після короткої перестрілки німці відступили, але командир повстанців був важко поранений і невдовзі помер від ран. Бойові побратими поховали свого командира на кладовищі в селі Жашковичі Іваничівського району тихо, без військових почестей. 


Олекса Шум народився 14 травня 1919 р. у селі Шайно (тепер Журавлине). Юнаком вступив до Організації українських націоналістів. Пройшов військовий вишкіл членів ОУН при Ковельському окружному проводі. За дорученням проводу ОУН на початку березня 1943 року організував перехід до лав УПА Ковельського гарнізону української поліції, а заодно організував напад на Ковельську в’язницю і вивів звідти бранців (звичайно крім червоних підпільників і партизанів). Ковельські поліціянти згодом на Скулинських хуторах 28 березня 1943 року стали основою для створення сотні «Стохід», а Шум її командиром.  На рахунку "Вовчака" були такі гучні операції як знищення разом з відділом з сотні Тихона Зінчука «Кубіка»  2 травня 1943 року під селом Кортеліси Ратнівського району шефа охоронних загонів - СА (Sturm abteilung) Віктора Лютце (Viktor Lutze)96, триденний бій під Радовичами 8 - 10 вересня 1943 року. Восени 1943 сотника «Вовчака» було призначено заступником командира Північно-Західної військової округи "Турів".  В головному штабі УПА «…називали його дзеркалом і душею всієї армії. Навіть вороги говорили про нього, як про стратега партизанських боїв»97. 

Наступ на правому фланзі фронту розвивався невдало. Ударне угрупування 61-ої армії (9-й гвардійський стрілецький корпус) розпочало наступ 16 березня. Діючи в смузі шириною 24 км., дивізії корпусу за 10 діб просунулися всього на 4 – 8 км. і поставлене завдання виконати не змогли. Плацдарм противника в районі Століна ліквідований не був. До 20 березня військам 61-ої армії вдалося лише очистити ділянку південного берега Прип’яті між Мозирем і Туровом. Причинами такої невдачі були незадовільна організація розвідки і управління військами, а також слабка вогнева підготовка і підтримка наступаючих військ: при щільності 15 - 18 гармат і мінометів на 1км. фронту артилерія вимушена була вести вогонь переважно по площам, оскільки вогневі позиції противника розвідані не були. Поза основних бойових дій залишились і танкові частини армії, а вони так були необхідні на напрямку головного удару, тим більше, що гітлерівське командування оговталось і готувало контрудар.

У зв’язку з пізнім льодоставом 1-га бригада ДВФ, яка повинна була підтримати вогнем і десантами дії 61-ї армії почала рух по Десні вниз від Чернігова  лише 22 березня. Вийшовши на Прип’ять, бригада зосередилася через декілька днів під Мозирем. Її підпорядкували в оперативному відношенні командуючому 61-ою армією. Допоміжний пункт управління флотилії було розгорнуто на Прип’яті, поблизу селища Загорини. Тільки з 2 квітня кораблі бригади під командуванням капітана ІІ рангу Лялька почали підтримувати вогнем з Прип’яті частини 61-ої армії, які атакували німецькі позиції вздовж річки та висадили невеликий розвідувальний десант. Завдання, які ставились перед флотилією виконані в повному обсязі не були із-за погодних умов та відсутності належної кількості сил і засобів.

19 березня, не дивлячись на погані погодні умови розпочала роботу радянська авіація. Вже в перший день бойової роботи відзначились льотчики - винищувачі 148-го гвардійського винищувального авіаційного полку особливого призначення (148-а винищувальна авіаційна дивізія ППО) Цього дня німці двічі намагалися бомбардувати залізничний вузол Сарни. Першу спробу вони зробили вранці, коли 15 бомбардувальників Ju-87 прагнули непомітно прорватися до залізничної станції. На перехоплення піднялися дві ланки Як-9 під командуванням гв. старшого лейтенанта М.Л.Часника та гв. капітана В. П. Іванова. Радянські льотчики атакували німецькі бомбардувальники на дальніх підступах і збили 5 машин, інші юнкерси вимушені були скинути смертоносний вантаж над лісом і відійти. Потерпівши невдачу вдень, гітлерівці повторили масований наліт на Сарни у вечірніх сутінках. Радіолокатори виявили в 110 км. від міста до 50 бомбардувальників. На перехоплення вилетіли 4 ланки Як-9, які атакували противника в районі Домбровиці. У повітряному бою, винищувачі збили 18 ворожих літаків.  Того дня Микола Часник і Віктор Іванов збили по три німецькі літаки. За боєм спостерігав командуючий 2-м Білоруським фронтом генерал – полковник Курочкін, який відразу ж після повітряного бою приїхав на аеродром, вручив повітряним асам бойові нагороди і пообіцяв що клопотатиме про присвоєння звання Героя Радянського Союзу гвардії старшому лейтенанту Часнику та гвардії капітану Іванову (Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22.08.1944 обом відважним льотчикам це високе звання було присвоєне).

 

Радянське інформбюро про цей повітряний бій в зведенні від 28 березня повідомляло: "Днями дві групи німецьких літаків намагалися провести денний масований наліт на військові і промислові об'єкти міста Сарни. У нальотах брало участь до 60 бомбардувальників противника. Зустрінуті нашою авіацією, німецькі літаки до міста не були допущені. У повітряних боях льотчики 9-го Воронезького винищувального авіаційного корпусу ППО зустріли противника на дальніх підступах до об'єкту. Вони нанесли йому значних втрат, збивши 24 літаки. Всі наші літаки, що брали участь в цих боях, повернулися на свій аеродром".

Відзначились також льотчики – штурмовики 3-ї гвардійської штурмової авіаційної дивізії, якою командував полковник Георгій Олександрович Сухоребриков.

Це авіаційне з’єднання було сформоване в червні 1942 року в Калінінській області як 243-я штурмова авіадивізія. До прибуття на Волинь брала участь у боях з Дем΄янським угрупованням противника, підтримувала наступ з'єднань сухопутних військ у районах Старої Русси, Невеля, на Полоцько - Вітебському напрямку. За бойові заслуги перетворена в 3-ю гвардійську штурмову авіадивізію (березень 1943), отримала почесне найменування "Валдайська" (травень 1943). За роки ВОВ понад 400 воїнів з’єднання нагороджені орденами і медалями, 11 – ти присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Командир дивізії Георгій Сухоребриков до війни командував 35-м легким авіаційним бомбардувальним полком. На чолі полку приймав участь в бойових діях радянсько-польської війни 1939 року у складі 10-ї зведеної авіаційної бомбардувальної бригади Українського фронту, а згодом у радянсько – фінській війні. Майор Сухоребриков водив СБ полку на бомбардування Хельсінкі 30.11.39 і 01.12.39. Після перебазування на територію Естонії (аеродром Синалеппа, потім Тарту) полк Сухоребрикова здійснював нальоти на промислові і військові об'єкти Фінляндії. За час бойових дій проти Фінляндії 35-й лабп виконав 1358 бойових вильотів, при цьому втратив 13 екіпажів, з яких один по не бойовій причині.  У квітні 1942 року прийняв командування 661-м легким бомбардувальним авіаційним полком 242-ї нічної бомбардувальної авіаційної дивізії, яка також воювала у складі 6-ї повітряної армії. 22.01.43 полковник Сухоребриков прийняв командування 243-ю штурмовою авіадивізією, якою керував до 24.05.1944. 5 жовтня 1945 року Г.О.Сухоребриков не повернувся з випробувального польоту на літаку ЯК-9. 


 Уже в перші нальоти штурмовиків 3-ї гшад в район Ковеля було знищено три паровози, три склади. Штурмовики працювали в надзвичайно скрутних умовах - сніг, дощ, туман, сильний зенітний вогонь противника, але виконували завдання. В боях над Волинню відзначилась ескадрилья під командуванням гвардії старшого лейтенанта Миколи Опаріна (70-й гшап), яка неодноразово наносила удари по Ковелю, Мацеїву і Любомлю. Кроки назустріч званню Героя Радянського Союзу зробили ще два льотчики штурмовики 3-ї гшад – Федір Бубліков і Олександр Молєв.


Гвардії старший лейтенант Федір Борисович Бубликов в період з 19 березня до 5 квітня 1944 року здійснив 80 вильотів, знищував піхоту і танки на полі бою, висаджував ешелони, мости, склади з боєприпасами. Після нальоту четвірки Ілів  під командуванням Бубликова на станцію Хелм там три доби палахкотіли пожежі. Про цей випадок у своїх мемуарах згадував Ф.Ф.Полинін: "Я почав розглядати фотографії великої залізничної станції, зроблені з малої висоти. Були виразно видні залишки чотирьох ешелонів. Два паровози лежали на боці упоперек шляху. Добре було видно і дев'ять вогнищ пожежі - горіли пакгаузи і будівля вокзалу. Можна було подумати, що на станцію здійснила наліт велика група літаків."98.

Від колег з 70-го гвардійського штурмового авіаполку не відставали і гвардійці 33-го гшап. Повертаючись з повітряної розвідки,  штурмовики гвардії лейтенантів Мосіна і Молєва зустрілися з вісімкою Ю-87.  «Іли» вступили у бій. За лічені хвилини бою було збито три ворожих бомбардувальники, інші почали втікати. Влучна черга повітряного стрільця екіпажу гвардії лейтенанта Молєва – гвардії сержанта Камєнєва наздогнала ще один ворожий літак. За декілька десятків хвилин вогнем зенітної артилерії був підбитий літак Мосіна. Льотчик і бортовий стрілець загинули. Після доставлених Молєвим даних повітряної розвідки у зв’язку з поганою погодою вилетіла лише пара "Ілів" на чолі з гвардії лейтенантом В. У. Удачиним. В результаті удару радянських штурмовиків було підбито до 10 ворожих танків. Як тільки погода покращилась, на завдання вилетіли ще десять «літаючих смертей» під командуванням командира ескадрильї гвардії старшого лейтенанта Миколи Бєлавіна. Прорвавшись крізь завісу зенітного вогню, штурмовики знищили дві артилерійські батареї ворога і вивели зі строю понад 20 німецьких танків.


Узятий в полон в районі Ковеля командир 453-го гренадерського полку полку 253-ої піхотної дивізії вермахту на допиті свідчив: "Солдати називають ваші штурмовики "чорною смертю". При їх появі у солдатів з’являється непереборний страх. Не дивлячись на наказ вести по літаках рушнично-кулеметний вогонь, солдати ховаються в укриття…"99.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. | Додав: voenkom (19.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 1421 | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: