Четвер
14.12.2017
18:02
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 366
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція.

2.2. Забута операція. Дивізії ідуть у наступ

Війська фронту були вимушені перейти в наступ не закінчивши зосередження сил.

Напередодні Поліської операції, в ніч з 4 на 5 березня розвідники дивізій і полків отримали завдання розвідати передній край оборони противника. 5 березня 1944 року підрозділ 160-ї сд зайняв містечко Любешів.

Станом на 6-7 березня частини 47-ї і 70-ї армій вийшли на лівий берег річки Стохід.

13 березня на головному напрямі 47-а армія завдала ударів трьома стрілецькими дивізіями (143-ю, 60-ю і 260-ю) з рубежу Боровно, Великий Обзир на Несухоїжі в обхід м. Ковель з півночі і двома стрілецькими дивізіями (175-ю і 328-ю) з рубежу Навіз, Топільно в обхід міста з півдня.

Цього ж дня з плацдармів на західному березі річки Стохід на 40-кілометровій ділянці від Любешова до Борозно розпочали наступ обидві стрілецькі дивізії  (38-ма гвардійська та 160-та стрілецька) 70-ї армії.

38-ма гвардійська стрілецька дивізія була сформована 5 серпня 1942 року  в Кунцево на базі з’єднань 4-го повітряно – десантного корпусу (8-ма, 9-та, і 214-а повітряно-десантні бригади) 4-ї армії Західного фронту. У серпні 1942 була направлена на фронт, в район станції Іловля, що в районі малої луки річки Дон. У серпні 1942 року у складі 1-ї гвардійської армії Сталінградського фронту вела важкі оборонні бої з переважаючими силами противника на Сиротинському плацдармі, а згодом перейшла у контрнаступ в районі станції Сиротинська. У цих боях на плацдармі частинами дивізії з 16-го по 28-і серпня було знищено 120 танків, 7 артиллерийських батарей, 1ОО автомашин, 5500 солдатів і офіцерів і збито 10 літаків противника. На початку вересня 1942 року дивізія зосередилася в районі Котлубані, з метою завдання удару на північ від Сталінграда у напрямі на Гумрак. З 04 по 11.09.1942 року вела запеклі наступальні бої. 

11 жовтня 1942 року дивізія, в зв’язку зі значними втратами, була виведена в резерв, направлена в Саратовську область, де знаходилася до 22 листопада 1942 року. 

На початку грудня поповнена дивізія прибула до складу 6-го гвардійського стрілецького корпусу 1-ї гвардійської армії, Південно-Західного фронту  (Петропавлівський район Воронезької обл.).10 грудня 1942 року з’єднанню урочисто було вручено гвардійський прапор, а особовий склад урочисто прийняв клітву гвардійців.  У ніч на 11.12.1942 38-ма гв сд раптовим ударом вибила з позицій італійські частини і захопила плацдарм на протилежному березі Дону.

 Протягом грудня 1942 - січня 1943 року вела наступальні бої в рамках операції «Малий Сатурн». Частини дивізії відзначились при звільненні міста Мілерово ( 16-го січня 1943 року) та боях в районі міста Барвенково (лютий 1943 року). Під час Курської битви завдавала ударів у фланг ворожого угрупування, в серпні 1943 року форсувала Сіверський Донець і перейшла в наступ. 16.09.1943 в ході Донбаської стратегічної наступальної операції, дивізія взяла участь в звільненні міста Лозова, за що й отримала першу почесну назва «Лозовська» (23.09.43).

Подальший бойоваий шлях привів воїнів дивізії на територію Білорусії, де в боях солдати і офіцери з’єднання бились з ворогом за вільнення Гомельської області. У грудні 1943 року зазнала значних втрат в районі  села Паричі і була виведена до резерву. 

На початку березня 1944 року прибула в розпорядження 61-ї армії Білоруського фронту, а з утворенням 2-го Білоруського фронту була передана до 70-ї армії цього фронту. Уславленій дивізії належало вистояти в Поліських болотах, згодом вийти до державного кордону, прийняти участь у звільненні Бреста, польського міста Гдиня, дійти до Берліна.

В повоєнні роки дивізія була перетворена в мотострілецьку і отримала назву 131-ша гвардійська Лозовська Червонопрапорна мотострілецька дивізія. Бойові традицяї з’єднання сьогодні підтримують офіцери і солдати 36-ї гвардійської Лозовської Червонопрапорної мотострілецької биригади ЗС РФ (на підставі директив МО РФ від 19.01.2009, ГШ ЗС РФ 24.01.2009 года та командувача військами СибВО від 04.02.2009 р.). Дислокована бригада в місті Борзя Читинської області. 

З 31.03.1943 до 10.10.1944 і з  21.04.1945 по  09.05.1945року командував дивізією гвардії генерал – майор Георгій Матвійович Соловйов (05.05.1895 – 07.02.1981). Уродженець Псковського села Максіни (нині Опочеський район Псковської області РФ) Георгій Матвійович воювати з німцями почав у першу світову, дослужився до унтер – офіцера. Вдруге вступив у двобій з німецькими окупантами наприкінці лютого 1918 року. Тоді, Георгій Соловйов створив і очолив партизанський загін, який діяв на його малій батьківщині. Загін був солідний, на озброєнні його бійців було 2000 гвинтівок, 5 кулеметів, 2 ящики гранат. Влітку загін Соловйова був переформований у стрілецький полк і перекинутий на Східний фронт проти військ адмірала Колчака. Спочатку розвідзагін Соловйова воював під Казанню, Богульмою, згодом відзначився під Челябінськом, Тоболом.  За бої в районі Омська був нагороджений „червоними революційними шароварами”.  Розвідники краскома Соловйова відзначились при взятті Уфи і Златоуста, форсуванні річки Біла.Згодом примав участь в боях проти польських військ на Західному фронті. По закінченні громадянської Г.М.Соловйов продовжив службу в армії. Приймав участь в боях на КВЖД на посаді командира стрілецького батальйону. Був нагороджений орденом Червоного Прапора. В роки війни був нагороджений 19 орденами і медалями Після закінчення Великої Вітчизняної був заступником командира 11-го гвардійського стрілецького корпусу. Помер і похований в місті Калінін (нині Твер).  

У цій дивізії воював також майбутній Митрополит Нижньогородський і Арзамаський РПЦ, а тоді рядовий Микола Кутєпов.

160-та стрілецька дивізія (3-го формування) була сформована у серпні 1943 року із залишків 6-ї дивізії народного ополчення Дзержинського району Москви (перейменована в 160-ту сд ІІ формування 26.09.41), які вирвались із В’яземського котла. У вересні 1943 року дивізія була направлена у район Орші. Після тривалого перебування в обороні наприкінці 1943 року дивізія перейшла в наступ, вийшла на територію Білорусії і перерізала залізницю Карачев - Орша, що служила головною транспортною артерією противника. У березні 1944 року  дивізія увійшла до складу 2-го Білоруського фронту82. 

Командував дивізією  генерал – майор Болеслав Францевич Зарако – Зараковський (Bolesław Zarako-Zarakowski).  Болеслав Зарако-Зараковський народився 30 березня 1984 році в місті Полоцьк в родині потомственних військових. Закінчив Полоцький кадетський корпус та у 1913 року елітне Олександрівське військове училище. Під час навчання в училищі потоваришував з Михайлом Тухачевським (випуск 1914 року). У роки Першої світової війни воював на території Прибалтики у складі 97-го Ліфляндського піхотного полку. Командував ротою, згодом був призначений начальником штабу полку, капітан. У червні 1918 року добровольцем вступив до Червоної Армії. В Громадянську війну командував бригадою, був начальником штабу дивізії. По закінченні Громадянської війни очолив кафедру тактики у Військово-інженерній академії РСЧА, служив у штабі Білоруського військового округу де підтримував близькі стосунки з тодішнім командуючим округом командармом 1-го рангу Ієронімом Уборевичем. У 1937 році за «дворянське походження і підозру у співпраці з польською та німецькою розвідками» був заарештований. Велику Вітчизняну зустрів в тюремній камері, але невдовзі був звільнений і призначений на посаду на посаду командира стрілецького полку. Згодом обіймав посади начальника військового училища (1941-1942), заступника начальника штабу 33-ї армії. 9 березня1943 року полковник Зарако-Зараковський був призначений командиром 160-ї стрілецької дивізії. 1 вересня 1943 Болеславу Францевичу було присвоєне військове звання генерал – майор. 160-ю сд генерал Зарако-Зараковський командував до 05.05.1944. У травні 1944 отримав призначення на посаду заступника начальника штабу 1-го Білоруського фронту, а згодом (1 жовтня 1944 року) був переведений на військову службу до Війська Польського та призначений на посаду начальника штабу 1-го польського корпусу, а згодом начальника генерального штабу польських військ. У січні 1945 року після призначення на посаду начальника генштабу генерали дивізії Владислава Корчиця став його заступником. По закінченні війни бригадний генерал Зарако-Зараковський продовжував службу в армії Польської Народної Республіки. Був командуючим VI (з 19.04.45 по 01.06.46) в Лодзі, IV (з 01.01.46 по12.12.46) у Вроцлаві та ІІ (з 12.1246) в Любліні військовими округами. 25 липня 1945  генерал дивізії (з 14.12.45) Зарако-Зараковський очолив польську академію генерального штабу, якою керував до лютого 1948 року. 19 квітня 1948 року повернувся до СРСР і був відправлений у відставку. Помер 02.12.1963 у Москві83.

Уже в перший день операції 12 березня 1944 року взвод пішої розвідки 113-го гвардійського стрілецького полку 38-ї гвардійської стрілецької дивізії увійшов до Каменя – Каширського. За 5 діб війська 70-їА просунулися на глибину до 60км. Визволили населені пункти Любешівського, Камінь – Каширського та значну частину Старовижівського і Ратнівського районів з районними центрами Стара Вижівка і Ратне, і до 17 березня вийшли на рубіж каналу Турський.

Особливо кровопролитні бої розгорнулись на рубежі верхньої течії Прип’яті за населені пункти Жиричі, Ратно, Заболоття. 17 березня 38-ма гвардійська сд вела запеклі бої з противником в районі Заброди - Видраниця, а передові підрозділи 113-го і 115-го гв сп вийшли на підступи до Ратного. До підходу основних сил дивізії сапери підготували шість переправ на ділянці Лукичі, Прохід.

Одночасно з початком наступу військ фронту ударів ворогу завдали і партизани.

12 березня два взводи Брестського партизанського з’єднання  під командуванням Іллі Сазонця та Василя Газіна атакували ворожий гарнізон в селі Заболоття (Ратнівський район). Внаслідок успішної атаки партизани знищили німецький бронепоїзд, визволили ув’язнених з комендатури місцевих жителів і вибили угорський гарнізон з околиць села.

Партизанське з’єднання С.Ф.Малікова 13 березня зайняло ряд населених пунктів, у тому числі станцію Мизова, в зв’язку з чим припинився рух ешелонів противника на залізниці Ковель – Брест. За січень – квітень партизани знищили понад 2 тисячі солдатів і офіцерів противника. За цей же час підривники підірвали до 19 кілометрів полотна залізниці, 8 залізничних, 5 шосейних мостів і понад 4кілометри лінії зв’язку. Підривники з’єднання О.Ф.Федорова в березні підірвали 68 ешелонів противника. 


20 березня частини 38-ї гвардійської вийшли в район Мокрани, Жиричі, Краска. 113-й гв сп під командуванням гвардії підполковника Оникія Володимировича Григор’єва вибив ворожий гарнізон з Жиричів, переправився через Турський канал і атакував угорський гарнізон у селі Тур. На допомогу регулярним військам прийшли партизани. Диверсійна група 8-го батальйону з’єднання двічі Героя Радянського Союзу генерал – майора Федорова в складі 40 бійців після повернення з бойового завдання (на залізниці Ковель - Брест було підірвано 5 ешелонів), готуючись до переходу через лінію фронту, зустріла передові підрозділи 113-го гв сп, які чекали підкріплень для штурму угорського гарнізону (за даними розвідки до 300 чол.). За домовленістю з командуванням полку після початку атаки гвардійців добре озброєні партизани (1 станковий кулемет, 12 ручних) атакували ворожий гарнізон з тилу. Внаслідок спільних дій було вбито 72 окупанти, 62 здалися в полон, захоплено 2 станкові, 2 ручні кулемети більше 50 гвинтівок і автоматів. Втрат у наступаючих підрозділів не було, лише 1 поранений. Продовжуючи наступ, полк вибив ворожий гарнізон із Заболоття, повністю звільнивши село від окупантів. Трофеями гвардійців стали 2 бронепоїзди, 12 вагонів з майном, дві автомашини, декілька гармат, значна кількість стрілецької зброї84.

 В березні 1944 року з району села Копилля Маневицького району рейд по тилам ворога здійснило партизанське з’єднання імені 24-ї річниці РСЧА. Партизани пройшли по території Маневицького, Камінь - Каширського, Ратнівського, Любомльського, Турійського і Локачинського районів знищуючи німецько – угорські гарнізони, наносячи удари по комунікаціях ворога. Населення волинських сіл Верхи, Брунетівка, Твердині, Кримне, Смоляри, Головно, Овлочин, Горіхівка, Лучичі, Завидів, Киселин, Новий Загорів від партизан взнавали про успіхи Червоної Армії.

Оперативно – розвідувальна група «Волинці» під керівництвом П.Ф.Форманчука, яка діяла на базі з’єднання І.П.Федорова в березні - квітні 1944 року докладно інформувала розвідувальні органи про воєнні і промислові об’єкти, про оборонні споруди ворога, про чисельність і склад його військ у Володимирі – Волинському і Ковелі, а також на дільницях Брест – Бяла Подляська – Словатичі, Хелм – Замостя – Грубешів та захопила важливі військові документи противника. Силами цієї групи був створений з місцевого населення партизанський загін, який активно діяв у ворожому тилу.

15 березня 1944 року, з початком Поліської наступальної операції командування 47-ї армії встановило контакт з  командиром 27-ї Волинської дивізії піхоти Армії Крайової майором Ківерським - "Оливою". Результатом домовленості стали спільні дії 27-ї Впд з частинами армії або в їх інтересах.

Перша зустріч Червоної Армії (ескадрон кінної розвідки під командуванням капітана Гусєва) з підрозділами польської партизанської дивізії відбулась 4 березня 1944 в районі Діброва – Засмики. Після уточнення питань взаємодії, вночі з 8 на 9 березня спільно з радянським розвідувальним підрозділом поляки відділів „Яструба”, „Сивого”, „Траска” і „Юрка” атакували німецькі гарнізони в Голобах та селі Зелена Ковельського району. На станції Голоби повністю був знищений німецький гарнізон чисельністю до 30 чоловік. Цим домовленостям передували домовленості про спільні дії проти гітлерівців і загонів УПА 28 лютого 1944 року в селі Чмикос між командиром партизанського з’єднання Коротченком і командиром 1-го батальйону 50 пп 27-ї Впд «Соколом»85. 


У ніч з 17 на 18 березня під Засмиками Ковельського району декілька польських партизанських відділів влаштували засідку, до якої потрапило до роти гітлерівців. Без жодного пострілу поляки змусили німців здатись. До полону потрапили офіцер, 12 унтер – офіцерів, 92 рядових. Трофеями аківців стали протитанкова гармата, 3 важких станкових, декілька ручних кулеметів, карабіни та інша військова амуніція.

До 18 березня війська 47-ї армії просунулися на 30 - 40км. і завершили оточення ковельського угрупування противника, перерізавши дороги з Ковеля на Брест і Любомль.

Разом з цим війська почали відчувати відсутність підтримки з повітря. Зосередженню авіації та її застосуванню заважала відсутність належно обладнаних аеродромів. Так, за спогадами командувача 6-ю повітряною генерала Полиніна з 40 аеродромів для базування були придатні тільки 6. Серйозно ускладнювало бойову діяльність авіації також весняне бездоріжжя - тилові частини дуже повільно і з великими труднощами просувалися в райони базування повітряних частин, відповідно затягувались строки будівництва злітно – посадочних смуг. Бойове завдання складно було виконати і з-за складу наявної авіації - по марках літаки 6-ї повітряної розподілялись наступним чином - 18 Іл-2, 14 Як-9, 5 Пе-2 і 85 По-2, тобто основною силою стали ПО-2, яких аж ніяк на можна по технічним характеристикам зрівняти з „месершмітами”, „хейнкелями” чи „юнкерсами”. Ось, що писав про співвідношення сил авіації обох сторін командувач 6-ї повітряної армії Федір Полинін: «Ми мали в своєму розпорядженні у той час 181 літак (на кінець операції – С.Я.), противник їх мав 410. У нас було 53 винищувачі, у німців - в два рази більше. Наші фронтові бомбардувальники не встигли ще перебазуватися, а у німців їх було 280. Ворог мав в своєму розпорядженні добре розвинену аеродромну мережу, значні запаси пального і боєприпасів. Ми ж у всьому цьому випробовували на новому місці гостру потребу»86. Постає закономірне питання, яке дослідники Поліської наступальної задають постійно – навіщо було розпочинати непідготовлену операцію?

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. | Додав: voenkom (19.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 1273 | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: