Середа
26.04.2017
10:55
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 358
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція.

2.6. Забута операція. 7-й гвардійський кавкорпус.

На допомогу полякам прийшли з’єднання 7-го гвардійського кавалерійського корпусу, які  9 квітня отримали наказ командуючого 1-м Білоруським фронтом Маршала Радянського Союзу К.К. Рокосовського про форсування річки Турія, при цьому 14-та та 15-та гвардійські кавалерійські дивізії корпусу наказ на наступ у напрямку Підневілля – Заглинки – Ягідне – Землиця, а 16 гв кд у напрямку Володимира – Волинського.

7-й гвардійський  гвардійський кавалерійський корпус вів свою історію від 8-го кавалерійського корпусу, створеного в Московській зоні оборони. Приймав участь у   зимових і весняних боях за Москву (південна ділянка) у складі  61-ої армії, а згодом Брянського фронту. Брав участь в оборонних операціях на воронезькому напрямку, Сталінградській битві. Відразу після розгрому німців під Сталінградом, в лютому 1943 року 8-й кавкорпус, прорвавши фронт гітлерівців, здійснив рейд по німецьких тилах в Донбасі. Башкирські кіннотники заглибилися в розташування ворога на сотню кілометрів, знищуючи живу силу, техніку і комунікації. При виході з тилів супротивника кавкорпус зазнав значних втрат загинув в бою і  заступник командуючого корпусом генерал – майор Мінігалі Мінгазовіч Шаймуратов. У ворожому кільці було розгромлено і штаб корпусу. Після нетривалого відпочинку вів бойові дії у складі Воронезького, Степового, Центрального, Західного фронтів, в лютому 1944 року був включений до складу 2-го Білоруського фронту131. Кавалеристи 7-го гвардійського разом з військами 1-го білоруського фронту брали участь у звільненні Польщі, добивали ворога у його лігві. По закінченні Великої Вітчизняної війни Директивою Генерального штабу ЗС СРСР від 13 жовтня 1945 року № Орг/1/600 був переформований в 31-шу гвардійську механізовану дивізію з дислокацією в містах кіровобад та Ордубад (на той час Бакинський військовий округ). Згодом і ця дивізія зазнала реформувань і перейменувань – у 1957 році в 25-ту гвардійську мотострілецьку, а в 1964 році в 23-тю гвардійську мотострілецьку дивізію.


На час бойових дій на Волині командиром корпусу був генерал – майор Михайло Петрович Константінов. Народився 22 жовтня (4 листопада) 1900 в місті Усмань (нині Липецька область РФ) У Червоній Армії з 1919 року. Учасник Громадянської війни, воював на Південному і Туркестанському. У 1920 році закінчив Борисоглєбські кавалерійські курси, в 1922 році - 3-у Оренбурзьку кавалерійську школу, в 1926 і 1935 роках підвищував військову кваліфікацію на кавалерійських курсах удосконалення командного складу в місті Новочеркаськ. Пройшов посади шабельника, командира взводу, помічник командира і командира ескадрону, начальника штабу полку. У листопаді 1930 року був призначений начальником полкової школи 80-го кавалерійського полку(ТуркВО),  разом з курсантами школи в квітні-травні 1931 року брав участь в боях з басмачами. У лютому 1932 року призначений начальником штабу 79-го кавалерійського полку, а у вересні 1933 року - командиром 41-го гірничокавалерійського полку. У 1937 році нові підвищення, спочатку на посаду помічника командира, а згодом командира 20-ої гірничокавалерійської дивізії. У вересні 1938 року комбриг Констатинов призначений командиром 18-ої гірничокавалерійської дивізії. 4 червня 1940 року присвоєно військове звання «генерал-майор». У березні 1941 року генерал - майор Константінов М.П. призначений командиром 6-ої Кубано-Терської козачої Чонгарської кавалерійської дивізії імені С.М. Будьонного (6-й козачий кавалерійський корпус імені І.В. Сталіна, Західний Особливий військовий округ). В бойові дії Великої Вітчизняної вступив разом з дивізією в районі Мінська. Майже відразу був важко поранений. Після тривалого лікування Центральним штабом партизанського руху був направлений для організації партизанського руху в Білорусії, командував рядом партизанських загонів. З грудня 1942 року М.П. Константінов - слухач  прискорених курсів Військової академії Генерального штабу, а після закінчення, у лютому 1943 року був призначений командиром 19-го кавалерійського корпусу, брав участь в Курській битві. У липні 1943 року призначений заступником командувача військами Степового фронту з кавалерії. 7 жовтня 1943 року генерал-майор Константінов призначений командиром 7-го гвардійського кавалерійського корпусу,  яким командував до кінця Великої Вітчизняної війни.

По закінченні війни навчався у Військовій академії Генерального штабу (1946-1947 рр.), був начальником 2-го відділу управління бойової підготовки Сухопутних військ (1947-1948), начальником курсу Військової академії ім.Фрунзе (1948-1951 рр.), заступником командуючого (1951-1952) та командуючим (1952-1955) північного угрупування радянських військ в Східній Німеччині, першим заступником командуючого військами Ленінградського військового округу (1955-1964). З 1964 року генерал-полковник Константінов у відставці. Проживав у Ленінграді. Помер у 1990 році.

До складу 7-го гвардійського кавкорпусу входили: 14-та гвардійська кавалерійська дивізія під командуванням генерал – майора Коблова Григорія Петровича, 15-та гвардійська кавалерійська дивізія під командуванням генерал – майора Чаленка Івана Терентійовича, 16-та Башкирська Чернігівська добровольча гвардійська кавалерійська дивізія під командуванням генерал – майора Бєлова Григорія Андрійовича, 45-та винищувальна протитанкова артилерійська бригада під командуванням полковника Шубіна Олексія Федоровича, 1816-й самохідно-артиллерійский полк під командуванням підполковника Рижанова Михайла Пилиповича, 7-й гвардійський полк реактивних мінометів, 1733 зенітно – артилерійський полк, 7-й окремий дивізіон зв’язку та 198 автотранспортний батальйон.

Кавалерійські дивізії були посилені танковими частинами, так, до складу 14-ї гв кд з 24.01.1944 увійшов 114-й танковий полк, 15-ї гв кд - з 25.03.1944 - 57-й танковий полк, а 16-ї з 14.05.1944 - 32-й танковий полк. На озброєнні кавалеристів також були гармати, міномети, в тому числі гвардійські реактивні.

Дивізіями 7-го гв КК командували во-істину майже легендарні особистості.

Командир 14-ї гвардійської кавалерійської дивізії гвардії генерал – майор Григорій Петрович Коблов розпочав бойову біографію 18 літнім юнаком на фронтах 1-ї світової війни. В роки Громадянської війни воював з білокозаками в Прикаспійських степах. У 1921 році червоноармійця Коблова направили на навчання до Кремлівської школи червоних командирів ім. ВЦВК. Як одному з найкраших курсантів школи Григорію Коблову разом з ще одним курсантом -Арсентієм Кашкіними довірили першими заступити о 16.00 27 січня 1924 року на пост №1 Радянського Союзу -  мавзолею В.І.Леніна132. По закінченні навчання Григорій Петрович служив на різних командних посадах, виконав спецзавдання за кордоном. Закінчив ВА ім. Фрунзе, військову академію Генерального штабу СРСР. Почав воювати з гітлерівцями під Москвою. Отримав шість поранень, важку контузію, але щоразу повертався у стрій. У листопаді 1943 року очолив 14-ту гв кд. Генерал – майор Коблов був нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (п΄ять разів), Суворова І та ІІ ступеня, Кутузова ІІ ступеня, Червоної Зірки, іноземними орденами та багатьма медалями.

15-та гвардійська кавалерійська дивізія вела свою історію відразу від двох кавалерійських з’єднань РСЧА: 55-ї кавалерійської дивізії сформованої в Московському військовому окрузі в серпні 1941 року та 73-ї окремої Алтайської кавалерійської дивізії, сформованої на Алтаї в листопаді 1941 року у складі  235, 240, 243 кавалерійських полків.

55-та кд  брала участь в Московській битві у складі Брянського фронту,  а з травня  1942 року в складі 8-го кавалерійського корпусу. 73-тя кд спочатку увійшла до складу 26-ї армії (3-го формування), а 25 липня 1942 року до складу 8-го кавкорпусу.

10 серпня  1942 року із-за значних втрат, що понесли обидві дивізії, вони були об’днанй в одну, яка отримала нумерацію і найменування 55-та кавалерійська дивізія. (78, 84, 87-й кавполки).

14 лютого 1943 року з перетворенням 8-го КК в г-й гвардійський дивізія отримала гвардійський прапор і найменування: 15-та гвардійська кавалерійська дивізія .  

 Дивізія брала участь у всіх боях, які вів 8-й (7-й гв) кавкорпус: в оборонних боях на Воронезькому напрямі в серпні - жовтні 1942 року, Среднедонській та Сталінградській стратегічних наступальних операціях наступі військ 5-ї танкової армії Південно-Західного фронту на Ворошиловградському напрямі, Ворошиловградській наступальній операції, Донбаському (Дебальцевському) рейді по тилах спротивника з 8 по 24 лютого 1943 року; Черніговсько-Припятській, Гомельсько-Рєчицкій, Калінковічсько-Мозирській, Поліській, Люблін-Брестській наступальній операції, Варшавсько-Познаньській, Східно-Померанській, Берлінській стратегічній наступальних операціях.

 За відзнаку в боях дивізія була удостоєна почесного найменування «Мозирська» (14 січня  1944 року), нагороджена орденами Червоного Прапора (24 липня 1944 ), Суворова II ступеня (27 квітня  1945). Дивізія шість разів була названа в наказах Верховного Головнокомандуючого в числі інших частин і з'єднань, які відзначились в ході боїв133.

 З лютого 1942 року до березня 1945 року, спочату 55-ю кавалерійською (згодом і 15-ю гв) дивізією, командував гвардії генерал – майор Іван Терентійович Чаленко (1896 – 1977).

Іван Чаленко народився у 1896 році в селянській родині. Почав воювати в грізні роки братовбивчої Громадянської. Про подвиги і неймовірну відвагу Чаленка знала вся Перша кінна армія. За бої з білими арміями був нагороджений орденом «Червоний прапор». У середині двадцятих воював з басмачами у Середній Азії. За проявлені особисту мужність і героїзм в районі кишлака Шур-Тюбе 2 квітня 1925 року наказом РВР від 20.03.1926 наіздник – інструктор 84-го кавалерійського полку І.Т.Чаленко був нагороджений другим орденом «Червоний прапор». В бій з гітлерівцями полковник Чаленко вступив в червні 1941 року під Барановичами, будучи заступником (зі стройової частини) командира 209-ї механізованої дивізії 17-го механізованого корпусу Західного фронту. У лютому 1943 року командир 15-ї гв кд під час рейду по тилам гітлерівців в районі Донбасу особливо відзначився в бою за містечко Чорнухіно. Будучи пораненим полковник Чаленко продовжував керувати боєм. У критичній для радянських кавалеристів ситуації комдив 15-ї гвардійської зумів згуртувати з розрізнених підрозділів 7-го гвардійського кавалерійського корпусу бойові частини, організувати прорив і з'єднатися з частинами 3-ої гвардійської армії, що просувалися назустріч. 31 березня 1943 Івану Терентійовичу було присвоєне військове звання «гвардії генерал-майор». Генеральську форму своєму колишньому ординарцю Івану Чаленку урочисто вручав особисто його перший командарм Семен Михайлович Будьонний134. У повоєнні роки  подовжував службу у Збройних Силвх. Звільнився у відставку у 1960 році. Мешкав у Ростові-на-Дону. Помер у 1981 році.

Майстром стрімких рейдів називали командира 16-ї Башкирської Чернігівської гвардійської кавалерійської дивізії Героя Радянського Союзу гвардії генерал – майора Григорія Андрійовича Бєлова.


16-та гвардійська кавалерійська вела свою історію від 112-ї Башкирської кавалерійської дивізії  сформованої в Уфі в грудні 1941 року. Була укомплектована в основному за рахунок призваних по мобілізації з сільських районів Башкирської АРСР. Більшість командного складу дивізії складали башкири та татари за національністю. З фронту та інших військових округів їх викликали за прямою вказівкою Головного управління формування Червоної Армії.  28 січня 1942 року сформована дивізія приступила до бойового навчання. Участь в бойових діях для 112-ї кд розпочалась у травні 1942 року у складі 2-го кавалерійського корпусу 3-ої армії Брянського фронту. У серпні 1942 року передана до складу 8-го кавкорпусу, і пройшла з ним увесь подальший бойовий шлях.14 лютого 1943 року перетворена в 16-у гвардійську кавалерійську дивізію. 21 вересня 1943 року за відзнаку в боях по звільненню Чернігова дивізії прсвоєне почесне найменування «Чернігівська», нагороджена орденами Леніна (1945), Червоного прапора (1944), Суворова 2-го ст. (1944), Кутузова 2-го ст. (1945). За роки Великої Вітчизняної війни 3860 воїнів дивізії нагороджено орденами і медалями, 78 з них стали Героями Радянського Союзу, п'ятеро повними кавалерами ордена Слави134.


Командир дивізії Григорій Андрійович Бєлов народився 12 жовтня 1901 р. в сім'ї селянина-бідняка в селі Сара Сурського повіту Симбірської губернії. У 19 років добровольцем вступив до Червоної Армії. З вересня 1920 року комісар кавалерійського ескадрону Бєлов на фронтах Громадянської. Брав участь в боях з Врангелем, форсував Сиваш, в боях по ліквідації угрупувань «батька» Махно в причорноморських степах. У 1927-1930 рр. навчався у Військово-політичній академії. Після її закінчення служив комісаром, командиром кавалерійського полку, потім викладав тактику кінноти на Вищих командних кавалерійських курсах і у Військовій академії ім. Фрунзе. У вересні 1941 року полковника Бєлова призначили командиром запасного кавалерійського полку МВО. Після численних рапортів з проханням відправити в діючу армію, в липні 1942 року Г.А.Бєлов отримав призначення на посаду заступником командира 112-ої Башкирської добровольчої кавалерійської дивізії (8-йКК Брянського фронту). Після декількох успішних операцій спланованих за безпосередньої участі Бєлова його призначили заступником командуючого 8-го кав корпусу (в подальшому 7-го гвардійського КК). Організаторський талант командира – кавалериста проявився в боях під Сталінградом. Командувач 5-ю танковою армією Південно – Західного фронту генерал-лейтенант П.Ф. Романенко підкреслював: «Полковник Г.А. Бєлов в боях сміливий і точний. Більше прагне наступати, ніж оборонятися». 23 лютого 1943 року в нерівному бою при виконанні складного і відповідального завдання при виході з глибокого рейду по тилам противника загинув перший командир дивізії, улюбленець бійців і командирів генерал-майор М.М.Шаймуратов. У непростий для дивізії час командування нею приймає полковник Г.А. Бєлов. З цією дивізією він зустріне День Перемоги, з цим з'єднанням пов'язані найяскравіші сторінки його бойової біографії. Командир 16-ої гвардійської кавалерійської дивізії наприкінці вересня 1943 року уміло керував частинами дивізії при звільненні 21 вересня 1943 року міста Чернігова, форсуванні Дніпра 26-28 вересня 1943 року в районі села Нивки Брагинського району Гомельської області Білорусії і в боях по утриманню і розширенню плацдарму. За проявлену мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944 року гвардії полковнику Бєлову Григорію Андрійовичеві було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 3009). Разом з найвищою урядовою нагородою прийшло і підвищення у військовому званні. Григорій Андрійович став генерал – майором. Разом з комдивом високого звання Героя Радянського Союзу за бої під Черніговом і форсування Дніпра отримали ще 53 солдата і офіцера дивізії135.

Наприкінці березня – початку квітня дивізії 7-го гвКК виконували завдання по охороні тилів і комунікацій ударного угрупування 2-го Білоруського фронту, згодом корпус був перекинутий комбінованим маршем із району Рокитно (Рівненська область) в район селища Маневичі. 06.04.44 корпус було підпорядковано Білоруському фронту. Цього ж дня з’єднання і счастини корпусу без танкових полків, частини артилерії і автотранспорту дивізій (перевозились з району Мозиря залізницею) отримав вказівку від командуючого Білоруським фронтом К.К.Рокосовського форсованим маршем передислокуватись в район Скулин, Стебли, Волошки, Радошин, Гривятки і поступити в розпорядження командуючого 47-ю армією з основним завданням – закрити напрямок Ковель, Повурськ і не допустити прориву німців зі сторони Ковеля.

8 квітня частини корпусу після двох нічних переходів були зосереджені: 16-та гвардійська кавалерійська дивізія (16 гвкд) в районі Стебли, Волошки, колонія Маковище; 15-та  гвардійська кінно-механізована дивізія ( 15 гвкмд) в районі ліс на 1,5 км східніше Стеблів, 0,5 км південніше Скулина, хутор Уховецьк; 14-та гвардійська кінно-механізована дивізія ( 14 гвкмд) зайняла оборону в районі Любитів, Озеряни, Туличів.

 На дату прибуття кавалеристів в район Ковеля німці добились значних успіхів. Проти фронту 47-ї армії 5-та танкова дивізія СС „Вікінг”, 1-ша лижно-єгерська бригада та 131-ша піхотна дивізія закріпились на рубежі Старі Кошари, Миляновичі, в район села Сомин підтягувались з резерву полки 253-ї піхотної дивізії. Вранці 8 квітня 464-й полк противника зайняв Дольськ, Соснівку, Перевали (усі населені пункти Турійського району).

Проти переважаючих сил німців тримали оборону з’єднання 47-ї армії: 260-та стрілецька дивізія утримувала східну околицю Ковеля, 175-та сд – південну околицю міста, 165-та сд 25-го ск оборонялась на південний захід від Ковеля, 76-та сд оборонялась від Калинівки до Туровичів, а 328-ма сд полковника Павловського від Туровичів до Кличковичів. 1105-й сп 328-ї сд силами до півтора батальйону зайняв позиції на підступах до Турійська, один батальйон займав оборону в районі села Блаженик, одна стрілецька рота знаходилась в районі Туличева. На лівому фланзі армії в районі Немир, Твердині, Киселин, Торчин тримала оборону 181-ша стрілецька дивізія 13-ї армії 1-го Українського фронту.

О 17.00 8 квітня штаб корпусу отримав зі штабу 47-ї армії бойове розпорядження за номером 0136/оп. Згідно з цим бойовим розпорядженням 7-му гвардійському кавкорпусу належало форсованим маршем до ранку 10 квітня двома кавалерійськими дивізіями зайняти оборону на рубежі: Растів, гай на схід і південний схід від Дольска, далі по східному берегу Турії, Турічани, Ягідне, Замости, Загатка. Основну увагу в обороні наказано було зосередити на утриманні рубежу Растів-Турічани. Що одна дивізія повинна була утримувати рубіж Волошки-Любитів і прикрити танко небезпечний напрямок в районі шосе Ковель-Голоби.

Вже з вечора 8 квітня дивізії 7 гвКК приступили до виконання завдання і до 11.00 9 квітня були зосереджені в районах: 15 гвкмд – Клюйськ, 14 гвкмд – Туличів, 16 гвкд – Волошки, кол. Маковище.

О 20.00 09.04.1944 штаб 47-ї армії бойовим розпорядженням №139/оп поставив перед командуванням корпусу нові завдання. Зєднання корпусу вранці 11 квітня повинні були перейти в наступ в загальному напрямку на Ягідне, Ставки, Землиця з одночасним ударом 16-ї гвкд в напрямку на Володимир-Волинський і захопити місто. Відповідно до поставленого завдання командир 7-го гвКК прийняв рішення: ударом 14-ї і 15-ї гвардійських кінно-механізованих дивізій в напрямку Ягідне, Ставки, Землиця до кінця дня 11 квітня оволодіти рубежем фільварок Перевали, Овлочин, Заболоття, а на кінець 20го дня наступу (12.04.44) оволодіти Осеребами, Заглинкою, Пустинкою, Мосиром, Микитичами, Пузовом. 16-та гвкд до кінця дня 11 квітня повинна була звільнити він німецько-угорського гарнізону Володимир-Волинський.

Генерал Константінов навіть після прийняття і доповіді рішення намагався довести командарму-47 генералу Полєнову, що корпус не зовсім готовий до виконання поставленого завдання: зосередження усіх частин не закінчене, танкові полки і артилерія не прибули, кількість боєприпасів обмежена, значно відстали тили. Відповідь була однозначна – виконувати поставлене завдання з метою відволікти увагу основного німецького угрупування від Ковеля.

Кіннота продовжила марш і на 07.00 10 квітня вийшла на рубежі: 15 гвкмд – Дольськ, Турічани; 14 гвкмд – хутір Глубочиця (на північ від Ягідного, на сьогодні не існує), , замости, Загатка, Бобли; 16 гвкд , здійснивши 200 кілометровий марш вийшла в район с. Рядовичі, а на вечір досягла Мокреця.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. | Додав: voenkom (21.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко E W
Переглядів: 846 | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: