3.2.2. 61-й стрілецький корпус. - Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні - Бої місцевого значення. Волинь 1944. - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Середа
03.09.2014
10:56
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 307
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 0
Гостей: 0
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні

3.2.2. 61-й стрілецький корпус.

Управління 61-го (ІІ формування) стрілецького корпусу було створене 12 липня 1943 року. Бойові дії корпус (тоді до складу входили 51, 62, 119 стрілецькі дивізії)  розпочав у складі 21-ї армії (ІІ формування) Західного фронту. Після наступальних боїв серпня – жовтня 1943 року в рамках Смоленської стратегічної наступальної операціїї (операція «Суворов» 07.08 – 02.10.43)  управління 61-го СК було виведене до резерву.  

З 10 серпня 1943 року і на момент прибуття на Волинь корпусом командував генерал – майор Олександр Михайлович Ільїн  (1899-1944).  Військову службу почав у роки 1-ї світової війни, у 1918 вступив до РСЧА. Пройшов усі командні посади в піхоті від командира взводу до командира полку. В 1937-1938 роках був начальником штабу 97-ї стрілецької дивізії, 3 1938 року знаходився у відрядженні в Китаї. По поверненню, у 1941 році був призначений командиром 227-ї стрілецької дивізії. В бойові дії вступив разом з дивізією у липні 1941 року в районі Жмеринки (південний фронт), командував цією ж дивізією в ході Київської оборонної операції Південно-Західного фронту. Дивізія приймала участь в другому контрударі 26-ї армії 23 липня 1941 року в районі Біла Церква – Умань. Досвід контрудару був плачевний. Комдив був поранений, управління дивізією було втрачено, два полки покинули поле бою, а тили втекли аж до Канева. Лише вранці 24 липня, коли комдив очуняв від ран, зміг зібрати рештки дивізії і разом з рештками 196-ї сд організувати оборону на ділянці Богуслав-Медвин. З 04.12.1941 по 25.07.1942 командував  261-ю сд. З листопада 1941 року по липень 1942 року частини  цієї дивізії вели оборонні бої у складі 12-ої армії у районі: Кагановичі, Копальня Золота, Червоне озеро Ворошиловградської області). З 10 липня 1942 року частини дивізії з боями відходили в напрямі на Ворошиловград, Шахти, Новочеркаськ, Гарячий Ключ. У серпні 1942 року генерал-майор Ільїн (звання присвоєне 13.05.1942) був призначений на посаду заступника командира стрілецького корпусу, а згодом у серпні 1943 на посаду командира 61-го СК. 15 травня 1944 року генерал Ільїн підірвався на міні, помер від ран 28.05.44, похований у Луцьку.

                                                       

Ільїн Олександр Михайлович, у серпні 1943-травні 1944 року командир 61-го СК

Стрілецькі дивізії, які були включені до складу корпусу на Волинській землі пройшли славний бойовий шлях.

134-та стрілецька дивізія формувалась в грудні 1941 року на базі 399-ї стрілецької дивізії Приволзького військового округу. Участь в бойових діях для воїнів з΄днання розпочались 14 лютого 1942 року в складі 4-ї ударної армії. До прибуття на Волинь дивізія вела бойові дії у складі 41-ї та 39-ї армій Калінінського фронту. Неодноразово відзначалась у боях в березні – жовтні 1943. Ось декілька прикладів таких дій: 10 березня 1943 р. частини 134-ї сд в ході Ржевсько В΄яземської наступальної операції звільнили місто Бєлий. 30 липня 1943 р. частини 134-ї сд (84-й ск 39-та армія) звільнили місто Вєрдіно. Наказом Ставки ВГК від 19 вересня 1943 р за прорив сильно укріпленої оборони противника дивізії було присвоєно почесне найменування «Вердінська» бійцям і командирам оголошена подяка та на їх честь Москва салютувала 12 артилерійськими залпами з 124 гармат. 8 жовтня 1943 року в ході наступу військ Калінінського фронту на Вітебському напрямі військами дивізії було звільнено місто Ліозно. У цій прославленій дивізії служив на посаді командира взводу розвідки 629-го стрілецького полку учасник захоплення 79-ти «язиків», Герой Радянського Союзу, автор книг «Двадцать четыре часа из жизни разведчика» (1960), «Полковые маяки» (1962), «Командиры седеют рано» (1965), «Жили-были разведчики» (1970), «Солдатская красота» (1973); «Вечный бой» (1967), «Маршальский жезл» (1970), « Такая работа «(1974), « Взять живым!» (1975) «Не мечом единым» (1979), «Полководец» (1984) , трилогії «Маршал Жуков: его соратники и противники в дни войны и мира» (1989–1999), «Расстрелянные маршалы» (1999), «Генералиссимус»(2002)  Володимир Васильович Карпов. На початку квітня 1944 року дивізія була включена до складу 61-го ск 69-їА і прибула на Волинь.


29 квітня 1944 року в командування дивізією вступив генерал – майор Володимир Миколайович Марцинкевич. Білорус за національністю, Володимир Марцинкевич народився 22 березня 1896 у місті Борисові (нині Мінської області) в сім'ї робітника. У 1915 році робітник Борисівського лісозаводу був призваний на військову службу до Російської імператорської армії. У буремному 1917 вступив до Червоної гвардії, а у 1918 став бійцем РСЧА. Під час громадянської війни командував ротою, батальйоном, полком. У 1923 закінчив Вищу школу старшого командного складу, а в 1937 році курси удосконалення командного складу при Військово – господарській академії. У 1939 році отримав під командування стрілецьку дивізію з якою приймав участь в боях на радянсько – фінському фронті. В червні 1941 року командуючи 176-ю стрілецькою  дивізією зустрів війська вермахту на західному кордоні СРСР, при цьому полковник Марцинкевич вивів підпорядковане йому з'єднання без дозволу старшого командування в смугу оборони ще до офіційного початку війни. Так само поступив і командир сусідньої  95-ої стрілецької дивізії генерал-майор А.І. Пастревич. «Я не знаю, що б було з командирами дивізій, якби війна не почалася», - згадував генерал армії Петро Миколайович Лащенко, що посідав перед війною посаду помічника начальника оперативного відділу штабу 35-го стрілецького корпусу в Одеському військовому окрузі - Ймовірно, їх би розстріляли. Але вони зайняли оборону саме своєчасно, і війна почалася. І про це забули.». 22 червня 1941 року, 176 сд полковника В.М. Марцинкевича дислокувалася в місті Бєльци (Молдавія), прикривала 100-кілометровий рубіж від Скулян до Лопатина. Надвечір 22 червня частини дивізії підійшли до річки Прут і вступили в бій з ворожими частинами, що вже переправилися через прикордонну річку. Декілька діб воїни дивізії не давали німецьким і румунським військам переправитись через державний кордон, та сили були нерівні. Марцинкевич зумів організувати  відхід частин дивізії до  Ришкан. Потім  дивізія вела оборонні бої (5 - 7 липня 1941 року) в районі міста Бєльци, з боями відступила за річку Дністер, після чого вела оборонні бої в районі Кишинева. В липні1942 року, коли все ще боєздатна, не дивлячись на пів року боїв з сильнішим противником, дивізія стояла в обороні на берегах річки Дон генерал – майор (з 09.11.41)  Марцинкевич був призначений (19 липня 1942) командуючим новоствореною 58-ю армією (ІІІ формування), яка повинна була спасти положення практично розгромленого Південного фронту. Цією армією Володимир Миколайович командував менше місяця, 7 серпня 1942 року його призначили командуючим 9-ю армією цього ж фронту, який на той час обороняв підступи до Північного Кавказу. Після втрати Краснодару (12.08.42), Георгіївська (15.08.42), Будьонівська (18.02.42), прориву гітлерівців до Майкопу  був зміщений з посади командуючого армією 29.08.42 і отримав призначення командиром 229-ї стрілецької дивізії ( за деякими даними 11.08.42, що не може відповідати дійсності так як у той час дивізія знаходилась в оточенні), якою командував до 30 березня 1943 року. З цією дивізією генерал – майор Марцинкевич воював у складі 38-ї армії Воронезького фронту, 7 стрілецького корпусу 59-ї армії Волховського фронту. На Волині Володимир Марцинкевич змінив на посаді командира 134-ї сд полковника Дмитра Васильовича Груздєва, який прокомандував дивізією всього тиждень. Його попередник, полковник Бірстейн Євген Якович командував 134-ю сд трохи більше 2 місяців (11.02.1944 - 16.04.1944).

247-а стрілецька дивізія була сформована 7 грудня 1941 року в районі села Бєлокушальскоє Калінінської області на базі особливої мотострілецької бригади Калінінського фронту. Відразу після закінчення формування у грудні 1941 року  в складі 31-ї армії прийняла участь у Калінінській наступальній операції. В ході операції, 1 січня 1942г. дивізія у взаємодії з 252-ї сд 29-ої армії звільнила місто Стариця. У лютому 1942 року дивізія в складі з 31-ої армії Калінінського фронту вела бої в районі населених пунктів Пталово, Альошино, Шатаново, Харькіно у межиріччі річок Волга і Дєржи. З 4 серпня 1942 247-масд у складі 31-ої армії Західного фронту брала участь в Ржевсько-Сичовській наступальній операції. У взаємодії з 71-ю тбр прорвала оборону противника на ділянці Хлоп’я, Почуріно, вибила німців з населеного пункту Ревякіно.Згодом вела кровопролитні  наступальні бої в районі сіл Вєрігіно, Табаково, Шульгіно Ржевського і Зубцовського районів. У операції «Марс» стала найуспішнішим з΄єднанням не тільки 20-ї армії, але й всього Західного фронту. З 10 серпня 1943г. дивізія у складі 10-ої армії Західного фронту брала участь в Спас-Дем’янській наступальній операції, а ході Смоленсько – Рославльської наступальної операції частини дивізії звільнили місто Рославль, за що дивізія 25.09.1943 отримала почесне найменування «Рославльська». У січні-лютому 1944 року 247-ма стрілецька дивізія у складі 49-ої армії вела бої на території Горкінського району Могильовської області та Красненського району Смоленської області. 1 квітня 1944 року дивізія була включена до складу 61-го ск 69-ї армії і перебазована на Волинь. Після описуваних в книзі подій частини дивізії в ході Брестсько - Люблінської наступальної операції 28 липня вийшли на східний берег Вісли південніше міста Пулави. На початку серпня 1944 дивізія форсувала Віслу і вступила в бої за розширення плацдарму на західному березі цієї річки. З 13 січня 1945 дивізія у складі 69-ої армії в ході Варшавсько-Познанської наступальної операції наступала в напрямку на Радом - Лодзь. У ході боїв станом на 3 люте 1945 року частини дивізії вийшли до Франкфкрту-на-Одері. З 16 квітня 1945 атакою з Кюстринського плацдарму (містечко Лєбус) дивізія почала наступальні дії в ході  Берлінської наступальної операції, брала участь в розгромі франкфуртсько-губенського угрупування німців.


З січня 1942 року і до кінця війни дивізією командував генерал – майор Григорій Денисович Мухін. Григорій Мухін військову кар’єру в Червоній Армії розпочав у 1918 році. Воював на фронтах Громадянської, а після її закінчення продовжив службу. Пройшов посади від рядового бійця до командира батальйону. Навесні 1940 року  підполковник Мухін був призначений командиром 720-го стрілецького полку 162-ї стрілецької дивізії, який розпочав формування в містечку Слаянськ. В травні 1941 року полк було передислоковано до міста Лубни. 28 липня 1941 року зі станції Пирятин залізничними ешелонами  полк було направлено на фронт (Вітебський напрямок). У складі цього полку політруком стрілецької роти бойове хрещення прийняв відомий радянський письменник-баталіст, автор роману «Війна» Іван Опанасович Стаднюк. Полк під командуванням Г.Д.Мухіна з честю виніс випробування першими боями під Вітебськом, та при обороні районного центру Смоленської області міста Ярцево. З грудня 19421 року і до кінця війни доля полковника, а згодом генерала Мухіна було пов’язана з 247-ю сд. Разом з комдивом – батьком фронтовими дорогами йшли двоє його неповнолітніх синів (дружина покинула сім΄ю перед відправкою Григорія Денисовича на фронт). По закінченні війни Григорій Денисович був призначений начальником управління радянської військової адміністрації в землі Саксонія.

274-та стрілецька дивізія була сформована польовими військкоматами Калінінського фронту 9 травня 1942 року. Бойовий шлях з΄єднання почався під стінами Москви у складі 31-ї армії. В боях від Москви до Білорусії дивізія втратила до 75% особового складу. Особливо відзначились частини дивізії при звільненні Ржева 3 березня 1943 року (Ржевсько – В΄яземська наступальна операція Західного фронту) та міста Ярцево Смоленської області 16 вересня 1943 року (Смоленсько – Рославльська наступальна операція Західного фронту). За звільнення районного центру Смоленщини дивізія отримала почесне найменування «Ярцевська». Звільнивши Ярцево, дивізія продовжила наступ у напрямку на Смоленськ. Наступаючи в авангарді дивізії, рано вранці 25 вересня 1943 року 961-й стрілецький полк увірвався на смоленський аеродром і врятував його від руйнування. Частини дивізії вибивали гітлерівців з району Великої Радянської вулиці Смоленська, вокзалу, льонозаводу. За три місяці боїв на Смоленській землі тільки снайпери дивізії знищили до 2000 німецьких солдатів і офіцерів. Восени 1943 року запеклі бої дивізія вела на Оршанському напрямі, де гітлерівці підготували неприступну лінію оборони «Пантера». Прорвавши оборону противника дивізія з честю виконала поставлене завдання і згодом була перекинута на ділянку фронту в районі залізничної лінії Орша-Вітебськ. У січні – березні 1944 року частини дивізії вели запеклі бої в районі річки Лучеса (Вітебська обл.. Білорусії). Березовий гай, який знаходився в районі дислокації дивізії називали «Гай смерті». Бої під Лучесою не принесли воїнам дивізії ні нагород, ні звань, ні трофеїв, от додалося лишень декілька сотень братських могил.  На початку квітня 1944 року дивізія була виведена в резерв, і після поповнення включена в 69-у армію 1-го Білоруського фронту.


Наприкінці 1942 року під Ржевом 274-у стрілецьку дивізію  прийняв полковник Василь Павлович Шульга. Уродженець (26 квітня 1903 року) села Піски Лохвицького району Полтавської області Василь Шульга почав службу червоноармійцем у далекому 1922 році. . Відслуживши строкову військову службу випускник Харківської «Школи червоних старшин» Василь побажав залишитися в армії, і був направлений на навчання до Владикавказької піхотної школи. До війни пройшов усі командирські ступені від командира взводу до начальника штабу полку, щоправда кар΄єру молодого перспективного офіцера трохи не зіпсувало виключення у 1936 році з більшовицької партії із-за родинних зв΄язків з репресованим (брат Василя Павловича був ув΄язнений і позбавлений виборчих прав як троцькіст ще у 1929 році, а Василь продовжував з ним листуватись). На посаді начальника штабу 503-го стрілецького полку брав участь в радянський-фінляндській війні, у боях на Карельському перешийку був поранений, за мужність і героїзм нагороджений орденом Червоної Зірки, а у 1939-му вступив до ВКПб немов уперше. Велику Вітчизняну зустрів на посаді начальника штабу 386-го сп 178-ї сд. В ході боїв у червні – липні 1941 проявив командирський хист в оборонних боях на Західній Двині, в районах Ржева і Торжка, вже 29 червня 1941 був призначений командиром полку, згодом начальником штабу 246-стрілецької дивізії 29-й армії, а в березні 1942 року став командиром 381-ої стрілецької дивізії Калінінського фронту. Очоливши 274-ту стрілецьку, Василь Павлович Шульга провів її фронтовими дорогами до повної перемоги над нацизмом. Бійці і командири  дивізії в останній воєнний рік відзначились при форсуванні Вісли і захопленні Пулавського плацдарму в липні 1944 р., прориві сильно укріпленої оборони противника і захопленні плацдарму під Кюстріном на початку 45-го р. Заслуги комдива були відмічені присвоєнням 4-го квітня 1945 року звання Героя Радянського Союзу. У травні 1945 року 274-а стрілецька в районі Магдебурга вийшла до Ельби, де і зустріла довгоочікувану перемогу, а її командир, генерал – майор Шульга продовжив військову службу. У 1948 році закінчив Вищу військову академію Генштабу. Був командиром 1-ої гвардійської стрілецької дивізії Прибалтійського військового округу (1948-51), 57-ої і 29-ої гвардійських стрілецьких дивізій 8-ої гвардійської армії Групи радянських окупаційних військ в Німеччині (1951-54), начальником протиповітряної оборони Одеського військового округу (1954-56). З листопада 1956 року генерал-майор В.П.Шульга - в запасі. Жив і працював в місті Одесі де й помер 30 грудня 1989 року. Похований в Одесі. Його заслугу перед Вітчизняною були відмічені двома орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, двома орденами Суворова II ступеня, орденами Кутузова II ступеня, Вітчизняної війни I ступеня і Червоної Зірки, численними медалями.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні | Додав: voenkom (21.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 404 | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email:
Код *: