Третій день війни. 24 червня 1941 року. - Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) - 87-ма стрілецька. У боях і походах - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
10.12.2016
17:39
Форма входу
Категорії розділу
Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) [11]
Розповідь про бойовий шлях 87-ї стрілецької дивізії з моменту формування до вересня 1941 року
Персоналії 87-ї сд [7]
Публікації про 87-му сд та її бійців в засобах масової інформації.
Бойові дії 87-ї стрілецької дивізії в спогадах ветеранів [41]
Спогади ветеранів 87-ї сд, зібрані сином командира 16-го сп 87-ї сд Борисом Петровичем Филимоновим та із фондів музеїв Луцька, Володимира-Волинського, Устилуга
Від курсанта до комбата. "Лейтенантська" проза Миколи Івановича Куцаєва. [8]
Розповідь про курсантські роки та перші місяці боїв 1941 року колишнього командира 6-ї стрілецької роти 283-го сп 87-їсд М.І.Куцаєва, надані його сином М.М.Куцаєвим, м.Ростов-на-Дону.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » 87-ма стрілецька. У боях і походах » Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування)

Третій день війни. 24 червня 1941 року.

У лісі, що на північний схід від Володимира-Волинського, куди вранці 24 червня відійшли два дивізіони 212-го гап, до цього полку приєднались розрізнені підрозділи від 96-го і 283-го стрілецьких полків, Володимир-Волинського УРу загальною кількість до 3800 чоловік. Згодом до цього загону приєднались 14 танків Т-26 від 82-го тп 41-ї танкової дивізії і два розрахунки з гарматами від 197-го лап. Об’єднаний загін під командуванням полковника О.Г.Катасонова відійшов до Турії, де зайняв позиції на північному березі в районі Блаженик – Туропин. Тут до свого полку вже 25 червня приєднався зведений дивізіон під командуванням капітана Михайла Івановича Ліхути, який з честю виконав поставлене перед ним завдання в районі Устилуга – знищив до дивізіону німецької артилерії, потопив декілька поромів і в ніч з 23 на 24 червня прорвався з оточення і вийшов до  річки Турія.

А тим часом 96-й, 283-й стрілецький і 197-й легкий артилерійський полки продовжували відбиватись від переважаючих сил ворога.

З 09:00 24 червня німці стали швидко перекидати з районів Ізова і Устилуга свіжі сили до позицій 96-го сп. До 14:00 розвідники полку виявили щонайменше підхід 5 піхотних батальйонів, які на віддалі 2 кілометрів від позицій полку роззосереджувались у житі. Було чути шум танкових моторів і лязг гусениць.

Командир полку підполковник Василенко остерігався удару по оголеному правому флангу, проте німці діяли за своїм тактичним шаблоном і по обіді 24 червня після артилерійського нальоту стали вести фронтальний наступ. На всій 5-ти кілометровій ділянці зав’язались запеклі бої. У бою відзначився розрахунок великокаліберної фортечної гармати з УРу, розрахунок якої чудом врятувався під час наступу німців 22 червня і був приєднаний до полку. Від пострілів цього монстра дрижала земля, проте німці від його снарядів в паніці розбігались хто куди.

З’явилась німецька авіація. Протягом бою над позиціями полку постійно кружляло 8-12 німецьких літаків, боротись з якими було практично неможливо (зенітні установки з 4-х кулеметів полкового зенітного взводу були мало ефективними). Основними цілями німецьких пілотів були не люди, а коні – без них радянська частина ставала мало маневреною, її артилерія залишалась без тяги, обмежувався підвіз боєприпасів і можливість евакуації поранених.

Проте полк бився далі. 18 гармат полкової артилерії були виведені для стрільби прямим наведенням і лупили по ворожим танкам на дистанціях 200 – 300 метрів. Протягом дня 96-й сп відбив 8 масованих атак, але свої позиції утримав.

Меркулов Валерій Ксенофонтович, начарт 96-го сп. Загинув у вересні 1941 року

Згодом, через 30 років Омелян Іванович Василенко відзначив мужність волинян, які були призвані з сіл Володимирщини, проте не розбіглись по своїм селам, які знаходились неподалік, а мужньо вели бій з ворогом.

З самісінького ранку ворожа авіація завдавала бомбових ударів також по Оранам, Ласкову, Суходолах, Боскитному Малому, Новосілках, де оборонялись підрозділи 283-го сп і 2-ї прикордонної комендатури.

Згодом до позицій 4-ї батареї 197-го лап зі сторони Заріччя наблизилась колона танків і вантажівок з піхотою. Вогнем батареї колона була розсіяна, німці повернули назад.

Артилеристи виходять на вогневу позицію

За цих обставин командир 87-ї стрілецької дивізії генерал-майор Алябушев вирішив з настанням темряви почати відведення основних сил дивізії на схід - на з'єднання з військами 5-ї армії. Першим рубежем відходу дивізії була намічений берег р.Луга на ділянці Зимно, Селець. На цей рубіж дивізія мала відійти до світанку 25 червня. Першим мав відійти 96-й стрілецький полк з 197-м лап, за ними 283-й стрілецький полк, який отримав завдання прикривати відхід основних сил.

Для прикриття відходу ще вранці 24 червня до Зимного була направлена 9-та стрілецька рота 283-го сп і підрозділи 2-ї комендатури 90-го прикордонного загону. Метою підрозділів був вихід на автодорогу Володимир-Луцьк та закріплення на цьому рубежі.

Атакуючі шеренги зведеного загону пройшли вперед 500-600 метрів і тут, на відстані 300-400 метрів від дороги на них обрушився шквал артилерійського вогню. З неба на радянські підрозділи смертоносним металом стали сипати німецькі літаки. Вогнем німецької авіації було розгромлено артдивізіон. Тим не менше бій продовжувався протягом 3-4 годин. У цьому ж бою без вісти пропали комендант 2-ї ділянки Говоров та його заступник капітан Борисов, прикордонники бачили, як впав мертвим начальник штабу комендатури Панкратов. Після загибелі керівництва комендатури командування прикордонниками прийняв  начальник 8-ї застави старший лейтенант Коваленко, який організував оборону на зайнятому рубежі.

На вечір в район Зимного відійшли основні сили 283-го сп.

Тим часом основні сили 44-ї пд вийшли в район Микуличі, Бискупичі Руські, що в 10 км від Війниці. З району Війниці цього дня 14-та танкова дивізія стала вести наступ в напрямку на Луцьк та Рожище із завданням вийти на рубіж р.Стир.

У бій з 10 танками і піхотою противника біля 07:00 24 червня в районі Війниці вступив зведений загін чисельністю до 60 прикордонників  на чолі з начальником 2-го відділення штабу 90-го Володимир-Волинського прикордонного загону капітаном Маркуса Меделеєвича Золко.

У ході бою, який тривав півтори години зведений загін підбив 2 танки, знищив до двох взводів піхоти. За наказом командира 135-ї стрілецької дивізії генерал-майора Смєхотворова залишки загону капітана Золка  відійшли на західну околицю лісу, що на схід від Війниці, де знову прийняли бій, а згодом відійшли в напрямку на Торчин.

Надвечір у цьому ж районі бій прийняли залишки роти легких танків Т-37 43-го окремого розвідбату 87-ї сд на під командуванням старшого лейтенанта Василя Тимофійовича Максименка та  2-га батарея старшого лейтенанта Івана Федоровича Малика з складу 85-го окремого винищувально-протитанкового дивізіону. Німці атакували відразу з двох напрямків – луцького і володимирського. Оборону на західному напрямку очолив політрук О.І.Бринський, на східному – ст.лейтенант І.Ф.Малик.

Протитанкісти

Відзначився розрахунок 45-ки 2/85 вптдн червоноармійця Миколи Федоровича Веселова. Згідно нагородного листа з представленням до ордену Червоного Прапора розрахунок М.Ф.Веселова в боях з 23 по 25 червня 1941 року знищив 8 німецьких танків. При з’явленні німецької колони 45мм гармата Веселова підпустила ворожі танки на відстань до 300 метрів, а тоді вогнем прямим наведенням підпалила 4 бойові машини.

Веселов М.Ф.

Всього в бою були знищені 11 танків (6 – з луцького напрямку, 5 – з володимирського), значна кількість німецької піхоти.

Однак сили були занадто нерівні. У бою полягла майже вся рота 43-го розвідбату на чолі з командиром. Значна частина командирів і бійців цієї роти до цих пір значиться такими, що пропали безвісти. Поранені з’явились і в проти танкістів. 

За бої червня 1941 року І.Ф. Малик був представлений до найвищої радянської нагороди, однак нагородні матеріали десь загубились і відважний офіцер цього ордену так і не отримав.

Довідка штабу 87-ї сд про представлення І.Ф.Малика

до нагородження орденом Леніна

На кінець війни тридцяти трьохлітній командир 27-го гвардійського Свинського мінометного полку гвардії підполковник І.Ф.Малик був нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденами Богдана Хмельницького 3-го ступеня, Олександра Невського, двома орденами Червоної Зірки, численними медалями.

Гвардії полковник І.Ф.Малик, 1945 рік

Також до нагородження урядовими відзнаками за бої в районі Микулич і Війниці були представлені бійці 2-ї батареї 85-го овптд: орденом Леніна – політрук батареї Бринський Олександр Іванович, командир гармати Ігнатьєв Борис Гнатович, навідники єфрейтори Веселов Микола Федорович та Ніколаєв Андрій Олексійович; орденом Червоного Прапора – командир вогневого взводу лейтенант Васильєв Сергій Максимович, командир гармати Федоров Іван Ілліч, навідник єфрейтор Протасов Микола Васильович, водій Т-20 єфрейтор Требухін Іван Трохимович, номер розрахунку червоноармієць Холодзієвський Федір Станіславович; орденом Червоної Зірки – командир гармати сержант Савитченко Іван Миколайович, навідники єфрейтори Федоров Сергій Григорович та Котко Сергій Іванович, червоноармієць Щипцов Сергій Васильович та Міщенко, водій Т-20 червоноармієць Черниш Гаврило Григорович; медаллю «За відвагу» номери розрахунків червоноармійці Шелест Олександр Федорович та Твердохліб Василь Максимович.  

Бійці 85-го вптдн Н.Башкін і Г.Синягін

На кінець дня 24 червня район Володимира-Волинського повністю окупували частини 298-ї піхотної дивізії. Один з підрозділів цієї дивізії був висунутий в район с.Верба.

У бій з німцями в районі Верби вступили батареї 3/212 гап капітана Скворнюка. Вогнем дивізіону був підбитий німецький танк, а трохи згодом до взводу піхоти та 2 кулемети з розрахунками. Як і при обороні Володимира-Волинського, вміло діяли розрахунки 7-ї (лейтенант Дроб’язко), 8-ї (лейтенант І.Ф.Парій) та 9-ї батарей (лейтенант П.В.Косяк).

До останнього подиху вогонь по гітлерівцям вів розрахунок гармати 8-ї батареї, яким командував сержант Іван Григорович Витчиков. У двобої з німецькими танками артилеристи загинули, але своєї позиції не залишили.

Двічі під час бою здійснив вилазки поперед бойових порядків піхоти старший розвідник взводу управління 8-ї батареї червоноармієць Яків Йосипович Резун. Завдяки його сміливим діям батарея отримала вірні дані для ведення вогню.

Для ведення вогню прямим наведенням були виведені розрахунки 9-ї батареї лейтенанта Павла Петровича Косяка. Вогнем 152мм гаубиць артилеристи знищували німецькі танки і піхоту. При відбитті контратаки німців в районі Верби лейтенант П.В.Косяк загинув.

Прикривати відхід підрозділів полку була залишена 8-ма батарея під командуванням лейтенанта Івана Федоровича Парія. Артилеристи утримували рубіж до останнього снаряда. Лише коли німці оточили позиції, батарейці пішли на прорив, вирвались із кільця оточення і наздогнати свій полк.

У цей час командуванням  3-го мотокорпусу Вермахту був введений 2-й ешелон - 13-та танкова дивізія  переправилась через Західний Буг, вийшла на лінію залізниці Володимир-Волинський - Яневичі і продовжувала рух у напрямку Бубнів, Локачі.

Тактичний знак 13-ї танкової дивізії

Танки 13-ї тд готуються до наступу

Через Локачі в напрямку  на Яровичі продовжували наступ частини 299-ї піхотної дивізії.

Категорія: Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) | Додав: voenkom (01.08.2014) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 187 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: