О 03:30 вогонь німецької артилерії обрушився на прикордонні застави, вузли УРу, польові споруди, які займали передові батальйони полків 87-ї сд (1/16 сп і зведений дивізіон від 212-го - в районі Устилуга;  3/96 сп - в районі Ізова; 1/ 283 сп - 2 км на схід  від с.Черників), на військові містечка в Устилузі та Володимирі-Волинському.

Під час 30-ти хвилинного артнальоту передові частини гітлерівців, у складі яких були диверсійні загони з полку "Бранденбург", переодягнені у форму Червоної Армії захопили автодорожній міст в Устилузі та залізничний міст у Вигоданці (13 км на південний захід від Устилуга) і одночасно стали переправлятися через Західний Буг на надувних човнах і на понтонних поромах.

Німці переправляються через Західний Буг, 22 червня 1941 року

Відразу за передовими загонами до форсування приступили головні сили 29-го армійського корпусу.

Запеклий бій розгорівся за Устилуг, де передові підрозділи 298-ї піхотної дивізії намагалися з ходу переправитися по захопленому мосту, але зустрінуті вогнем 1-го батальйону 16-го стрілецького полку (командир батальйону – капітан Бичков), 1-ї прикордонної комендатури 90-го прикордонного загону та її 4-ї лінійної і резервної застав (комендант – майор М.Г.Неплюєв, начальник 4-ї застави старший лейтенант О.К.Чумовицький, начальник резервної застави – молодший лейтенант В.П.Парубков) і 3-ї роти 19-го кулбату УРу (командир роти – молодший лейтенант Ємець), підтриманих вогнем  зведеного артдивізіону 212-го гаубичного артполку (командир загону – командир 2-го дивізіону 212-го гап капітан М.І.Ліхута ). Перший натиск противника був відбитий із значними втратами.  Зі свого НП на кордоні капітан Ліхута встиг доповісти черговому по 212-му гап, що зведений дивізіон відкрив вогонь по німецьким позиціям на західному березі Бугу та переправам. Біля 05:00 зв’язок з дивізіоном перервався.

Тоді німці кинули в бій панцерники 14-ї танкової дивізії. Під прикриттям танків німецька піхота таки змогла подолати захисників кордону і увірватись до Устилуга.

Про бої прикордонників за Устилуг можна почитати тут -  http://yarovenkosp.ucoz.ru/publ/volin_na_pochatku_2_ji_svitovoji_vijni/prikordonniki_v_bojakh_za_volin_cherven_1941/2_1_1_oborona_kordonu_na_diljanci_90_go_prikordonnogo_zagonu_1_pk/16-1-0-176

Вже до 09:00 підрозділи 298-ї пд вийшли до села П’ятидні, але на цьому рубежі були затримані загороджувальним вогнем 212-го гаубичного артполку та передовим загоном від 16-го сп, який саме прибув сюди з табору в Когильному.

Тактичний знак 298-ї піхотної дивізії

Відважно і стійко бились передові батальйони 96-го сп в районі Ізова та 283-го сп – в районі Черникова.

Літній табір 1-го батальйону 283-го сп на світанку був обстріляний артилерією та мінометами німців. За наказом комбата капітана Деонісія Кириловича Сахацького бійці розосередились і зайняли оборону. Незабаром до батальйону приєднались прикордонники п’ятої застави під командуванням помічника начальника застави лейтенанта Д.І.Грішина.

  З 05:00 5-та прикордонна застава відбила кілька фронтальних атак гітлерівців. Зрозумівши, що з фронту прикордонників не взяти, командування німецького полку наказало двома ротами форсувати Буг з півночі і заходу з метою оточення опорного пункту застави. Застава була оточено близько 05.40. Прикордонники вели бій з німецькою піхотою протягом 3 годин. Біля 08.00 від коменданта дільниці начальник застави молодший лейтенант М’якішев отримав наказ про відхід з лінії кордону в напрямку на Суходоли. Розбившись на дві групи бійці відступали до першої лінії оборони частин прикриття державного кордону. Перша група під керівництвом начальника застави прорвала вороже кільце і згодом приєдналася до 1-го батальйону 96-го стрілецького полку. Друга група під керівництвом помічника начальника застави лейтенанта Д.І.Грішина також вирвалась з оточення і приєдналась до 1-го батальйону 283-го стрілецького полку 87-ої стрілецької дивізії. В ході боїв за Устилуг групу молодшого лейтенанта М’якішева повністю загинула.

Група Грішина, у складі якої також був і політрук Іван Степанович Бакшеєв,  мужньо билась у складі 1/283 сп. У ході боїв на кордоні батальйон втратив до 40% особового складу, але продовжував стримувати опір німців силами до піхотного полку з артилерією і мінометами. Коли виникла загроза повного оточення, командир батальйону капітан Сахацький вирішив іти на прорив. Прикордонники на чолі з молодшим лейтенантом. Грішиним увійшли до складу групи прориву, яка в ході дій знищила до роти німецьких вояків. В цілому ж втрати німців у районі дій радянських піхотинців і прикордонників командир батальйону оцінював чисельністю до піхотного батальйону. Біля 09.00 залишки прикордонників групи Грішина вийшли в район с.Яневичі. Молодший лейтенант Грішин, який у ході прориву отримав важке поранення був відправлений у госпіталь.

 На ділянці Вигоданка, Цуцнів Буг форсували частини 44-ї піхотної дивізії. Підрозділи дивізії після жорстоких боїв вибили незначні сили прикордонників і стали стрімко просуватись на схід.

Тактичний знак 44-ї піхотної дивізії

80-й саперний батальйон 44-ї пд наводить переправу

У той же час від Цуцнева до Кречева спроб переправитись через ріку не було. Німці лише висунули на західний берег Бугу передові 168 -ї піхотної дивізії (резерв 6-й армії).

Тактичний знак 168-ї піхотної дивізії

Південніше, на ділянці від Кречева до Литовежа, Буг форсували частини 299-ї піхотної дивізії.

Оскільки значних сил регулярної Червоної Армії тут не було, на 08:00 німці блокували 9-ту (Кречів) та 10-ту (Литовеж) прикордонні застави, а за ними опорні пункти УРу в районах сіл Поромів і Лишня стали просуватись у напрямку Машів, Яневичі.  

Про бої на 9-й та 10-й заставах можна прочитати тут - http://yarovenkosp.ucoz.ru/publ/volin_na_pochatku_2_ji_svitovoji_vijni/prikordonniki_v_bojakh_za_volin_cherven_1941/2_3_oborona_kordonu_na_diljanci_90_go_prikordonnogo_zagonu_3_pk/16-1-0-179

Блокувавши прикордонні застави, частини 299-ї піхотної дивізії з 8:00 22 червня почали просуватися в напрямку Машів, Яневичі. Попереду головних сил дивізії рухався розвідувальний загін на бронемашинах.

Тактичний знак 299-ї піхотної дивізії

Окрім передових батальйонів першими у бій з ворогом вступили командири і бійці 212-го гап. За командою командира 3-го дивізіону капітана Вікентія Антоновича Скворнюка гармати були розгорнуті прямо в артпарку і з них був відкритий вогонь по противнику, який переправлявся через Буг. Удар, нанесений по дорозі біля с.Тростянка та по фільварку П’ятидні досяг свого – до батальйону німців було розсіяно, а поблизу фільварку «накрита» німецька артбатарея, що вела обстріл військового містечка у Володимирі.

капітан Скворнюк В.А., командир 3/212 гап

Слідом за 3-м дивізіоном за 20 хвилин відкрив вогонь і 2-й дивізіон. У цей час на позиції 212-го гап прибув начальник артилерії дивізії полковник Бордюг, який погодився з рішенням командира полку на відкриття вогню. Щоправда з цим рішенням спочатку не погодився командир дивізії генерал-майор Алябушев, то ж полковнику Катасонову прийшлось переконувати комдива в тому, що вогонь припиняти не можна, що це не звичайна провокація, а початок справжньої війни.

Розпорядженням начальника штабу 212-го гап майора Олександра Григоровича Носаля від 212-го гап була вислана розвідка в напрямку до кордону (15 чол. на автомобілі). На підході до мосту через Лугу в районі П’ятидень розвідники на чолі з молодшим лейтенантом Реве лісом були обстріляні диверсантами. Молодший лейтенант Ревеліс, не дивлячись на важке поранення, очолив бій свого загону з противником, а водія з донесенням відправив до штабу полку. Розвідники загинули в бою і стали першими втратами 212-го гап у війні. Слідом за розвідниками згодом були вислані вперед бійці і командири, які стали вести розвідку противника з передових СП і корегувати вогонь батарей по колонам противника, які йшли по Володимирському шосе.

Вже біля 05:00 з артпарку 197-го лап на вогневі позиції стала висуватись 4-та батарея під командуванням лейтенанта І.С.Ременя. Майно батареї напередодні було підготовлене для вантаження в вагони і подальшого виїзду на Лузький полігон під Ленінградом для участі у Всеармійських артилерійських змаганнях, що й пригодилось із початком бойових дій ( завантаження було призначене на 10:00 22 червня).

Лейтенант Ремень Іван Степанович, командир 4-ї батареї 197-го лап

За розпорядженням заступника комбата лейтенанта Руденка на передки, станини, зарядні язики були посажені бійці однієї з піхотних рот, які в подальшому прикривали дії артилеристів.

Батарея зайняла позицію на березі Луги неподалік переправи до села Заріччя. В той же час від полку були вислані вперед до сіл Вощатин, Ласків, Орани групи розвідників від взводів управління батарей і дивізіонів.

Біля 06:00 з табору в Когильному о 06:00 першим з стрілецьких частин дивізії виступив 96-й стрілецький полк підполковника Омеляна Івановича Василенка. Через деякий час - 16-й і 283-ї стрілецькі полки.

Підполковник О.І.Василенко, фото 1940 р.

Оскільки в 96-му сп зброя і боєприпаси відповідно до потреб військового часу на склади НЗ так здані і не були – полк першим і вступив в бій з противником.

 Біля 09:00 авангард 96-го стрілецького полку - 1-й стрілецький батальйон під командуванням капітана Василя Івановича Шоріна на підході до південної околиці Володимира-Волинського стикнувся з передовими підрозділами 298-ї піхотної дивізії, що встигли захопити міст через річку Луга і розгорнутися на її правому березі. 1/96 cп з ходу атакував противника, відкинув його за Лугу. Командир батальйону капітан Шорін, діючи на чолі роти чисельністю 46 чоловік знищив до роти противника, мінометну батарею, 2 станкові кулемети. В подальшому 1-й с при підтримці однієї батареї 197-го лап вибив німців із фільварку Попад’ївка і с.Новосілки та при цьому вивільнив з оточення батарею артдивізіону УРу. Використовуючи успіх свого авангарду, підполковник Василенко віддав наказ головним силам наступати у напрямку на висоти  203,2 та 279,6 і подальшому на Устилуг.

2-й стрілецький батальйон під командуванням капітана Ніколаєва був введений у бій на лівому фланзі бойових порядків, оволодів хутором Кряж і повів атаку на висоту 229,4. До 12:00 96-й сп оволодів висотами 203,2, 279,6, 229,4 і фільварком Вікторуз.

Командир розвід взводу 96-го сп молодший лейтенант Кирило Михайлович Рогозін

Командир стрілецького взводу 96-го сп Федір Васильович Чумбейкін

На південний захід від Володимира в бій з ворогом вступили підрозділи 283-го стрілецького полку.

2/283 Чсп під командуванням капітана Устина Васильовича Волкова вогнем з кулеметів, мінометів, гвинтівок зустрів ворога в районі сіл Бортнів, Вощатин. Дві години 2-й батальйон стійко відбивав атаки противника біля Вощатина. Прицільний вогонь по загарбникам вели розрахунки 2-ї кулеметної роти під командуванням старшого лейтенанта О.М.Войтенка. Від куль, випущених кулеметниками на полі під невеличким селом на Володимирщині  у перші години війни полягло до роти гітлерівців. На допомогу батальйону прийшли розрахунки полкової батареї 76мм гармат, якою в перший день війни командував політрук С.І.Марушко та протитанкісти взводу 45-к лейтенанта К.К.Степаненка. Артилеристи підбили 2 німецькі танки. Ще 2 танки, які через бойові порядки батальйону зуміли прорватись до села ручними гранатами знищили сержант У.К.Бережний і червоноармієць Охрепчук.

Щоб збити наступальний порив німців, капітан У.В.Волков наказав 6-й стрілецькій роті контратакувати противника. В ході багнетної контратаки відзначився командир 1-го стрілецького взводу цієї роти лейтенант В.У.Гриценко, котрий в рукопашному бою заколов 4-х гітлерівців. І все ж сили були занадто нерівні. Під натиском ворога 2-й батальйон до 12:00 вимушений був залишити Вощатин.

У  той же час в районі села Бортнів від ворога відбивались бійці управління, штабу 2-й прикордонної комендатури 90-го прикордонного загону 2-ї резервної застави. У цьому ж районі бій з ворогом вели бійці ДОТу під командуванням Івана Трубникова.

Іван Трубников

О 08.00 комендант старший лейтенант О.З.Говоров наказав відходити у напрямку села Суходоли, такий же наказ отримали і начальники застав комендатури. У Суходолах до загону старшого лейтенанта Говорова незабаром приєднались командири і бійці, які після короткотривалого бою з переважаючими силами противника у Лудині вимушені були відступити. На 16.00 до Суходол з боями прорвались залишки 7-ї (начальник М.Д.Репенко) та 8-ї (начальник В.І.Коваленко) застав. Одночасно до села прибула і стрілецька рота 283-го сп 87-ї сд. Олександр Захарович Говоров прийняв на себе командування об’єднаними силами прикордонників і піхотинців, організував оборону. Спільними зусиллями радянські воїни успішно відбивали численні атака ворога до 22.00 22 червня і відійшли лише за наказом командира 283-го сп. 

  16-й стрілецький полк полковника П.І.Филимонова до 10:00 вийшов на північно-західну околицю Володимира - Волинського, біля 12:00 під прикриттям вогню артилерії, розгорнувся на рубежі Стенжаричі, Залужжя, П’ятидні. Затримка підрозділів полку у розгортанні пояснялась необхідністю отримання додаткових озброєння, боєприпасів і майна, які напередодні були за вимогою комісії штабу 5-ї армії здані на дивізійні склади.

Командир 16-го стрілецького полку полковник П.І.Филимонов

Вже зранку в районі с.Микуличі, де на той час дислокувався дивізійний 85-й окремий винищувальний протитанковий дивізіон з’явились німецькі мотоциклісти, проте німецька розвідка так само швидко зникла, як і з’явилась. Окрім проти танкістів у цьому районі знаходились дивізійні склади боєприпасів і речовий.

Командир дивізіону капітан Ілля Федорович Прокопенко після підйому підрозділів по бойовій тривозі з 1-ю та 3-ю батареєю, які були на мехтязі висунувся на захід в сторону Устилуга. В Микуличах залишилась 2-га батарея старшого лейтенанта Івана Федоровича Малика, яка того дня несла вартову службу.

ст.лейтенант Малик І.Ф., фото 1941 р.

Біля 12:00 черговий телефоніст Федір Демчук отримав попередження, що до Микулич зі сторони кордону рухається німецька артилерійська колона - 8 вантажівок з гарматами. За спогадами колишнього командира розрахунку цієї батареї Бориса Гнатовича Ігнатьєва за командою комбата на зустріч колоні були висунуті дві 45мм гармати. Одним розрахунком командував старший лейтенант Малик (за навідника – сержант Борис Ігнатьєв, заряджаючого єфрейтор Андрій Ніколаєв), другим – сержант Іван Федоров, котрий одночасно був і навідником, замполіт батареї політрук Олександр Бринський став за заряджаючого, а два водія виконували функції піднощиків снарядів.

Ігнатьєв Б.Г., фото 1940 р.

Коли колона підійшла на відстань до 800 метрів 45-ки відкрили вогонь по двом переднім машинам. Німці зупинились, швидко розгорнулись і відкрили вогонь у відповідь. П’ять годин продовжувалась артилерійська дуель в ході якої були знищені 3 вантажівки і 4 німецькі гармати. Інші відійшли в сторону кордону.

У цьому ж районі двогодинний бій з ротою противника в районі Микуличі - Хотячів вела група під командуванням  помічника начальника 2-го відділення 90-го прикордонного загону старшого лейтенанта Пенева, нанесла їй значних втрат, при цьому втративши 1-го бійця вбитим і 3-х пораненими.

Згодом у районі Микулич зведений загін штабу 90-го прикордонного загону під командуванням старшого лейтенанта Гнедиша зірвав спробу диверсантів, переодягнених у форму радянських міліціонерів підірвати артилерійські склади. У ході короткого бою було знищено 12 диверсантів. Трофеями прикордонників стали ручний кулемет, 5 автоматів, 6 гвинтівок, 20 кг вибухівки.

Надвечір 23 червня за розпорядженням штабу дивізії старший лейтенант Малик відправив до Бискупич, де знаходився склад боєприпасів вогневий взвод з 2-х гармат під командуванням політрука Олександра Івановича Бринського. Невдовзі після прибуття склад був атакований німецькими легкими танками. Артилеристи танкову атаку відбили, проте німецька піхота ховаючись у житі продовжувала атакувати. Лише на ранок наступного дня, коли артилеристи підпалили житнє полє, німецька піхота була знищена.

Командний пункт 87-ї стрілецької дивізії був розгорнутий у приміському селі Зимно. Для його охорони були задіяні дивізійні розвідбат, зенітний дивізіон та інші дивізійні спецпідрозділи. На 19:00 22 червня в район фільварку Фалемичі передислокувались управління і штаб 90-го прикордонного загону.

41-ша танкова дивізія, КВ-2 і Т-26 і артилерія якої могли б допомогти завдати нищівного удару ворогу, за відсутності зв’язку зі штабами 22-го мехкорпусу і виконуючи вимоги плану прикриття кордону рушила через Вербу, Турійськ в напрямку на Городилець, Ковель. Лише після домагання генерал-майора Алябушева і за наказом командувача 5-ю армією у підпорядкування командиру 87-ї сд був переданий один танковий полк на Т-26 (точніше, два батальйони 82-го тп під командуванням майора Олександра Степановича Суіна).   

Генерал Алябушев довго вагався, чи завдавати удар у відповідь. Адже на доповідь про на затримання напередодні на ділянці 4-ї комендатури 90-го прикордонного загону німецького перебіжчика єфрейтора Альфреда Ліскоффа від командувача армією генерала Потапова отримав чітку, однозначну відповідь – не піддаватись на провокації. Проте, що це саме війна свідчили факти, командир полків дивізії один за одним телефонували і просили вжити рішучих дій.

Врешті решт після оцінки обстановки командир 87-ї стрілецької дивізії генерал-майор П.Ф.Алябушев вирішив зосередити основні зусилля дивізії на її правому фланзі з метою ліквідувати плацдарм противника в районі Устилуга.

Відповідно до цього біля 12:00 частини дивізії отримали наступні завдання:

16-й сп з 212-м гап - наступати в напрямку П’ятидні, Вілька Видраницька, розгромити противника і  вийти до Бугу на ділянці Чорнявка (викл.), Устилуг;

96-й сп з 197-м лап (без одного дивізіону) і 82-м танковим полком 41-ї танкової дивізії наступати в напрямку Хотячів, Устилуг і вийти на лінію кордону на ділянці Устилуг, Черників;

283-й сп (другий ешелон дивізії) - залишатися в районі Новосілки, Ласків, Суходоли, забезпечуючи лівий фланг дивізії. Підготувати контратаку в напрямку Лудин, Вигоданка.

На 12:00 стрілецькі підрозділи зайняли рубіж висота 193,2, Попад’ївка, Орани, Ласків, висота 229,4.

Батареї 197-й лап зайняли позиції на околицях гаїв біля Хрипалич, Оран, Ласкова та на північний захід від Верхніва.

По полудні 87-ма стрілецька дивізія перейшла в наступ.

16-й стрілецький вступив у бій з частинами 298-ї піхотної дивізії противника, які наступали вздовж шосе Устилуг - Володимир-Волинський в районі Новосілки, Ласків, Суходоли.

Командир батареї 197-го лап Н.Є.Головко

Перейти ворогу рубіж річка Луга на устилузькому напрямку завадив точний і щільний вогонь 212-го гаубичного артилерійського полку полковника О.Г.Катасонова і 3-го дивізіону 197-го лап, яким командував старший лейтенант Михайло Захарович Войтко.

Командир 3-го дивізіону 197-го лап М.З.Войтко

16-й стрілецький полк розгорнувся в бойовий порядок прямо з похідної колони. Мінометна рота 3-го батальйону під командуванням лейтенанта Василя Васильовича Красуна зайняла вигідну позицію в яру поблизу П’ятидень і влучним вогнем забезпечила просування вперед 7-ї і 8-ї стрілецької рот.

Красун В.В., малюнок зі світлини 1942 р.

8-ма рота вибила німців з гаю, але невдовзі залягла під щільним артилерійсько-мінометним вогнем. Гай виявився пристріляним німцями. Знову на виручку прийшли мінометники, які знищили німецький склад з боєприпасами і подавили вогонь німецьких батарей. Ними ж були зірвані ряд спроб німців контратакувати на ділянці 7-ї роти. Завдяки вмілим діям мінометників 3-й батальйон під командуванням капітана Миколи Дмитровича Стрєлка зайняв і утримав зручний рубіж, який прикривав шосе Устилуг – Володимир-Волинський.

У жорсткому бою 16-й сп відкинув назад передові підрозділи 298-ї пд і авангард 14—ї тд і до 13:00 досяг рубежу західна околиця лісу на північний схід від П’ятидні (викл.), с.П’ятидні. Сюди ж зуміли прорватись залишки 1-го стрілецького батальйону капітана Бичкова, який першим прийняв удар гітлерівців в районі Устилуга.

Подальше просування полку було зупинене основними силам 298-ї пд, підтриманої танковим батальйоном зі складу 14-ї танкової дивізії.

Тактичний знак 14-ї танкової дивізії

Артилеристи 212-го гап тим часом перетворили відрізок глибиною 4 – 5 км від П’ятидень до Устилуга в справжню зону смерті, по якій противник міг просувати вперед тільки із значними втратами.

96-й стрілецький полк діяв більш успішно. У другій половині дня для його підтримки прибув 197-й лап без одного дивізіону. Його підрозділи відкинули противника і в другій половині дня зайняли район с.Хотячіва і зав’язали бій за висоту 188,4 та с.Ізов. При цьому були деблоковані гарнізони ДОТів 19-го кулеметного батальйону, які вели до цього бій в тилу противника.  На рубежі річки Студянка 96-й стрілецький полк закріпився і настання сутінок відбивав атаки противника, який виявився притиснутим до Західного Бугу. Тут до полку приєднались залишки 3-го стрілецького батальйону, який на час німецького нападу знаходився на лінії кордону. Його командир капітан Івана Юхимович Верьовкін в бою був поранений, проте зумів відвести свій підрозділ до ДОТів УРу і там вести оборонний бій до підходу головних сил. На момент підходу основних сил 96-го сп від 3-го батальйону живими залишились лише 7 бійців з пораненим командиром. За розпорядженням підполковника Василенка дивізіони 197-го лап перенесли вогонь по шосе від Устилуга, до П’ятидень, щоб хоч трохи допомогти сусідньому 16-му сп. За день бою 96-м сп були знищені декілька сотень ворогів, захоплено багато стрілецької зброї, декілька 81мм мінометів і дві штурмові гармати калібру 150мм.

Тут же був взятий і перший полонений – німецький артилерист Ганс Юргенс Симон. Закривавлений, в натільній сорочці, із зав’язаними за спиною руками він мало нагадував надлюдину і завойовника світу. Після короткого допиту його доправили до штабу 87-ї сд.

О 16:00 в бій з противником вступив і 283-й сп полковника І.П.Порошенка, який до цього часу знаходився в 2-му ешелоні. При підтримці 2-го дивізіону 197-го лап під командуванням старшого лейтенанта Василя Гнатовича Мачуляна двома батальйонами полк повів контрнаступ в напрямку Орани, Вощатин.

Мачулян Василь Гнатович,

у червні 1941 року командир 2-го дивізіону 197-го лап,  старший лейтенант

1-й батальйон в атаку повів особисто замполіт полку батальйонний комісар Іван Гаврилович Гетман. Комбат-2 капітан У.В.Волков очолив атаку 5-ї стрілецької роти. Вміло діяли розрахунки полкової батареї 120мм мінометів під командуванням старшого лейтенанта Рудика. Комбат, поранений в ногу особисто кількома пострілами знищив розрахунок німецького кулемету, що заважав просуванню підрозділів вперед. Також у контрнаступальному бою відзначились командир стрілецького взводу лейтенант У.Н.Костін, котрий підбив німецький танк і навідник ручного кулемету 1-го взводу 2-ї стрілецької роти Н.К.Охріменко, котрий влучним вогнем знищив понад два десятки німців.

Внаслідок контрнаступу 283-й ЧСП відбив у ворога Ласків, Вощатин. Підрозділами полку були знищені понад 200 гітлерівців, підбиті 8 танків противника.

Біля 18:00 артилерійська розвідка засікла рух танкової колони німців у напрямку до позицій 16-го сп. Командир 212-го гап наказав 3-му дивізіону продовжувати підтримувати вогнем піхоту 96-го і 16-го сп, а 1-му дивізіону під командуванням старшого лейтенанта Юхима Якимовича Лебединцева висунутись вперед в бойові порядки піхоти для ведення вогню прямим наведенням. Коли німецькі танки і піхота наблизились до переднього краю, їх спочатку вогнем із закритих позицій накрили 152мм гаубиці 3-го дивізіону капітана Скворнюка. Запалали 3 танки, піхота залягла і частково відступила. Однак інші танки продовжували наступ. Коли ворожі броньовані машини підійшли на відстань 1500-2000 метрів по ним прямим наведенням вдарили гармати 1-го дивізіону. Від першого залпу запалали 5 танків, на  відстані 800 – 1000 метрів ще 4, потім ще 4. Німецькі танки заметушились по полю бою, проте три машини наблизились до позицій на відстань 100 – 200 метрів. Така наглість гітлерівців була відразу ж покарана – внаслідок прямого влучання 152мм снарядів німецьким танкам позривало башти. Всього в ході відбиття цієї атаки було підбито і спалено 19 німецьких танків. Втрати 212-го гап склали 6 чоловік вбитими, 9 пораненими, була знищена 1 гармата (німецький снаряд якимсь дивом потрапив в жерло гаубиці), трактор і автівка.

Як свічки, палають німецькі танки

Біля 19:30 зі сторони висоти 103,2 на позиції 212-го гап посунули ще 20 німецьких танків. 14 танків були знищені, інші відступили.

Більше гітлерівці на цій ділянці 22 червня не атакували. Лише німецька і авіація і артилерія раз за разом наносили удари по позиціям полків. Обстріл і авіанальоти припинились біля 21:00.

На кінець дня 22 червня частини 87-ї сд відкинули противника на 6-10 км на захід від Володимира-Волинського і вийшли на рубіж західна галявина гаю на північний схід від П’ятидні, (викл.) П’ятидні, Хотячів, Ласків, Суходоли.

Спроби вибити гітлерівців з Устилуга видалися невдалими.

22 червня 1941 року, район м.Володимир-Волинський

Протягом ночі полки вивозили поранених, хоронили загиблих, поповнювались боєприпасами і готувались до боїв наступного дня.

298-ма пд. німців утримала плацдарм на правому березі річки Буг в районі Устилуг, Вигоданка глибиною 6-8 км. На цьому плацдармі стали розгортатися основні сили 14-ї танкової дивізії.

Поки 87-ма стрілецька вела активні бойові дії проти цього плацдарму частини 44-ї і 299-ї піхотних дивізій на лівому фланзі в неприкритому стику з 124-ю стрілецькою дивізією, який мав ширину по фронту до 20 км, достатньо швидко зламали оборону п’яти прикордонних застав і трьох опорних пунктів УРу (40 рідко розташованих дотів з нечисленними: гарнізонами).

На 17:00 передові частини 299-ї піхотної дивізії противника досягли Яневич, а розвідбатальйон, посилений легкими танками, глибоко проник в тили 87-ї стрілецької дивізії в районі Хмелів, Микуличі, Бискупичі Руські (нині с.Нехворощі Володимир-Волинського району). У цьому ж районі біля 20:00 німцями був викинутий повітряний десант чисельністю до 70 чоловік. Диверсанти, одягнуті в форму командирів і червоноармійців Червоної Армії мали завданням нанести удари по тиловим підрозділам 87-ї сд і прикордонників, посіяти паніку. Для ліквідації десанту була направлена група прикордонників. В короткочасному бою диверсанти були знищені.

Внаслідок цих дій противник зайшов в тил 87-ї сд до 15 км у східному напрямку, дивізія виявилася глибоко охопленою ворогом з лівого флангу.

Сил для ліквідації прориву противника у командира 87-ї сд не було, проте зі штабу 27-го СК його повідомили, що вранці 23 червня в стик між 87-ю і 124-ю сд буде введена третя дивізія корпусу – 135-та стрілецька під командуванням генерал-майора Смєхотворова.

Такий самий розрив був і на правому фланзі. Правда, щодо дій лівофлангової 62-ї стрілецької дивізії полковника Тимошенка 15-го стрілецького корпусу в штабі 87-ї сд не було.

Саме тоді генерал-майор Пилип Алябушев і прийняв рішення, яке згодом для дивізії та нього особисто виявилось фатальним. Комдив вирішив зранку 23 червня продовжити контрнаступ на Устилузькому напрямку. До цього його спонукав і наказ, отриманий зі штабу 5-ї армії, в якому зокрема зазначалось: «…27-му стрілецькому корпусу перейти в наступ і у взаємодії з 22-м мехкорпусом ударами з півночі в напрямку клх. Анусин, Володимир-Волинський і зі сходу на Війницю, Володимир-Волинський знищити володимир-волинське угруповання противника і відновити становище на кордоні…»

Гітлерівці ж протягом ночі продовжували накопичувати сили перед ділянкою оборони 16-го сп і мов не зважали на загрозу своєму правому флангу від 96-го сп. Всю ніч по Володимирському шосе було чути гул моторів і лязг гусениць…

Колона німців біля радянського прикордонного знака, 22 червня 1941 року