Наступ в районі Житомирського шосе. Бої 10 липня – 19 серпня 1941 року. - Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) - 87-ма стрілецька. У боях і походах - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Середа
07.12.2016
13:34
Форма входу
Категорії розділу
Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) [11]
Розповідь про бойовий шлях 87-ї стрілецької дивізії з моменту формування до вересня 1941 року
Персоналії 87-ї сд [7]
Публікації про 87-му сд та її бійців в засобах масової інформації.
Бойові дії 87-ї стрілецької дивізії в спогадах ветеранів [41]
Спогади ветеранів 87-ї сд, зібрані сином командира 16-го сп 87-ї сд Борисом Петровичем Филимоновим та із фондів музеїв Луцька, Володимира-Волинського, Устилуга
Від курсанта до комбата. "Лейтенантська" проза Миколи Івановича Куцаєва. [8]
Розповідь про курсантські роки та перші місяці боїв 1941 року колишнього командира 6-ї стрілецької роти 283-го сп 87-їсд М.І.Куцаєва, надані його сином М.М.Куцаєвим, м.Ростов-на-Дону.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » 87-ма стрілецька. У боях і походах » Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування)

Наступ в районі Житомирського шосе. Бої 10 липня – 19 серпня 1941 року.

9 липня 5-та армія отримала від командування Південно-Західного фронту здійснити  з 04:00 10 липня наступ в районі Житомирського шосе. Наступ був конче необхідним для того щоб зупинити хоч на декілька днів просування танкових і механізованих колон німців на Київ. І хоча сил було обмаль, в бій було кинуте все, що можна.

Начальник політвідділу 87-ї сд з 2 липня 1941 року Крамар Назар Матвійович

Не оминув цей наступ і значно поріділі ряди 87-ї стрілецької дивізії. Як і її колега по 27-му стрілецькому корпусу 135-та сд, 87-ма не була здатна вести наступальні дії, то ж обидві дивізії рішенням генерал-майора т/в М.І.Потапова отримали завдання прикрити лівий фланг наступального угрупування: 135-та сд повинна була обороняти Коростенський напрямок на рубежі Ягоденка, Турчинка, а 87-ма сд – Малинський напрямок на рубежі Селище, Городище. Крім того обом дивізіям було наказано «… викинути вперед легкі рухомі загони для знищення танків, бронемашин і тилових підрозділів противника, що рухаються по шосе на Житомир…».

О 05.30 10 липня 87-ма сд виступила з лісу на північ від м.Ігнатполь через Коростень і Малин.

 На момент виведення з Ігнатпольських таборів частини дивізії під командуванням полковника Миколи Івановича Васильєва налічували   2891 чол. На озброєнні було 8 протитанкових гармат, одна 76-мм гармата, 11 станкових кулеметів і 5 мінометів.

Вже на 16:00 10 липня дивізія вийшла до ріки Ірша, де зайняла рубіж Селище, Городище. На той час дивізія знаходилась в резерві командувача 5-ю армією.

12 липня  від дивізії відповідно до наказу командарма-5 від 11.07.41 №0016 були вислані легкі пересувні загони з артилерією на Качарів і Коростишів. Завданням загонів було перерізати Житомирське шосе і безперервними нічними та денними нальотами громити частини противника, які рухались по шосе, а також дислокованими в Коростишеві і Кочарові. Командувач армією генерал-майор т/в М.І.Потапов вимагав від командирів цих загонів привести шосе в непрохідний для танків стан, знищити мости, мінувати грунтові дороги, доти дня до житомирської траси.

Цими загонами були знищені 2 ворожі бронемашини і 2 легкових автомобілі.

12 липня бойова група від 87-ї сд чисельністю 16 чоловік (10 розвідників, 3 сапери, розрахунок 45мм гармати) підірвала міст через р.Тетерів в м.Радомишль. Групі був наданий вантажний автомобіль ЗИС-5, 45мм гармата, 300 кг вибухівки, 50 ручних гранат. Розвідники під командуванням Івана Павловича Сироватка на автомобілі швидко пробрались через прогалини в лінії фронту, увірвались до Радомишля, знищили охорону мосту, сапери заклали вибухівку. Німці негайно надіслали підкріплення. За наказом командира роти 11-го окремого саперного батальйону 87-ї сд старший лейтенант Петра Васильовича Гречина сапери діждались доки колона німецьких мотоциклістів досягла середини мосту, а тоді висадили міст в повітря разом з ворогами. Без втрат група повернулась до своїх.

Старший лейтенант П.В.Гречин, командир роти 11-го осб

Учасником нальоту на Радомишль був і командир 6-ї стрілецької роти 283-го стрілецького полку лейтенант Микола Іванович Куцаєв.

Лейтенант М.І.Куцаєв. 15 червня 1941, м. Ростов-на-Дону

Пропоную читачу познайомитись з його спогадами про цей бій:

«…В нашем полку был создан отряд, который совершил бросок из Малина к Радомышлю. Я был послан с отрядом офицером связи и находился в ячейке управления отряда. Ночью было тихо, небо безоблачное, луна находилась почти в зените. Было светло, хоть собирай иголки.  Немцы расположились по домам, у некоторых прохаживались часовые, иногда перекликались между собой.  Используя плантации хмеля, мы подошли незамеченными к самому городу. Наш отряд, одним подразделением обошел город с запада, другим с востока. Два  противотанковых орудия и станковые пулеметы установили против главной улицы, которая хорошо просматривалась сверху до моста через реку.  Бойцы прошли по огородам и скрылись за хозяйственными постройками, в готовности к ведению огня по выскакивающим из домов немцам. Свои переживания каждый старался сдерживать в себе. Внешне все были весьма спокойны.

  Время. Все готово! Ракета взвилась ввысь. Со всех сторон раздался шквальный огонь по домам. Немцы полураздетые, а некоторые вообще в нательном белье, выскакивали из домов и кинулись бежать, но не знали куда? Одни пытались бежать в огород за хозяйственные постройки, там их поджидали наши бойцы. Другие выскакивали на улицы и попадали под шквальный огонь пулеметов и разрывы осколочных снарядов.

Крик, шум, стрельба длились не более получаса. Все затихло. По приказу, подразделения с востока и запада, цепью сошлись к центру, уже без выстрелов, добивая живых штыками. Я вышел на центральную улицу. Трупы немецких солдат и офицеров в нательном белье завалили всю улицу, все дворы. Они хорошо отсвечивали при лунном свете. Их было настолько много, что невозможно было сосчитать. Такое побоище мне пришлось увидеть в начале войны.

Позже, я видел много трупов под Сталинградом, когда под огонь нескольких батарей "Катюш", попала наступающая толпа румын, но столько убитых из стрелкового оружия, за всю войну, я больше не видел. Это был успех. Оказывается и немцы не боги; их тоже можно уничтожать. Этот урок беспечности стал наукой не только для немцев, но и для нас. Внезапность, стремительность - залог победы…»

13 липня після боїв на рубежі Селище, Городище дивізія була виведена в резерв 5-ї армії в район Малина. На 15 липня її чисельний склад не перевищував 2611 командира і бійця, а на озброєнні 2 танки, 10 гармат і 93 автомашини, також підрозділи дивізії мали 402 коней.

У Малині 96-й стрілецький полк неочікувано отримав поповнення – під місцевим військкоматом зібралось до 1000 бійців, які відбились від своїх частин. За наказом командира полку начштабу капітан Петро Васильович Клементьєв всіх зарахував до складу полку. Також до полку був приєднаний, виявлений в лісі неподалік Малина, стрілецький батальйон з батареєю 76мм гармат.

Капітан П.В.Клементьєв, у липні-серпні 1941 року начальник штабу 96-го сп

Загинув 1 травня 1945 року при звільненні містечка Івановичі в Чехословаччині, на той час був командиром стрілецького батальйону 4-ї  гв.мехбригади, гв.капітан

Могила гв.капітана П.В.Клементьєва

У Малині тиловими службами одночасно поповнені запаси продовольства, фуражу, пального, медикаментів.

Відповідно до бойового наказу штабу ПЗФ від 14.07.41 87-й сд будо поставлене завдання підготувати і обороняти в районі м.Малин протитанковий рубіж. За цим же наказом передбачалась формування і висилка сильного передового загону, завданням якого було оволодіння м.Радомишль з подальшим проведенням розвідки у напрямку на Горбулів (нині Черняхівський район Житомирської обл.).

Вранці 15 липня 87-ма сд виступила в напрямку Радомишля і наступного дня, 16 липня, біля 15:00 вступила в бій проти частин 296-ї піхотної дивізії Вермахту, тепер вже у складі свого рідного 27-го стрілецького корпусу, який на той час мав фронтове підпорядкування.

Цього ж дня частини 87-ї сд відкинули противника за р. Тетерів, зайняли переправи в районі н.п. Папірня, а 17 липня з боєм звільнила місто Радомишль. Розпочались бої за місто, в ході якого вулиці, квартали, а то й все місто раз у раз переходили з рук в руки.

Політрук роти 16-го сп Івахов Іван Ксенофонтович

загинув в бою за Радомишль в липні 1941 року

Тим часом німці стягували до району Радомишля значні сили. Так, у розвід зведенні штабу ПЗФ №22  на 20:00 17.07.44 зазначалось : «… В 15.00 авиацией установлено движение мотоколонны длиной до 12 км из района Радомышль на Раковичи. В районе Радомышль, Андреевка, Брусилов действуют, по-видимому, 25 мд, которая 14-15.7 отмечалась между Н. Волынский и Житомир. В районе южнее житомирского шоссе, по-видимому, действуют части 14 тд и неустановленной дивизии СС (отмечался 93 полк СС)…».

У складі 27-го стрілецького корпусу 87-ма стрілецька (на той час до складу 27-го СК також входили 28-ма гірсько-стрілецька і 171-ша стрілецька дивізії) о 09:00 19 липня повела наступ на Брусилів.

87-ма сд мала завданням виставити заслін на рубежі Котівка, Радомишль, а головними силами переправитися на східний берег р. Тетерів і ударом на Гуту Заболоцьку оволодіти рубежем Мар'янівка, Царівка, Кочерів.

Вже на 15.00 87-ма стрілецька дивізія вела бій з двома полками мотопіхоти і танками противника, при цьому частини дивізії одночасно вели бої фронтом на північний захід, південь і південний схід. 20 липня обставини змінились – німці перекинули свіжі сили. Воїни дивізії проявляли справжні мужність, героїзм, вміння бити ворога. Так, 6-та стрілецька рота 283-го сп чисельністю 40 чоловік під командуванням лейтенанта Куцаєва в районі села Кримок вдарила у фланг наступаючій німецькій роті і в багнетному бою знищила 56 гітлерівців, при цьому рота не втратила жодного бійця ні пораненим ні вбитим. Також 5-ю та 6-ю ротами у німців були відбиті гармати з кіньми. За цей бій лейтенант М.І.Куцаєв був представлений до нагородження орденом Червоної Зірки.

Проте мужність не допомагала - створилась загроза оточення частин дивізії на північ від Радомишля. За рішенням полковника М.І.Васильєва 87-ма сд переправилася через Тетерів і зайняла оборону в лісі між річками Тетерів і Білка.

Оборонні бої продовжувались до 23 липня.

23.07.41 87-ма сд у складі 27-го СК відповідно до бойового наказу штабу ПЗФ від 21.07.41 №00102 повинна була продовжити наступ з метою оволодіння районом Кочерів, Брусилів.

Однак німці вкотре «скоректували» плани радянського командування.

У ніч з 21 на 22 липня з Радомишля у напрямку Вишневичів розвідкою було виявлено рух колони німецької піхоти з артилерією. 22 липня частини 87-ї сд займали оборону на східному березі р.Тетерів від Осова до Гераськіва лісу і Цибулі та вже з 06:00 артилеристи дивізії вели обстріл колон противника.

23 липня німці нанесли потужний контрудар по військам 27-го СК в напрямку Липівка, Андріївна, Дружня, відтіснив частини, які оборонялись на лівому фланзі і захопив рубіж Королівка, Озерщина, хутір Вабля. У той же час на фронті Гута Забелоцька, Раковичі, Никуловичі німці активними діями сковували наступ радянських частин і водночас зосереджували кулак на західному березі річки Тетерів для форсування від ст..Тетерів до Радомишля. Протягом дня німці активно використовували вогнеметні танки та димові снаряди для встановлення завіс із прикриття дій своїх військ.

Для вирівнювання і відновлення положення командир 27-го СК генерал-майор П.Д.Артеменко своїм наказом від 23.07.41 №19 віддав розпорядження підпорядкованим з’єднанням і частинам прикритись на фронті ст.Тетерів, Кримок, Хомівка, Раковині, Борівка, північна околиця Нежилович, ведучи активну оборону на рубежі Гола, Дружня, ст.Бородянка і одночасно нанести контрудар в напрямку Забуяння, Королівка, Андріївка 24 липня ліквідувати прорив противника і відновити положення. 87-й стрілецькій дивізії при виконанні цього завдання належало утримувати рубіж біла Криниця, Кримок, Хомівка і не допустити на своїй ділянці переправи противника через річку Тетерів. При цьому 96-й сп підполковника О.І.Василенка виводився в резерв командира корпусу із завданням бути в готовності нанести контрудар в напрямку Майданівка, Озерщина, Дружня.

Оборонні дії дивізії повинні були сприяти успішному контрнаступу 28-ї гсд (без 144 і 398 гсп) в напрямку Королівка – Андріївка та 171-ї сд (без 525 сп) – Озерщина Вабля.

Вранці 24 липня частини 27-го СК відбили атаки противника по всьому фронту і біля 16:00 перейшли в наступ. При цьому 87-ма сд відтіснила 19-й піхотний полк 296-ї піхотної дивізії противника і вийшла на рубіж с.Осове, хутір Гутище, де й закріпилася.  

25 липня 87-ма стрілецька дивізія продовжувала утримувати рубіж Біла Криниця, Осове, хутір Гутище. Німецький піхотний полк, який знаходився навпроти активності протягом дня не проявляв. Протягом цього дня війська 27-го СК о 05:00 атакували противника силами 28-ї сд і 171-ї сд. В напрямку Королівка, Андріївка. Німці силами двох піхотних полків від 168-ї і 111-ї піхотних дивізій просування військ корпусу зупинили на рубежі хутір Гутище, Забуяння.

Тактичний знак 111-ї піхотної дивізії

Протягом дня 26 липня німці неодноразово намагались прорвати фронт оборони сильно порідівших з’єднань 27-го СК, в тому числі 87-ї сд, проте були відбиті вогнем артилерії і зі стрілецької зброї. З огляду на можливість повторення атак противника підрозділи 87-ї сд всю ніч займались укріпленням бойових позицій.

26 липня біля 11:00 гітлерівці повели  черговий наступ на війська 27-го СК. Головний удар німців силами піхотного полку за підтримки танків прийшовся на стик між 87-ю стрілецькою і 28-ю гірськострілецької дивізіями в напрямку хутір Гутище, Кодра. Під натиском переважаючих сил ворога полковник Васильєв наказав відвести лівофлангові підрозділи назад. Цей маневр допоміг стримати натиск ворога і на 16:00 на рубежі хутір Криницький - узлісся північніше с.Кодри.

Один з боїв цьому районі замалим не закінчився трагічно. Німці прорвали оборону на ділянці 28-ї гсд, німецькі танки з десантом піхоти опинились в тилах 16-го сп. Командир 16-го сп полковник П.І.Филимонов на чолі нашвидкуруч сформованого загону з бійців комендантського взводу, взводу зв’язку, штабних писарів контратакував противника, особисто знищив двох гітлерівців і особисто врятував Бойовий прапор частини. Німецький прорив був ліквідований.

Протягом 27 – 30 липня перед фронтом 87-ї сд, як і 27-го СК в цілому серйозних боїв не було.

Водночас активізувались дії розвідки. 27 липня одна із розвідувальних груп у ході вдалого пошуку знищила німецький підрозділ, були вбиті 50 німецьких солдат і офіцерів, при цьому розвідники не понесли жодної втрати.

30 липня німці в деяких місцях намагалась провести розвідку боєм, але були відкинуті. В цих боях втрати 87-ї сд склали 6 вбитими, 24 були поранені.

Не дивлячись на таку «тишу» взірцеві дії командирів і бійців 87-ї сд потрапили до Донесення начальника Політуправління ПЗФ начальнику ГПУРСЧА про бойові подвиги командирів і бійців від 07.08.41:

8-му стрілецьку роту 16-го сп атакувала група німців чисельністю до 200 чоловік. Командир роти лейтенант Веремеєв особистим прикладом повів за собою бійців роти чисельністю 25 бійців. У багнетній атаці радянські бійці змусили німців відступити. На полі бою ворог залишив вбитими і пораненими 100 солдат. Командир роти особисто вбив німецького офіцера і полонив 3 солдат.

Сержант Анукянов на чолі свого віддання в кількості 5 чоловік пішов в атаку проти 40 німців. У рукопашному бою 5 чоловік були заколоті багнетами, 8 поранені, а інших змусили відступити.

Навідник станкового кулемета 16-го сп червоноармієць Скрипник два рази відбивав атаки піхоти противника. Смертоносним вогнем знищив 3 вогневі точки і понад 50 німців.

Командир взводу 16-го сп лейтенант Олександр Олександрович Стацюра зі своїм взводом у кількості 12 чоловік пішов в атаку проти 30 німців. В нерівному бою 19 гітлерівців були вбиті і поранені, інші відступили. О.О.Стацюра особисто заколов 4 німців. Відважний офіцер загинув в бою 1 серпня 1941 року.

До бою

31 липня командир 27-го СК, якому підпорядковувалась 87-ма сд отримав бойове розпорядження штабу фронту ( від 31.07.41 №041) з вимогами: забезпечити прикриття районів Кухари, Мар’янівка і одночасно продовжувати утримувати зайнятий військами корпусу рубіж. На випадок вимушеного відходу війська корпусу повинні були відійти з боями на рубіж Мар’янівка, ст.Спартак, Дружня та створити в районі с.Поташня резерв для дій на напрямках Нова Буда, Бородянка.

Протягом дня 31 липня війська корпусу здійснювали оборонні роботи на  рубежі Мигалка, хутір Рудниченко, Дружня, залізничний міст Бородянка. Передові підрозділи, які знаходились в бойовому охороненні вели незначні бої з противником.

На той час проти фронту оборони 27-го корпусу за даними розвідки ПЗФ діяли 296-та, 111-та піхотні дивізії та 73-й мотоциклетний батальйон Вермахту. Також відмічалась поява одного полку 75-ї піхотної дивізії.

Тактичний знак 296-ї піхотної дивізії

Тактичний знак 75-ї піхотної дивізії

 1 серпня 87-ма стрілецька дивізія, утримувала позиції на рубежі 1 км на схід від Рудня Мигальська, Рудниченко. Протягом дня було відбито три масовані атаки підрозділів 296-ї пд і 73-го мотоциклетного батальйону німців. Оскільки підрозділи 393-го стрілецького полку, який оборонявся на правому фланзі дивізії від Мар’янівки до Рудні Мигальської, німці стали обтікати з північного сходу, комкор наказав відвести його підрозділи на рубіж Рудня Пісковська (в цьому напрямку німці підтягували танки), гай на північ від Рудні Мигальської. Також неспокійно було на ділянках 28-ї гсд та 171-ї сд, остання навіть вимушена була спочатку відступити своїм лівим флангом, а потім контратакою відновлювати положення в напрямку Голої.

З 2 по 21 серпня 87-ма сд у складі свого корпусу вела так би мовити позиційну війну. Німці активності не проявляли, навпаки – зміцнювали свою оборону, здійснювали перегрупування, доукомплектовувались особовим складом і матеріально-технічними засобами.

Карта дислокації 27-го СК на 12.08. 1941 року

7 серпня 1941 року в донесенні начальника Політуправління ПЗФ начальнику ГПУРСЧА відмічалась висока ефективність і вмілі дії винищувальної групи від 197-го лап. Група чисельністю 10 чоловік тричі виходила в тил противника, знищувала лінії зв’язку, підривала мости і невеликі обози. Зі всіх операцій група поверталась без втрат.

9 серпня фронтова розвідка виявила відхід деяких частин противника і передислокацію їх в район оборони Київського укріпленого району, де саме  йшли важкі бої. Командирам дивізій і частин корпусу було наказано готувати підрозділи для силової розвідки противника.

13 серпня розвід загони від кожної дивізії розпочали дії. Загін від 87-ї стрілецької дивізії ( в оперативному зведенні штабу ПЗФ – РО-1) у складі двох рот в районі с.Мигалки вступив в бій із противником силами до піхотного батальйону. Не дивлячись на значні втрати, розвід загін встановив сили противника перед фронтом оборони дивізії в районі Рудні Мигальської не менш як 2-х батальйонів піхоти гітлерівців та розгалужену мережу оборонних інженерних загороджень (мінні поля, дротяні загородження, завали, тощо). Такі дії змусили німців ще більше укріплювати оборону, навіть будувати Дзоти і ДОТи. Також ворог в наступні дні також здійснював розвідку боєм, пускаючи поперед себе стада ВРХ (14.08.41 в районі оборони 28-ї гсд, с.Ягідне).

19 серпня була здійснена ще одна розвідка боєм в ході якої розвід загін від 87-ї сд вибив ворога з північної частини села Микалевичі, а від 28-ї гсд північну околицю села Майданівка. Щоправда дії сусіда були менш вдалими – німці контратакували переважаючими силами і змусили загін до 13:00 зі значними втратами відступити.

21 серпня розвід загоном дивізії спільно з місцевими партизанами був здійснений наліт і підірвати склад боєприпасів у районі Вирва.

У ході цих боїв Двадцять днів ішли оборонні бої на ділянці 16-го сп в на рубежі. Знову відзначились мінометники 16-го сп, які влучним вогнем накрили німецький штаб, де саме на нараду зібралась значна кількість ворожих офіцерів.

Під час цих боїв командири і бійці 16-го сп, який оборонявся на рубежі Пісківка, Городянка, стали свідками одного з перших бойового застосування реактивних мінометів. Нагадаю – перше застосування реактивної артилерії по ворогу відбулось о 15:15 14.07.41, коли експериментальна батарея механізованих установок під командуванням слухача 1-го курсу військової академії ім. Ф.Е.Дзержинського капітана Івана Андрійовича Фльорова нанесла удар по скупченню німецьких ешелонів на станції Орша. Цього ж дня о 16:45 був нанесений удар по переправі через річку Оршиця. Внаслідок другого удару вцілілі гітлерівці просто впали в ступор і були полонені радянськими військами без будь-якого супротиву.

 Ось, як про своє перше знайомство з «катюшами» у своїх спогадах згадував офіцер політвідділу 87-ї сд Євген Іванович Шпаковський (подається мовою оригіналу):

Є.І.Шпаковський, фото 1944 р.

 «…В дивизии неожиданно появилась строго засекреченная часть. На совещании в политотделе командир этой части – артиллерийский капитан  сообщил, что по немцам будет нанесен мощный удар оружием, о котором они и не подозревают.  Необходимо мол, разъяснить и предупредить в частях, чтобы они не пугались. Вот я и прибыл в 16-й. Филимонов, Кретинин и начштаба Чиганов уже осведомлены. В ротах проведены беседы. Неожиданно с тыла боевых позиций загрохотало. В сторону противника потянулись «языки» голубого пламени. И сразу же обозначились мощные разрывы в шахматном порядке. Залпы. Один, второй, третий. Над станом врага плотным облаком повисла клубящаяся земля и пыль в перемешку с дымом. Потом узнали: немцы, бросив траншеи, в ужасе бежали даже с соседних участков. В некоторых ротах бодро «нарезали» и некоторые наши бойцы. Не помогли беседы. Немцы присмирели и некоторое время сделалось тихо. После огневого налета «катюш» над нашими позициями закружила «рама». Но от ракетчиков и след простыл…»

Реактивний міномет БМ-13 на шасі вантажівки ЗіС-6 в експозиції Військово-історичного музею артилерії, інженерних військ та військ зв'язку Санкт-Петербурга

За бої червня – липня 1941 року 16-й сп був представлений до нагородження орденом Червоного Прапора, його командир – до ордену Леніна, а бійці і командири до орденів і медалей. Однак нагородження не відбулось…

У середині серпня в розпорядження ГУК НКО СРСР були відкликані командири 16-го сп полковник П.І.Филимонов і 96-го сп – підполковник О.І.Василенко, які згодом отримали призначення на посади командирів відповідно 322-ї та 135-ї стрілецьких дивізій.

Один з найпотужніших полків 87-ї сд - 212-й гап в період боїв з 15 липня по 19 серпня 1941 року вогнем підтримував оборонні і наступальні дії 45-ї стрілецької дивізії 15-го стрілецького корпусу (у складі військ 15-го СК діяв з кінця червня 1941).

Умілим зосередженим вогнем і вогнем прямим наведенням 152мм гаубиці полку відбили масований наступ німців на Малин 20 липня 1941 року. При цьому вогнем артилеристів було знищено до 1500 гітлерівців, 2 танка, 1 танкетка, 3 артилерійські і 3 мінометні батареї. Усі 10 днів «малинської оборони» 212-й гап вогнем зривав атаки ворога і давав можливість підрозділам 45-ї сд генерал-майора Шерстка переходити в контратаки.

Знову артилеристи полковника Катасонова відзначились при відбитті німецького наступу зі сторони Малина в північному напрямку 30 липня в районі с.Пиріжки. Дивізіони полку були висунуті для ведення вогню прямим наведенням. Не дивлячись на постійні авіанальоти противника артилеристи прицільним вогнем підбили 2 танки, знищили 3 міномометні батареї і до 300 піхотинців противника.

У боях під с.Ксаверів 212-й гап прикривав правий фланг дивізії, при цьому діяв без прикриття піхоти. Діючи в умовах трьохстороннього охвату противником, полк не відійшов ні на крок і при цьому наніс значних втрат німцям – були знищені до півтори батальйони гітлерівців, батарея 105мм гармат і 3 мінометні батареї. У боях під Мединовою Слободою артилеристи 212-го гап вмілою організацією загороджувального вогню декілька разів зривав наступ гітлерівців. У цьому районі артилеристи знищили до батальйону піхоти, 2 танки, 1 бронемашину, 2 гармати і 5 мінометів.

 Згодом полк відійшов в напрямку на Чорнобиль. У цьому районі полк прикривав переправи на шляхах, які вели до Чернігова, одним з останніх залишив древнє українське місто і відійшов у напрямку Ніжина. У середині вересня 1941 року 212-й гап відійшов в район міста Прилуки, де 18-20 вересня вів бої в оточенні.

Категорія: Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) | Додав: voenkom (01.08.2014) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 265 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: