Напередодні війни - Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) - 87-ма стрілецька. У боях і походах - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
03.12.2016
09:48
Форма входу
Категорії розділу
Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) [11]
Розповідь про бойовий шлях 87-ї стрілецької дивізії з моменту формування до вересня 1941 року
Персоналії 87-ї сд [7]
Публікації про 87-му сд та її бійців в засобах масової інформації.
Бойові дії 87-ї стрілецької дивізії в спогадах ветеранів [41]
Спогади ветеранів 87-ї сд, зібрані сином командира 16-го сп 87-ї сд Борисом Петровичем Филимоновим та із фондів музеїв Луцька, Володимира-Волинського, Устилуга
Від курсанта до комбата. "Лейтенантська" проза Миколи Івановича Куцаєва. [8]
Розповідь про курсантські роки та перші місяці боїв 1941 року колишнього командира 6-ї стрілецької роти 283-го сп 87-їсд М.І.Куцаєва, надані його сином М.М.Куцаєвим, м.Ростов-на-Дону.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » 87-ма стрілецька. У боях і походах » Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування)

Напередодні війни

На 1941 рік у Володимирі-Волинському та його околицях окрім частин і окремих підрозділів 87-ї стрілецької також знаходились частини 41-ї танкової дивізії (командир – полковник П.П.Павлов) зі складу 22-го механізованого корпусу (командир – генерал-майор танкових військ С.М.Кондрусєв), 2-го Володимир-Волинського укріпленого району (комендант – полковник Карманов) та 90-го прикордонного загону НКВС (начальник – майор М.С.Бичковський). Окрім того важливі мости через водні перешкоди охороняли спеціальні підрозділи 64-го полку 10-ї дивізії НКВС з охорони залізниці (управління і штаб полку – м.Ковель, дивізії – м.Львів).

 Безпосередньо перед початком війни стрілецькі полки та спеціальні підрозділи 87-ї сд знаходились у польовому таборі в районі с.Когильне, артилерійські полки, 59-й медсанбат і штаб дивізії – у Володимирі-Волинському, 85-й окремий протитанковий дивізіон в с.Микуличі, що на схід від Володимира Волинського.

За Олексієм Вікторовичем Владімірським (Владимирский А.В. "На киевском направлении. По опыту ведения боевых действий войсками 5й армии Юго-Западного фронта в июне - сентябре 1941 г.", Воениздат, Москва, 1989). напередодні війни укомлектованість дивізії особовим складом і технікою виглядала наступним чином:

Показники

За штатом

воєнного часу

Укомплектованість

на 22.06.1941

%

Особовий склад

Комначсклад

1196

1020

85.5

Молодший комсклад

2172

1446

66.4

Всього о/с

14483

9872

68.1

Стрілецьке озброєння

Автомати

1204

562

46.6

Станкові кулемети

174

220

130

Ручні кулемети

392

419

104.2

Комплексні кулемети

24

2

8.2

Артилерійсько - мінометне озброєння

76мм гармати

34

34

100

76мм зенітні гармати

4

4

100

45мм протитанкові гармати

54

54

100

37мм зенітні гармати

8

4

50

152мм гаубиці

12

12

100

122мм гаубиці

32

32

100

120мм міномети

12

12

100

82мм міномети

54

54

100

50мм міномети

84

86

102.2

Автобронетракторна техніка

Танки типу Т-37, Т-38, Т-40

16

18

112.9

Бронеавтомобілі типу БА-10, БА-20

13

10

77

Автомобілі всіх типів

558

536

96

Трактори

99

133

132

87-ма стрілецька виглядала значно краще, аніж інші подібні з’єднання 5-ї армії. І командир з’єднання Пилип Федорович Алябушев (призначений на посаду 13 березня 1941 року), і командири полків та окремих підрозділів, а також значна частина офіцерського складу мала досвід бойових дій як під час радянсько-польської так і радянсько-фінської воєн. За вміле командування підрозділами, частинами і особисту мужність у Фінській кампанії ряд командирів і бійців були нагороджені орденами і медалями СРСР.

Генерал-майор П.Ф.Алябушев, фото 1941 р.

Так, П.Ф.Алябушев за вміле командування 123-ю сд удостоївся звання комбриг і був нагороджений орденом Леніна. Орденом Червоного Прапора були нагороджені начальник артилерії 87-ї стрілецької дивізії підполковник Олександр Йосипович Бордюг, помічник (із 22.06.41 – во начальника) начальника 2-го (розвідувального) відділення з’єднання лейтенант Михайло Костянтинович Казанцев, орденом Червоної Зірки – командир мінометної роти 283-го сп старший лейтенант Рудик та багато інших.

Начальник відділу політпропаганди, згодом (з липня 1941) військком  87-ї сд

полковий комісар Петро Устинович Діденко

Значна частина старших офіцерів також мала досвід бойових дій у період Громадянської війни. Серед них: командир 16-го стрілецького полку  полковник Петро Ісаєвич Филимонов, командир 96-го стрілецького полку підполковник Омелян Іванович Василенко, командир 283-го стрілецького полку полковник Іван Павлович Порошенко та інші.  Особовий склад, командири правлінь і штабів дивізії і полків, а також ключові посади в частинах були укомплектовані досвідченими офіцерами, які займали відповідні посади не перший місяць. Серед командирів зустрічались офіцери з академічною освітою, як, наприклад, командир 197-го легкого артилерійського полку майор Андрій Дмитрович Гладких.

Боєздатність частин дещо знизив той факт, що влітку-восени 1940 року деяка частина військовослужбовців строкової служби, котрі мали досвід бойових дій, була звільнена в запас і замість неї прийшло необстріляне поповнення. Укомплектування частин новим поповнення завершилось в листопаді 1940 року, а вже 1 грудня розпочався армійський навчальний рік.

Хоча у більшості частин інших з’єднань рядовий склад, призваний восени 1940 р., пройшов підготовку тільки в складі відділення,  стараннями командування частин 87-ї сд програма бойової підготовки була максимально ушільнена. Замість завершення навчання до 1 травня 1941 р.  лише за 1-м періодом (одиночна підготовка), протягом півроку були виконана програма відразу двох періодів і завершена в артилерійських підрозділах тактичними навчаннями з бойовою стрільбою від розрахунку до полку. 12 травня відбулись полкові навчання з бойовою стрільбою на Повурському артилерійському полігоні.

 З березня 1941 року 212-й гап був переведений на механічну тягу (трактори-тягачі С-70), а тому, у зв’язку з нехваткою водіїв і трактористів, їх прийшлось готувати безпосередньо в частині.  Більше того, з числа підготовлених фахівців 30% були «забрані» для доукомплектування новосформованої 41-ї танкової дивізії. Тоді рішенням  командира 212-му гап полковника Олексія Григоровича Катасонова вакансії були заповнені кращими бійцями 1-го року навчання з 1-ї батареї.

Катасонов О.Г., командир 212-го гап

Успіхи дивізії в питаннях підготовки особового складу і озброєння до ведення бойових дій були високо оцінені комісією, до складу якої, зокрема, входили заступник Народного комісара оборони СРСР генерал армії Кирило Афанасійович Мерецков та генерал-інспектор артилерії РСЧА генерал-лейтенант артилерії Михайло Артемович Парсегов. 16-й сп і 212-й гап отримали оцінки «відмінно» і були визнані відповідно  кращою стрілецькою та артилерійською частинами в 5-й армії. У складі 87-ї стрілецької дивізії знаходилась і  краща на той час артилерійська батарея в КОВО – 4-та батарея 197-го лап, якою командував лейтенант Іван Степанович Ремень. Під час інспектування командири частин доповідали високому начальству про підготовку німців до вторгнення і наводили відповідні факти.

З 20 травня 1941 року частини 87-ї сд, які і інші з’єднання армії, отримали загалом до 200 осіб сержантського і 2500 рядового складу із числа громадян, які проживали у Волинській і Рівненській областях і були призвані на 45-ти денні навчальні збори. Більшість із призваних пройшли військовий вишкіл у польській армії, деяка частина мала досвід бойових дій під час  війни вересня – жовтня 1939 року між Німеччиною, Радянським Союзом з однієї і Польщею з другої, сторони. Призвані на збори були розподілені по частинам, в яких були утворені окремі підрозділи з приписників, проте деякі відразу були розподілені і по підрозділам відповідно до штатно-посадового призначення.

На початок війни у 87-й стрілецькій дивізії та підпорядкованих їй частинах і окремих підрозділах були відпрацьовані плани відмобілізування і приведення в бойову готовність. Приписка особового складу, техніки, коней, обозно-речового майна за рахунок ресурсів народного господарства була в основному закінчена. Щоправда ці плани (а вони систематично перевірялися вищестоящими штабами) уточнювалися і виправлялися. Плани з питань подачі в особливий період до частин техніки і кінського складу з народного господарства  в подальшому із-за особливостей обстановки так і не були реалізовані, або реалізовані в дуже незначній ступені. 

 У смузі оборони 87-ї сд силами військово-будівельного загону, 2-го УРу та спеціально виділених груп від дивізії від Городило до Скоморох уздовж правого берега Бугу були обладнані смуга забезпечення глибиною від 1 до 4 км з готовністю  80-90 відсотків (10 батальйонних районів польового типу) та головна смуга оборони УРу. Щоправда  ця смуга мала готовність лише  до 30%.   З намічених до будівництва 7 вузлів оборони із загальною кількістю 25 опорних пунктів до початку війни побудували, і то не повністю, тільки 4 правофлангових вузла оборони, в яких з 13 запланованих опорних пунктів було побудовано 8 опорних пунктів із загальною кількістю 97 довгострокових споруд. Разом з тим була озброєні відповідно до штату і зайнята гарнізонами тільки 61 така споруда.

Зразок довготивалої оборонної споруди 2-го Володимир – Волинського Уру – ДОТ «Ковель» в с.Тростянка Володимир-Волинського району

 Постійний гарнізон Володимир-Волинського УРу, на Який в ході оборонних дій повинна була спиратись дивізія, складався з чотирьох кулеметних батальйонів і одного артилерійського дивізіону капонірної артилерії, які з 5 червня 1941 займали чотири правофлангових вузла оборони.

Найвразливішими в системі УРу були: мала глибина оборони; рівномірне розташування оборонних споруд уздовж фронту без ущільнення їх на найбільш важливих напрямках; нечисленність постійного гарнізону, ізольованість оборонних споруд, не пов'язаних між собою ходами сполучення, практична відсутність зв’язку між підрозділами (план будівництва наземних ліній зв'язку був виконаний всього на 32 %, а підземних ліній-тільки лише на 13%); незадовільне маскування споруд; слабке обладнання в протитанковому відношенні. 

У цілому ж система прикордонних оборонних споруд, незважаючи на всі недоліки, представляла собою досить розвинену інженерну основу для ведення ​​оборони військами дивізії, але за умови своєчасного заняття ними підготовлених споруд.

Для підвищення готовності УРів Директивою начальника Генерального штабу генерала армії Г.К.Жукова від 14 квітня 1941 р. та командувача військами КОВО генерал-полковника Кирпоноса від 22 квітня 1941 не пізніше 20 травня в ДОТах і ДЗОТах належало встановити табельне озброєння, а за його відсутності - кулеметів па польових станках. Для прискорення будівництва оборонних споруд у смузі забезпечення з травня 1941 року безперервно працювали по одному батальйону (артдивізіону) від кожного полку дивізії. Ці підрозділи діяли зі своїм озброєнням і комплектом боєприпасів.

У принципі було організовано, необхідне для успішного ведення бойових дій, тилове, технічне і медичне постачання. Так, у самому Володимирі-Волинському знаходився армійський склад ПММ і ветлазарет, неподалік у Порицьку – склад інженерного майна, У Ковелі – стаціонарний ветеринарний лазарет (№ 442), госпіталь (№ 2350)  та продовольчо-фуражний склад (№ 787), у Черкасах  Ковельського району -  артсклад (№ 830) у Луцьку – госпіталь (№ 2343) і рембаза для техніки. На складах з’єднання і частин було закладено 3 боєкомплекти боєприпасів, а також ПММ  і інші витратні матеріали на перші дні війни.

За планом прикриття кордону і рішенням командувача армією 87-й сд з 460-м  корпусним артилерійським полком, 2-м Володимир-Волинським УРом, дев'ятьма заставами 90-го прикордонного загону, спираючись на Володимир-Волинський УР,  належало «…міцно обороняти державний кордон на ділянці (викл.) кл. Бережницький, (викл.) Литовеж (фронт 54 км), прикриваючи напрямок Володимир-Волинський, Луцьк. Штаб 87-ї стрілецької дивізії з 9.00 (М-1) - у Зимно». Зайняття району оборони планувалося: для кулбатів укріпрайону - через 2 години, для стрілецьких батальйонів полків першого ешелону – до Ч+6.00, для всіх інших сил дивізії-до Ч+ 17.00 першого дня війни (М-1).

Схема рубежів для з’єднань 5-ї армії за планом прикриття держкордону

(за А.В.Владімірським)

За розпорядженням штабу 5-ї армії з травня 1941 на державному кордоні були розгорнуті спостережні пости, на яких вели постійне спостереження за поведінкою німецьких військ чергові офіцери-розвідники, виділені від штабів дивізій першого ешелону армії, а з 5 травня 1941 відповідно до  розпорядженням командувача військами КОВО готові довготривалі споруди Володимир-Волинського УРу були зайняті їх постійними гарнізонами.

Шикування 16-го стрілецького полку, Когильно, червень 1941 року

12 червня після повернення артилерійських частин дивізії з Повурського полігону командир 87-ї сд генерал-майор П.Ф.Алябушев зібрав нараду командного складу дивізії, на якій поставив завдання частинам вийти до кордону і до 14 червня зайняти позиції, передбачені планом прикриття кордону. Із заняттям відповідних рубежів були організовані заняття і навчання, артилеристи здійснювали прив’язку об’єктів і заносили цілі на планшети. За цими навчаннями і заняттями пильно спостерігали німці, причому не тільки зі своєї території, але й за допомогою своєї розвідувальної авіації. Так, 15 червня над позиціями 197-го лап був зафіксований проліт літака Не-126. Проте німці не тільки розвідували. Близько 18:00 18 червня спостережний пункт командира 212-го гап був обстріляний німецькою артилерією. Неподалік від СП розірвався 75мм снаряд для пристрілки. Про цей випадок полковник Катасоновим негайно доповів командиру дивізії. Після відвідування місця події начальником штабу 87-ї сд полковником М.І.Бланком були відправлені доповіді до штабів 27-го СК і 5-ї армії.

Начальник штабу 87-ї сд полковник Михайло Ілліч Бланк

За спогадами колишнього командира 96-го стрілецького полку генерал-майора Омеляна Івановича Василенка у травні – червні 1941 року німці неодноразово проводили поблизу кордону тактичні навчання піхотних, танкових батальйонів та артдивізіонів з бойовою стрільбою як вдень, так і вночі. Розвідка постійно доповідала про складування боєприпасів та інших матеріально-технічних засобів поблизу кордону. У лісі на південь від Устилуга шляхом спостереження було виявлено підготовку засобів для поромної переправи. 15 червня неподалік від лінії кордону німці спорудили дерев’яний тин, за яким було електричне світло, а вже 17 червня тин прибрали і стали вести земляні роботи вздовж берегу, не приховуючись.

З огляду на це командиром 96-го сп після наради з комскладом 18 червня було віддане розпорядження отримати зі складів НЗ зброю і боєприпаси та видати їх у підрозділи. 19 червня комісія зі штабу 5-ї армії наказала це майно до кінця дня 21 червня повернути на склади, однак підполковник Василенко на свій страх і ризик це розпорядження за станом на 21:00 21 червня не виконав – озброєння і запас боєприпасів та МТЗ залишились у підрозділах за штатом воєнного часу.

Біля полудня 19 червня на лінію кордону прибув начальник артилерії 5-ї армії генерал-майор Володимир Миколайович Сотенський, начальники артилерії 15-го СК полковник Стрєлков, 87-ї сд полковник Бордюг (разом з начальником штабу артилерії майором Наврузовим і командиром штабної батареї капітаном І.І.Кравченком), комендант 2-го УРу полковник Карманов, начштабу УРу майор Каролінський, начальний артилерії УРу майор Наврузов, командири стрілецьких і артилерійських полків 87-ї сд, командир 85-го вптдн капітан Прокопенко і командир 92-го оад 2-го УРу капітан Корзинкін. Було здійснені рекогносцирування місцевості, оглянутий рубіж оборони і підготовлені позиції для артилерії.

Командувач артилерією 5-ї армії Сотенський В.М.

Напевно тому після таких оглядин, наказ, отриманий від вищого командування 19 червня здивував командирів частин –негайно залишити зайняті райони і вийти в літні табори в районі с.Когильно, а 212-му гап – на зимові квартири у Володимир-Волинський, оскільки його табір готовий не був. Підрозділи за встановленою черговістю у нічний час залишили позиції і повернулись до вказаних місць дислокації.

Тим не менше, командири 16-го та 96-го сп залишили на лінії кордону по одному стрілецькому батальйону під виглядом здійснення оборонних робіт, а від 212-го гап – зведений дивізіон (по одній батареї від кожного дивізіону – 12 гармат калібру 152мм з двома комплектами боєприпасів і трьохденним запасом продуктів) під командуванням командира 2-го адн капітана Михайла Івановича Ліхути. Остання батарея 212-го гап із тих, що залишила позиції на кордоні, повернулась до військового містечка у Володимирі-Волинському о 01:00 22 червня 1941 року.

Про наближення війни своєму начальству доповідали і прикордонники. Так, надвечір 20 червня начальник 10-ї прикордонної застави лейтенант Чернов доповідав у штаб комендатури про появу на протилежній стороні Бугу до 60 німецьких танків і ознаки розташування у лісі за річкою німецького штабу, скоріше всього дивізійного. Розвідгрупа розвідувального відділу 90-го прикордонного загону на чолі з капітаном Толстіком 21 червня 1941 року інформувала командування про те, що проти ділянки 5-ї та 6-ї застав на польській території в районі населених пунктів Стрижів і Броди до кордону висунувся піхотний полк, посилений артилерійським дивізіоном. Німецькі підрозділи зайняли фортифікаційні споруди, що будувались  з кінця травня 1941 року. В обох населених пунктах знаходились інженерні групи до роти кожна, які готували засоби для переправи та здійснювали замір глибин на Бузі під виглядом риболовлі.

До війни повним ходом готувались і німці.

У смузі оборони 87-ї стрілецької дивізії від Бережан до Литовежа зосередились війська 29-го армійського корпусу (298, 44 і 299-а піхотні дивізії) під командуванням генерала Ганса фон Остфельдера   За ними в район Городло були підтягнуті головні сили 14-ї танкової дивізії, а в районі Замостя (60 км від кордону) була зосереджена 13-та танкова дивізія зі складу 3-го механізованого корпусу генерал-полковника Ебхарда фон Маккензена. Ці з’єднання і об’єднання перебували в підпорядкуванні командувача 1-ї танковою групою генерал-полковника Ебхарда фон Клейста. Усі німецькі з’єднання мали досвід ведення бойових дій з вересня 1939 року, оснащені сучасними на той час зброєю і технікою. Командування корпусу, з’єднань і частин значний час прослужили у німецькому війську і були учасниками 1-ї світової війни 1914-1918 рр.

 

Категорія: Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) | Додав: voenkom (01.08.2014) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 281 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: