87-ма стрілецька дивізія розпочала формуватись у квітні 1936 року в Київському військовому окрузі. Дивізія створювалась для оборони в смузі Коростенського укріпленого району (КоУРу) і в основному з підрозділів, які обороняли цей укріпрайон – трьох кулеметних батальйонів, двох артдивізіонів, окремих рот зв’язку та саперної. На базі кулеметних батальйонів були сформовані 159-й, 260-й та 261-й стрілецькі полки, артдивізіонів – 87-й артилерійський полк. З рот зв’язку та саперної – відповідні підрозділи, які мали номер дивізії (87-й саперний батальйон та 87-й батальйон зв’язку). Інші спецпідрозділи формувались заново. Дислокація  новосформованої дивізії - в районі містечка і станції  Білокоровичі Олевського району Житомирської області. У 1937 році командиром дивізії був призначений полковник П.М.Матикін.

Матикін П.М., фото 1940 р.

Наприкінці 1938 року до складу 87-ї сд був включений 212-й гаубичний артилерійський полк.

Напередодні радянсько-польської війни 1939 року полки та окремі підрозділи отримали нову нумерацію: 259-й сп став 16-м, 260 – 96-м, 87-й ап – 197-м легко- артилерійським полком, 87-й бзв – 14-м обз, 87-й сапб – 11 осапб). Також до складу дивізії крім 16-го та 96-го сп увійшов 283-й Червонопрапорний стрілецький полк., який до того знаходився у складі  60–ї стрілецької дивізії як 179-й Червонопрапорний стрілецький полк (до 1932 року полк мав найменування 6-й Червонопрапорний стрілецький і входив до складу 2-ї  Кавказької імені Степіна стрілецької дивізії Закавказького військового округу, згодом передислокованої до м.Овруч Житомирської області).

У ході  походу на територію Західної України 87-ма сд діяла у складі 15-го стрілецького корпусу Шепетівської (Північної) армійської групи, в жовтні 1939 року, переформованої в 5-ту армію.

До 5 вересня  1939 р. у рамках Великих навчальних зборів дивізія отримала приписний склад, була доукомплектована до штату воєнного часу і 7 вересня своїм ходом почала марш в район м.Емільчино, де було проведене бойове злагодження підрозділів і частин, отримані необхідні запаси.

16 вересня частини 87-ї сд отримали наказ про вихід і зосередження до 05:00 17 вересня на ділянці державного кордону в районі с. Городниця.

Після ліквідації прикордонниками польських стражниць, передовий 16-й сп під командуванням полковника П.І.Филимонова, не зустрічаючи опору поляків, став рухатись в напрямку населених пунктів Губкове, Соснове, Поліське. На відстані до 30 кілометрів передовий загін 16-го сп стикнувся з польським кавалерійським ескадроном. Після перемовин, поляки відправились на захід.

18 вересня 16-й сп вийшов в район м.Костопіль, 283-й сп – м.Сарни.

20 вересня розвідувальний загін дивізії  від 43-го окремого розвідувального батальйону у районі сіл Навіз – Боровичі (нині Рожищенського району Волинської області) зненацька був атакований польськими військами. В результаті боєсутчки мотострілецька рота розвідбату зазнала значних втрат вбитими і пораненими.

16-й сп під командуванням полковника Петра Ісайовича Филимонова 20.09.39 вийшов в район с. Сокіл, де розпочав поромну переправу через Стир, а по завершенні переправи через ріку вступив у бій.

2-й стрілецький батальйон під командуванням капітана Козачука був виставлений як заслін в районі с.Навіз. Дивізіон 212-го гап, що підтримував полк, на 23:00 розгорнувся на вогневих позиціях на східному березі Стирю (наведена переправа не могла витримати ваги 152мм гаубиць), а стрілецькі батальйони зайняли висхідне положення для наступу. О 06:00 наступного дня після 30 хвилинного артилерійського нальоту 1-й та 2-й батальйони 16-го сп атакували поляків. 3-й батальйон був залишений в резерві і повинен був прикривати лівий фланг наступаючих підрозділів.

Хоча на початку атаки був поранений командир 2-го батальйону капітан Козачук, підрозділи обох батальйонів вибили поляків з височин і зайняли село Боровичі. Три ескадрони польської кавалерії намагались контратакувати, але були відбиті артилерійським та кулеметно-рушничним вогнем. Згодом над полем бою з’явилась радянська авіація (дев’ять бомбардувальників СБ), яка поставили вирішальну крапку у цьому двобої.

До 14:00 польський загін чисельністю до двох полків піхоти був розбитий (за показами полонених дані досить сильно відрізняються; за одними - поляки мали три піхотні батальйони, 2 артдивізіони та загін з курсантів і офіцерів Гродненської автошколи; за твердженнями інших – до 5 батальйонів піхоти і артполк, польські джерела вказують на наявність у цьому районі 3-го полку піхоти КОП (корпусу охорони прикордоння) та 32-го полку легкої артилерії). До 1,5 тис.  офіцерів і солдатів потрапили в полон, як трофеї було захоплено 25 гармат. Польські джерела вказують інше число – 260 вбитими і пораненими, 120 полоненими, а свідок бою, політрук стрілецької роти 16-го сп Костянтин Григорович Вашкевич – 500 полоненими).

Вашкевич К.Г. у вересні 1939 року – політрук стрілецької роти, в 1940 – парторг 16-го сп, на 22.06.41 з заступник командира 11 осб з політчастини

У бою підрозділи 87-ї сд втратили вбитими 106 чоловік і 4 танки Т-37 ( за іншими даними – 99 вбитими і 137 пораненими. (Ще про цей бій можна прочитати за посиланням - http://yarovenkosp.ucoz.ru/publ/volin_na_pochatku_2_ji_svitovoji_vijni/nevidomij_quot_zolotij_quot_veresen_volin_1939/6_boji_na_pivnochi_volini/15-1-0-164 )

22 вересня загиблі були поховані з військовими почестями на кладовищі в селі Сокіл, а 16-й сп і залишки 43-го орб розмістились у Рожищі.

За мужність в ході виконання бойового завдання понад 20 командирів і бійців 16-го сп, які відзначились в бою під Навозом і Боровичами були представлені до нагородження орденами і медалями.

У подальшому 87-ма сд наступала в напрямку на Хелм - Люблін. Польські підрозділи на території Волині більше супротиву не чинили. Однак власне на польській території підрозділи 87-ї сд прийняли ще один бій. І знову відзначився 16-й сп полковника П.І.Филимонова.

30 вересня 16-й сп, який знаходився в резерві командувача армією отримав завдання виступити в напрямку Влодави. О 21:30 полк вийшов з північно-західної околиці Холма. О 14:30 1 жовтня на схід від містечка Люта командир 16-го сп полковник Филимонов від делегати зв’язку 15-го СК, що прибув на літаку, отримав розпорядження про рух в напрямку Люта, Зджарка, Козаки, Колаче, Песя Воля із завданням у взаємодії з 253-м сп знищити угрупування поляків в районі оз.Витище, Песя Воля. На 18:00 підрозділи 16-го сп досягли району Сухава, Колаче, Козаки. У цьому районі були оточені польські підрозділи. З іншої сторони по польським військам вдарив 253-й сп. На ділянці 253-го сп поляки без збою не здались, внаслідок чого цей полк втратив 31 військовослужбовця вбитими, 101 пораненими, був підбитий 1 танк Т-37, проте знищив 380 і взяв в полон біля 1000 жовнірів. На ділянці 16-го сп після невеликої перестрілки поляки здались. У полон було взято 500 польських вояків, в т.ч.150 підофіцерів. Трофеями радянських полків стали 400 гвинтівок, 8 кулеметів, 4 гармати.

Бійці 87-ї сд – учасники радянсько-польської війни, фото 1940 р.

У жовтні 1939 року, після закінчення польської кампанії, частини дивізії повернулись на Волинь і прийняли під охорону ділянку кордону вздовж Західного Бугу від Шацька до Рави-Руської. З прибуттям підрозділів 90-го і 91-го прикордонних загонів НКВС і передачі їм контрольованої лінії кордону, дивізія була зосереджена у військовому містечку у Володимирі – Волинському та навколишніх селах.

З грудня 1939 року частини дивізії стали готуватись до нової війни. І вже у січні 1940 року 87-ма сд (без полкових шкіл стрілецьких і артилерійськиї полків та спецпідрозідів) залізничним транспортом була перекинута на Петрозаводський напрямок. Наприкінці січня частини дивізії вивантажились на станції Петрозаводськ. 12 лютого 1940 дивізія була включена до складу 14-го стрілецького корпусу 8-ї армії (командарм Г.М.Штерн) і побатальйонно направлена в район озера Суо-Ярві.

Командувач військами 8-ї армії Штерн Г.М.

Після заміни на передовій частин 56-ї сд, 1 березня 87-ма стрілецька дивізія розпочала підготовку до наступу. Підготовка підрозділів і частин здійснювалась безпосередньо в бойових порядках. У ніч з 11-го на 12 березня полки розпочали наступ у напрямку населеного пункту Лоймола. Особливо важкими були бої на ділянці 16-го сп в районі висоти «Чорна».  Після декількох штурмів полк таки оволодів тактично вигідною висотою, оборона на якій була обладнана трьох амбразурними ДзОТами.

Фінський фронт, березень 1940 р. Офіцери 96-го сп

Зліва направо:  нач.боєпостачання Обліцов, зампотилу Гунько, начфін Жученко.

 Підрозділами дивізії також були захоплені декілька фінських складів. Після оголошення перемир’я підрозділи дивізії без боїв перемістились до 200 км на захід і розташувались в районі міста Вертсілія.  

Після передачі ділянки нового кордону у квітні цього ж року дивізія автотранспортом була доставлена на станції в районі Волхова, звідки залізничними ешелонами повернулась до місця постійної дислокації.

Тут дивізія знову організаційно була включена до 5-ї армії ( на 22.06.41 – генерал майор танкових військ Потапов), спочатку 15-го СК, а згодом 27-го стрілецького корпусу (командир – генерал-майор Павло Данилович Артеменко*), управління і штаб якого знаходились в місті Дубно. 20 червня 1941 року КП корпусу перемістились в район містечка Торчин (в лісі, що в 10 км на захід цього населеного пункту).

Командувач військами 5-ї армії генерал-майор т/в М.І.Потапов

Командир 27-го стрілецького корпусу генерал-майор П.Д.Артеменко

У жовтні 1940 року командування 87-ю стрілецькою дивізією прийняв герой Громадянської війни комбриг Семен Петрович Зибін**, котрий керував з’єднанням до березня 1941 року.

Зибін Семен Петрович, у жовтні 1940 – березні 1941 рр. командир 87-ї сд

* Артеменко Павло Данилович – радянський воєначальник, генерал-майор. Народився 12 липня 1896 на хуторі Тополі Харківської губернії (нині Дворічанський район Харківської області). Після закінчення чотирикласної школи працював на паркетній фабриці. У 1915 році був призваний до армії і був направлений до навчальної команди при 232-му запасному піхотному полку. По закінченні тримісячного навчання в чині молодшого унтер-офіцера був направлений 699-й Саровський піхотний полк і брав участь у бойових діях на Західному фронті. У листопаді 1917 року вступив до Сумського партизанського загону, у складі якого воював участь проти німецьких військ і гайдамаків в районі Бахмача. В травні 1918 року партизани влились до лав РСЧА (група військ сумського напрямку). П.Д.Артеменко служив на посадах старшини 1-го прикордонного загону та начальника кінної розвідки Сумського повітового військкомату, з квітня 1919 року - помічника начальника кулеметної команди 38-го Українського полку , а потім - командира взводу 1-го стрілецького полку Сумської фортечної бригади.

З липня 1919 у складі 369-го стрілецького полку 123 бригади 41-ї стрілецької дивізії воював на Південному фронті (помічник начальника і начальник кулеметної команди). Брав участь в оборонних боях проти Добровольчої армії генерала А. І. Денікіна на річці Псел, в районах міст Суджа, Глухів, Обоянь, Севск, а згодом приймав участь Орловсько-Курській наступальній операції. У вересні 1919 року в бою біля села Камишловка (Харківська губернія) був поранений. У грудні 1919 року  після лікування повернувся на фронт і став учасником наступу військ Південного фронту під час якого були звільнені Охтирка, Харків, Полтава, Павлоград, Синельникове. У той же період брав участь у бойових діях проти збройних формувань під командуванням Н. І. Махна в районі міста Олександрівськ. Навесні і влітку 1920 року під час радянсько-польської війни брав участь в ході бойових дій на території Подільської губернії і Галичини, а восени - у бойових діях проти збройних формувань УНР під командуванням Ю. О. Тютюнника і Ю. Мордалевича.

 У 1922 році закінчив курс червоних командирів при штабі 44-ї стрілецької дивізії. Подальша служба П.Д.Артеменка проходила в частинах, які послідовно переформовувались з 44-ї сд: 3-й кадровий, 263-ї стрілецький полки, 41-ша окрема кадрова стрілецька бригада, 396-й стрілецький полк у складі 132-ї стрілецької бригади 44 –ї сд. Службу проходив на посадах помічника начальника, начальника кулеметної команди, начальника полкової школи. У серпні 1927 р. закінчив Київську об'єднану військову школу і отримав призначення на посаду командира кулеметної роти 285-го стрілецького полку (95-та стрілецька дивізія, Український військовий округ). У цьому ж полку служив на посадах командира стрілецької роти, виконуючого посаду командира батальйону, командира і політрука роти, начальника полкової школи . У 1931 році закінчив курси удосконалення комскладу «Постріл». У листопаді 1933 року був призначений на посаду командира 283-го сп, у квітні 1937 року - 285-го сп, в серпні того ж року - на посаду командира 95-ї стрілецької дивізії (Київський військовий округ).

Підполковник П.Д.Артеменко

22 лютого 1938 П.Д.Артеменку було присвоєне персональне військове звання комбриг і водночас за довголітню службу та з нагоди 20 річниці РСЧА  він був нагороджений орденом Червоного Прапора. Напередодні радянсько-польської війни комбриг П.Д.Артеменко в серпні 1939 року був призначений на посаду командира 27-го стрілецького корпусу. 4 листопада 1939 року отримав звання комдива, а з введенням генеральських звань в РСЧА 4 червня 1940 року звання генерал-майор. У 1941 році закінчив курси удосконалення командного складу при Академії Генерального штабу.

У ході Великої Вітчизняної війни командував військами 27-го стрілецького корпусу 5-ї армії. 87-ма, 124-та та 135-та стрілецькі дивізії корпусу героїчно бились з ворогом в перші тижні війни на території Волині, при цьому 87-ма та 124-та в оточенні противника. Згодом війська знекровленого корпусу буди виведені зі складу 5-ї армії і діяли у прямому підпорядкуванні ПЗФ., а з  середини серпня 1941 року у складі новосформованої з7-ї армії. Війська корпусу (87-ма і 171-ша сд) зазнали невдачі при виконанні завдання із вибиття німців з Окунинівського плацдарму в серпні 1941 р.

Наприкінці серпня 1941 року генерал-майор Артеменко був призначений на посаду заступника командувача 37-ю армією з тилу. В ході Київської оборонної операції армія потрапила в оточення. При спробі прориву з оточення 27 вересня генерал-майор Павло Данилович Артеменко потрапив у полон. Знаходився в таборі для військовополонених у місті Володимирі-Волинському та концтаборах № 73 (Нюрнберг) та № 35 (Вейсенберг) на території Німеччини. Військовим трибуналом Південно-Західного фронту 10 квітня 1942 Павло Данилович Артеменко був засуджений заочно за ст. 58, п. 1 «б» КК РРФСР («зрада Батьківщині військовослужбовцями») і засуджений до вищої міри покарання з конфіскацією майна.

Копія наказу про виключення П.Д.Артеменка зі списків особового складу РСЧА

На початку травня 1945 П.Д.Артеменко був звільнений американськими військами, після чого був переправлений до Парижа і переданий радянській військовій місії з репатріації. Після приїзду до Москви, 29 грудня 1945 був заарештований і в грудні 1946 року наказом Головного управління кадрів НКО звільнений рядів з РСЧА за ст. 44, п. «в». Ухвалою Військової колегії Верховного суду СРСР від 2 серпня 1950 вирок Військового трибуналу Південно-Західного фронту був скасований, і справа Артеменко було направлено на нове розслідування, після чого повторно засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР 26 серпня 1950 і засуджений до вищої міри покарання. Того ж дня розстріляний, похований на Донському кладовищі Москви. За висновком Головної військової прокуратури РФ спочатку  обвинувачення і засудження Павла Даниловича Артеменко було визнано законним (рішення від 9 лютого 2001), однак при повторному розгляді16 грудня 2004 року скасоване і П.Д.Артеменко був посмертно було реабілітований.

** Зибін Семен Петрович – радянський воєначальник, комбриг 

 Народився 18 вересня 1894 року в станиці Білоріченська Кубанської області в селянській родині. У 1906 році закінчив чотири класи земської школи. У листопаді 1914 року вступив на військову службу. На серпень 1917 року дослужився до старшого унтер-офіцера. У 1917-1918 роках командував Хансько-Білоріченським революційним загоном в Кубанській області. Учасник боїв з біло чехами. Згодом загін був переформований в  1-й полк (11-та армія) і брав участь в бойових діях проти козачих загонів генерала Л. Г. Корнілова. У 1918-1921 році на посаді командира полку 26-ї кавалерійської дивізії. бився проти меншовиків Закавказзя, Добровольчої армії А.І. Денікіна. У 1919 році закінчив Орловські кавалерійські курси. У 1921-1922 рр. служив на посаді командира 42 кавалерійського полку 6-ї кавалерійської дивізії Воював проти Врангеля і загонів Н.І.Махна. Був нагороджений орденом Червоного Прапора.

По закінченні громадянської війни з березня 1923 командував 93-м кавалерійським полком 16-ї кавалерійської дивізії, а згодом (з вересня 1923 р.) по черзі був командиром 34, 35 і 36-го кавалерійських полків 6-ї кавалерійської дивізії. У червні 1924 року отримав призначення на посаду військового радника при Тувинській Народній Республіці. У лютому 1925 повернувся з відрядження і був призначений командиром 85-го кавалерійського полку 9-ї кавалерійської бригади. З жовтня 1925 по вересень 1926 – на навчанні на кавалерійських курсах в Новочеркаську. У вересні 1929 зарахований слухачем Військової академії РСЧА ім. М. В. Фрунзе. Після закінчення навчання, з 28 лютого 1932 року був призначений помічником командира 8-ї кавалерійської дивізії Далекосхідного краю. У 1934 нагороджений грамотою ЦВК СРСР. 26 листопада 1935 наказом РНК СРСР № 2494 присвоєне звання комбрига. C 1935 по 1937 рік був командиром 25-ї кавалерійської дивізії в місті Псков. У липні 1937 року був заарештований і звинувачений в причетності до військової змови. У квітні 1940 року звільнений у зв'язку з припиненням справи, відновлений в кадрах РСЧА. Нагороджений медаллю «XX років РККА». У жовтні 1940 року був призначений командиром 87-ї стрілецької дивізії 5-ї армії Київського ВО. У березні 1941 року призначений на посаду командира 37-го стрілецького корпусу (6-та армія), управління якого дислокувалось в Золочеві. На чолі корпусу бився з гітлерівцями. Корпус у складі ПЗФ брав участь в боях в трикутнику Луцьк-Броди-Дубно, згодом відступав в напрямку на Умань . Загинув у бою 5 серпня 1941 року в районі села Підвисоке (нині Новоархангельський район Кіровоградської області).