Четвер
28.03.2024
14:21
Форма входу
Категорії розділу
Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) [11]
Розповідь про бойовий шлях 87-ї стрілецької дивізії з моменту формування до вересня 1941 року
Персоналії 87-ї сд [7]
Публікації про 87-му сд та її бійців в засобах масової інформації.
Бойові дії 87-ї стрілецької дивізії в спогадах ветеранів [41]
Спогади ветеранів 87-ї сд, зібрані сином командира 16-го сп 87-ї сд Борисом Петровичем Филимоновим та із фондів музеїв Луцька, Володимира-Волинського, Устилуга
Від курсанта до комбата. "Лейтенантська" проза Миколи Івановича Куцаєва. [8]
Розповідь про курсантські роки та перші місяці боїв 1941 року колишнього командира 6-ї стрілецької роти 283-го сп 87-їсд М.І.Куцаєва, надані його сином М.М.Куцаєвим, м.Ростов-на-Дону.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » 87-ма стрілецька. У боях і походах » Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування)

Четвертий день війни. 25 червня 1941 року.

На виконання поставленого завдання частини і підрозділи дивізії, що знаходились в районі на південь від Володимира-Волинського в ніч на 25 червня почали відхід в район Сільця.

4-та батарея 197-го лап вночі через Шистів, Зимне вийшла до мосту на с. Навратин і перекрили цей напрямок з завданням не пропустити німецькі танки.

За підтримки цієї батареї підрозділи 283-го сп біля 09:00 намагались контратакувати в напрямку на Фалемичі, захопили фільварк Фалемичі, але були зупинені німцями, які відразу ж стали перекидати в цей район підкріплення.

В атаці

Після сильного мінометного обстрілу до двох рот противника при підтримці танків атакували з напрямку південної околиці Володимира-Волинського, маючи за завдання відрізати шлях відходу передовому загону 283-го сп. На мосту через річку Луга в районі с.Зимне німців зустріла група прикордонників під командуванням коменданта 3-ї прикордонної комендатури капітана Семена Федоровича Федотова. Прикордонники на чолі зі своїм командиром майже всі полягли в нерівному бою.

Полковник Порошенко наказав з боєм відходити до Сільця. Відхід на правий берег Луги 283-го сп був зірваний масованим артилерійським вогнем 150мм мортир противника зі сторони сіл Червона Гура і Черниця. Біля 09:00 на захід від села Горячів танки противника наздогнали і атакували колону полку. Зав'язався запеклий бій, що тривав кілька годин. Німці буквально розчавили 283-й сп. Був поранений командир полку, загинули командир 1-го батальйону капітан Єремеєв, командир мінбатареї старший лейтенант Рудик, помічник начальника штабу лейтенант Рудой. Замполіт полку батальйонний комісар Іван Гаврилович Гетман організував оборону в районі залізничного мосту групою бійців 1-го батальйону і сам ліг за кулемет, був важко поранений. Лише до 15:00 залишкам 283-го сп вдалось прорватись до Сільця, де згодом значно прорідівши підрозділи частини зайняли оборону на північній околиці.

 Був втрачений останній шанс прорватись на луцьке шосе і в подальшому об’єднати сили дивізії в один кулак.

У той час 96-й сп непомітно для ворога залишив позиції і через фільварк Вікторуз, Суходоли, Червону Гуру відійшов через міст в селі Селець на правий берег Луги і до 04:00 зайняв нові позиції. На той час в Сільці вже розташувався штаб і політвідділ 87-ї сд, залишки батальйону зв’язку, протитанкового дивізіону і розвідбату.

Найбільш небезпечний напрямок – північно-західний, зі сторони Володимира прикрили підрозділи 1/96 cп. Батальйон був посилений 4-ю батареєю 197-го лап для стрільби по танках прямою наводкою. Лівіше зайняли свої ділянки 2-й і 3-й батальйони. Полкова школа залишалась резерві командира полку із завданням при необхідності посилити оборону з боку шосе Володимир-Волинський - Луцьк, по якому безперервним потоком йшли автоколони противника. На той час в 96-му сп залишилось не більш як 1500 боєздатних командирів і бійців.

До 12:00 до позицій 96-го сп стали прибувати окремі вози та дрібні групи червоноармійців 283-го сп, добряче пошматованого гітлерівцями. З групою чисельністю всього 17 чоловік до позицій 96-го сп вийшов і командир 283-го сп полковник І.П.Порошенко.

 Біля 14:00 по ділянці оборони 96-го сп спочатку обрушились бомби і кулі з німецьких літаків, а потім полетіли тони артилерійських снарядів. Після авіа і артилерійського нальотів, які повторювались декілька разів, в наступ пішла піхота 44-ї піхотної дивізії Вермахту і танки. Противник ніс величезні втрати, але нарощував силу свого натиску.

Мужність і героїзм проявляли всі – рядові червоноармійці, молодші командири, безвусі лейтенанти і досвідчені старші офіцери.

Офіцер 96-го сп молодший лейтенант Борис Сергійович Пономарьов,

 загинув в червневих боях 1941 року на Володимирщині

Командир відділення 96-го сп молодший сержант Гнат Семенович Абросимов віддав команду своїм підлеглим чекати наближення ворога. Коли гітлерівці підійшли на відстань 50 метрів – пролунав дружній залп, а за ним відділення пішло в контратаку. В сутичці з ворогом відважний молодший командир захопив німецький кулемет і вже з нього вів вогонь по німцям.

Г.С.Абросимов

загинув в боях в районі Окуніново в серпні 1941 р.

Коли неподалік села на узліссі з’явилась німецька колона, до гармат у 197-му лап стали всі, незалежно від посад і звань. Однією батареєю командував особисто начальник артилерії дивізії полковник Олександр Йосипович Бордюг, другою – командир 3-го дивізіону 197-го лап старший лейтенант Михайло Захарович Войтко.

Артилеристи 4-ї батареї лейтенанта І.С.Ременя спалили 2 танки і вантажівку і протягом дня відбили до 7 німецьких атак. Спроба німецької піхоти прорватись до вогневих позицій батареї була зірвана контратакою радянської піхоти.

Стійко і мужньо бились з ворогом розрахунки 3-ї батареї 197-го лап під командуванням старшого лейтенанта Альбіна Івановича Цецерського. За день бою 25 червня батареєю було підбито до роти німецьких танків і до взводу мотопіхоти на бронетранспортерах. Спроби німців увірватись на позицію батареї були відбиті.

Дивізійні сапери не встигли підірвати міст через Лугу, то ж командування побоювалось прориву ворогів і звідти. Щоб хоч якось прикрити цей напрямок на дзвіниці церкви в Сільці розташувався зі станковим кулеметом командир відділення молодший сержант Василь Писарєв. Не один десяток ворогів впав від куль мужнього сержанта. Німецькими снарядами був збитий купол дзвіниці, вогонь підбирався до сміливця, але він продовжував вести вогонь по гітлерівцям. Німецький снаряд влучив у дзвіницю, яка під своїми уламками поховала мужнього бійця.

Біля 17:00 після потужних авіаудару та 30-ти хвилинної артилерійсько-мінометної підготовки німці атакували позиції 283-го сп на півночі Сільця. П’ять годин поспіль атаку за атакою відбивали поріділі бійців 283-го Червонопрапорного. Під натиском німців 2-й батальйон став відступати. Туди кинулись командир полку полковник І.П.Порошенко і начальник штабу Г.І.Немер. За наказом командира був розчохлений Бойовий Прапор полку, який ніс начштабу. В жорстокому рукопашному бою батальйон зумів відбити втрачені позиції.

Гітлерівці контратакували, вбили радянські війська з північно-західної частини села і навіть змогли прорватись до КП дивізії. Почались запеклі вуличні бої. Начарт 87-ї сд полковник Бордюг наказав зібрати бійців зі стрілецькою зброєю і на чолі невеликої групи кинувся на ворога. Відважний начальник артилерії в ході цього бою був поранений, згодом знайдений непритомний бійцями 96-го сп і винесений на ношах в село Хмелів. Групу бійців і молодших командирів в контратаку повів нещодавно призначений командиром батареї старший лейтенант Іван Ілліч Криклій. Група Криклія відбила чотири німецькі контратаки і втримала свій рубіж.

ст. лейтенант І.І.Криклій

Майже закінчились патрони і гранати. Бійці один за одним стали кидати в німців коробки з протигазів, а ті, вважаючи, що це протитанкові гранати стали відходити назад.

 Прямим влученням мінометної міни в бліндаж комендантського взводу 283-го сп на північній околиці Сільця були знищені штабні документи, проте найбільша втрата була моральна – у вогні «загинув» давній талісман полку – прапор пролетаріату Червоної Пресні, під яким частина не раз ходила в атаки проти білогвардійців, басмачів, воювала в радянсько-польській війні 1939 року та йшла на штурм фінських позицій в березні 1940.

У запеклому бою противник був відкинутий за фільварк поблизу Сільця і до настання темряви на цьому напрямку більше не атакував.

Зі сторони річки німці оборону радянських підрозділів прорвати не змогли.

З настанням темряви бій продовжувався. Термітними снарядами німці запалили кілька будівель в Сільці і ліс неподалік. Особливо лютували авіація і артилерія ворога.

Коли на землю спускались сутінки група німецьких танків з десантом на борту атакувала позиції полку зі сторони Навратина. Оскільки гранат вже не було, в ворога полетіли пляшки, наповнені бензином і закупорені ватою. Цю пропозицію надав помічник командира 283-го стрілецького полку технік-інтендант 2-го рангу І.У.Спиранський. Від вбивчого коктейлю запалали 2 танки, інші поспіхом відійшли назад. Німецьких піхотинців, які залишились без броньованої підтримки майже повністю знищили.

По танкам –пляшками з запалювальною сумішшю

На 23:00 атаки піхоти на позиції 87-ї сд припинились, але авіація і артилерія ворога продовжували дошкуляти радянським бійцям.  У ході бою були знищені майже всі коні.

Категорія: Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) | Додав: voenkom (01.08.2014) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 683 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: