23 червня 1941 року. Другий день війни. - Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) - 87-ма стрілецька. У боях і походах - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Середа
07.12.2016
13:31
Форма входу
Категорії розділу
Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) [11]
Розповідь про бойовий шлях 87-ї стрілецької дивізії з моменту формування до вересня 1941 року
Персоналії 87-ї сд [7]
Публікації про 87-му сд та її бійців в засобах масової інформації.
Бойові дії 87-ї стрілецької дивізії в спогадах ветеранів [41]
Спогади ветеранів 87-ї сд, зібрані сином командира 16-го сп 87-ї сд Борисом Петровичем Филимоновим та із фондів музеїв Луцька, Володимира-Волинського, Устилуга
Від курсанта до комбата. "Лейтенантська" проза Миколи Івановича Куцаєва. [8]
Розповідь про курсантські роки та перші місяці боїв 1941 року колишнього командира 6-ї стрілецької роти 283-го сп 87-їсд М.І.Куцаєва, надані його сином М.М.Куцаєвим, м.Ростов-на-Дону.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » 87-ма стрілецька. У боях і походах » Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування)

23 червня 1941 року. Другий день війни.

Ранкові атаки лівофлангового 16-го стрілецького полку 87-ї сд в напрямку Устилуга успіху не мали. Німці силами  298-ї піхотної і 14-ї танкової дивізій майже відразу ж контратакували  вздовж шосе на Володимир-Волинський. Полк перейшов до жорсткої оборони і заледве стримував натиск переважаючих сил противника.

Біля 09:00 німецькі танки атакували позиції полку. Знову відзначився особовий склад 3-го артдивізіону 212-го гап. На дистанції 3 кілометри  був відкритий відсічний вогонь, що змусив німецькі піхоту відстати від танків, а коли німецькі панцерники наблизились до фільварку П’ятидні загороджувальним вогнем дивізіону були підбиті 5 танків. Інші 10 відійшли.

Значні сили німецької піхоти, які скупчились в яру на правому фланзі полку були розсіяні і частково знищені полковою батареєю 120мм мінометів під командуванням молодшого лейтенанта Павла Васильовича Вовка. Повністю знищити німців не вдалось із-за обмеженої кількості боєприпасів.

Молодший лейтенант Вовк П.В.

Атака слідувала за атакою. До їх відбиття був залучений увесь особовий склад полку. Командир полку полковник П.І.Филимонов декілька раз особисто піднімав підрозділи в контратаку, а коли поруч із ним вийшов зі строю розрахунок станкового кулемета, сам ліг за гашетку і став поливати гітлерівців вогнем.

Активну розвідку противника в боях 22 та 23 червня вели екіпажі БА-10 дивізійного 43-го окремого розвідбату під командуванням капітана Стоптунова. Розвідники декілька разів через бойові порядки противника проривались до околиць Устилуга і виконували поставлені бойові завдання.

96-й стрілецький полк перейшов у наступ з району Хотячева. 1/96 сп капітана Шоріна вже на 09:00 оволодів висотою 188,4 і зав’язав бій за південно-східну околицю Устилуга. 2-й батальйон повів успішний наступ на Ізов і на 12:00 опанував селом і станцією. Гітлерівці кинулись до Бугу. Більшість з них була знищена при спробі дістатись західного берега. У цей же час 1-й батальйон вибив гітлерівців з південної частини Устилуга. В ході атаки дві стрілецькі і одна кулеметна роти під командуванням капітана Шоріна за підтримки 9 танків знищили мотоциклетну роту, артдивізіон (11 гармат були підірвані), 6 танків, 6 автомашин, 87 мотоциклів, дві 75мм гармати і пересувну радіостанцію. Підполковник Василенко наказав капітану Шоріну продовжувати наступ, вийти і знищити міст через Буг, щоб упередити перекидання німцями резервів, насамперед танків. Зав’язався кривавий, жорстокий бій, який ішов за кожен будинок. У цей час на броньовику прибув начальник розвідки дивізії капітан Котляренко, котрий передав наказ комдива ні в якому разі кордон не переходити і діяти за обставинами. Німці тим часом через міст перекидали свіжі сили, в тому числі артилерію.

Біля 12:30 позиції 16-го сп були атаковані 20 німецькими танками і піхотою зі сторони Русіва. Причому танки до позицій полку йшли колоною. Відзначились бійці полкової протитанкової батареї, командування якою прийняв лейтенант Микола Аврамович Драголюбов (командир батареї старший лейтенант Іван Прокопович Бабошко загинув у перший день війни в районі с.П’ятидні). Комбат сам став до панорами прицілу 45-ки розрахунку сержанта Васильєва. Першим пострілом офіцер підбив головний танк, другим – останній, а третім – в середині колоні. Не встиг комбат подати команду на відкриття вогню батареєю, як примчався зв’язковий з наказом командира полку зніматись з позицій, оскільки німці прорвались на лівому фланзі і є загроза оточення. При згортанні ворожим снарядом була знищена друга з  чотирьох 45-к, які були на озброєнні батареї.

Драголюбов М.А., фото 1944 р.

Уміло діяли також артилеристи 1-го дивізіону 212-го гап, які зуміли підбити 9 ворожих машин, інші розвернулись і відійшли в напрямку на Хотячів. За деякий час танки знову атакували позиції 16 сп і 212-го гап, але і ця атака вогнем 1/212 гап була відбита, ворог втратив ще 3 бойові машини.

1/96 сп капітана Шоріна на 13:00 продовжував вести бій на підступах до мосту в Устилузі, яким оволодіти так і не зумів; 2/96 сп вів вогневий бій з німцями, які окопались на польському березі Бугу; 16-й сп відбивав атаки німців, які переправились через Лугу в районі с.Тростянка.

Біля 14:00 на допомогу 96-му сп прибув танковий батальйон від 82-го тп 41-ї тд, який на той час зосередився в районі Попад’ївки.

Полкові розвідники доповіли командуванню, що через міст в Устилузі перейшла колона артилерії на кінній тязі – загалом понад сорок 150мм гаубиць.

Німецькі артилеристи проявили повну безпечність, видно чекали команду на подальші дії – коні були випряжені і випущені пастись, гаубиці стояли обабіч дороги, солдати гурбились біля похідних кухонь в очікуванні обіду. Рішення прийшло миттєво: командир 96-го сп наказав полковій батареї ПТО та двом дивізіонам 197-го лап відкрити по німецькій колоні біглий вогонь, після чого 30 танків Т-26 рвонули вперед. До танкістів приєднались стрілецька рота старшого лейтенанта Раждена Васильовича Лебанідзе і кулрота лейтенанта Кононенка з 1-го стрілецького батальйону. Німці не встигли зробити жодного пострілу. В результаті атаки були захоплені 40 гармат, 80 зарядних ящиків, кілька сотень коней, вбиті і поранені 600 і полонені понад 400 німецьких вояків. Також були полонені командир і начальник штабу 298-го артилерійського полку. У останнього була вилучена карта з нанесеними оборонними спорудами УРу та іншими важливими військовим об’єктами в районі кордону і Володимира-Волинського.

Своїми діями 96-й сп трохи полегшив становище 16-го сп, який знемагав від масованих атак гітлерівців і дав змогу його підрозділам почати організований відхід. Німці зняли з володимирського напрямку до 50 танків і невдовзі контратакували 1-й батальйон 96-го сп. У цій ситуації підполковник О.І. Василенко наказав полковим саперам під керівництвом полкового інженера старшого лейтенанта  Антона Антонович Грудзинського підірвати гаубиці з зарядними ящиками, а батальйону капітана Шоріна знищити полонених, забрати коней і відходити у напрямку до висоти 188,4. При відході батальйоном Шоріна в районі села Залужжя була розсіяна і частково знищена німецька піхотна рота. Згодом капітан Василь Шорін* першим у дивізії був представлений до звання Героя Радянського Союзу, але волею вищого начальства був нагороджений орденом Червоного Прапора.

 

Перші жертви «Бліцкригу»

У цей же час командування відкликало батальйон 82-го тп і командиру 96-го сп нічого не залишилось як віддати наказ про перехід до оборони.

О 07:00 283-й стрілецький полк отримав наказ командира дивізії залишити рубіж Вощатин, Фани, Ласків і відійти на південний схід, де на 10:00 перейшов до оборони в районі висоти 191,0.

О 08.00 23 червня комендант 2-ї ділянки 90-го прикордонного загону капітан О.З.Говоров викликав до себе середній командний склад і віддав усне розпорядження – наступати у напрямку на с. Янів (там за даними розвідки зосередилось до німецького піхотного батальйону), вибити німців з села і закріпитись на рубежі західніше його. Зав’язався важкий бій, який продовжувався понад 4 години. У ході бою на допомогу прикордонникам прибула стрілецька рота від 283-го сп. У цьому бою німці втратили вбитими до 125 чоловік, 30 мотоциклів, 3 танки. Втрати прикордонників склали 6 чоловік вбитими, 13 пораненими.

Біля 11:00 посилений піхотний батальйон противника при підтримці танків атакував у стик між 16-м та 283-м сп в напрямку Попад’ївки, відтіснив лівофлангові роти 16-го сп і вийшов до західних відлогів висоти 191,0. 1-й батальйон 283-го сп  під командуванням капітана В.В.Єремеєва стримав натиск німців і змусив їх зупинитись. Артилеристи полку підбили 2 танки. Як тільки німецькі сили забуксували, 2-й і 3-й батальйони з флангів контратакували противника. Німці відійшли і стали обладнувати оборонні позиції.

Схема дій 87-ї сд 22 – 26 червня 1941 року

(за А.В.Ісаєвим)

По обіді гітлерівці намагались атакувати в напрямку Бортнів, Верхнів. Під натиском противника 43-й окремий розвідбат з підрозділами 2-ї комендатури 90-го прикордонного загону залишили Суходоли. Створювалась загроза прориву німців до Володимира-Волинського з південного заходу.

Щоб не допустити цього через помічника начальника оперативного відділення 87-ї сд капітана Б.М.Михайлова полковник Порошенко отримав наказ вивести підрозділи 283-го сп на рубіж Орани, Суходоли і відкинути ворога.

Біля 14:00 полк перейшов в контрнаступ. 1/283 сп за підтримки прикордонників групи коменданта 2-ї ПК старшого лейтенанта О.З.Говорова на 15:00 викинув німців з села Ласків, де й закріпився. 2-й батальйон капітана Волкова на підступах до Суходол був зупинений сильним вогнем противника. Полкова артилерія і дивізіон 212-го гап здійснили артналіт після якого батальйон капітана Волкова піднявся в атаку.

Молодші командири і курсанти полкової школи 283-го сп,

Володимир-Волинський, 1941 р.

зліва направо: перший ряд – Федір Жуков, Микола Кабацький

другий ряд – Семен Петров, Аркадій Голуб, Олексій Черемисов

Ця, і наступна за нею, атаки німцями були відбиті. За наказом полковника Порошенка до Суходол був підтягнутий 3-й стрілецький батальйон, посилений бійцями штабних підрозділів і комендантським взводом зі святинею полку – прапором пролетаріату Червоної Пресні (зберігався в кращому підрозділі від попередників 283-го сп з часів Громадянської війни – Комуністичного загону особливого призначення пролетаріату Красної Пресні, переформованого згодом в 14-й, а потім у 6-й стрілецький полк). За встановленим сигналом 2-й і 3-й батальйони пішли в наступ. Попереду бойових порядків батальйону першим пішов в атаку командир комендантського взводу 283-го СП старшина Леонов із розгорнутим прапором від пролетаріату Красної Пресні. Кулеметна черга обірвала життя відважного старшини, котрий службу розпочав у 1930 року вихованцем полку. Прапор підхопив сержант Турдиєв, котрий також впав замертво від ворожої кулі. До полкової святині кинувся командир 1-ї стрілецької роти старший лейтенант К.У.Костін, підняв його і на чолі роти таки увірвався до Суходол. Протягом 30 хвилин село було очищена від ворога. Батальйони зайняли оборону на його околицях. Німці декілька раз контратакували і намагались повернути втрачений населений пункт, що був би гарним трампліном для подальшого наступу на Володимир, проте безрезультатно. 283-й сп намертво вгризся  у волинську землю.

Капітан П.Г.Лихошвай, начальник розвідки 283-го сп, а згодом 87-ї сд

На цьому успіх частин дивізії закінчився. Гітлерівці перегрупували сили і один за одним нанесли ряд масованих ударів, у результаті яких близько 16:00 23 червня частини 298-ї піхотної і 14-ї танкової дивізій прорвались вздовж шосе і оволоділи північною частиною Володимира-Волинського.

Скориставшись діями 96-го сп 16-й стрілецький і 212-й гаубичний артилерійський полки почали відхід на північний схід.

Цьому передували запеклі бої перед фронтом 16-го сп (довжина біля 10 км, від с.Цезів до шосе Устилуг – Володимир-Волинський). По обіді 35 німецьких танків з напрямку Попад’ївки атакували позиції 16-го сп і 212-го гап. Вогнем дивізіонів 212-го гап за лічені хвилини були спалені і підбиті 13 танків. Наступні за цією атакою удари німецької авіації та артилерії змусили підрозділи 16-го сп відійти назад до Луги. Крім того німецькою авіацією були знищені артпогріби 212-го ап, припинився підвіз боєприпасів, в батареях на кожну гармату залишилось 2-3 снаряди.

Оскільки зв’язку зі штабом дивізії і корпусу в командирів 16-го сп і 212-го не було полковники П.І.Филимонов і О.Г.Катасонов біля 16:00 прийняли рішення встановити зв’язок з командуванням 15-го СК, командний пункт якого знаходився в районі м.Ковель.

З цього моменту дані, наведені в книзі В.В.Владімірського і спогадами ветеранів 16-го сп, за якими 16-й сп і 212-й гап залишив околиці Володимира-Волинського біля 16:00 23 червня, дещо відрізняються зі спогадами командира 212-го гаубичного артилерійського полку полковника Олексія Гавриловича Катасонова, начальника штабу 283-го сп В.Я.Курганського та деяких бійців 212-го гап, наприклад, Л.М.Клінкова.   

Так, колишній командир відділення 6-ї ср 16-го сп молодший сержант Григорій Андрійович Щебивок стверджував, що на 16:00 колона полків досягла Когильного, а на 20:00 через Гнойно, Хворостів вийшла в район села Яковичі, а на ранок 24 червня зайняла оборону вже ймовірно в районі села Туропин сучасного Турійського району, де вступила в бій з противником і була підтримана передовою ротою 133-го танкового полку зі складу 215-ї механізованої дивізії 22-го мехкорпусу, яку вів комполку полковник Микола Олександрович Загудаєв. Цей полк у складі 215-ї мд мав завдання вийти в район Верби для нанесення контрудару по Володимир-Волинському угрупуванню ворога. Щоправда Г.А.Щебивок вказує на загибель у цьому бою полковника Загудаєва, який насправді загинув 3 липня 1941 року в районі с.Довгошиї нині Ківецівського району. Подальший опис подій цим ветераном дозволяє припустити, що 6-та стрілецька рота під командуванням лейтенанта Ужанова відступала на схід окремо від основних сил полку, який на кінець червня вже займав позиції в районі Рожища. Свіченням цьому є та частина спогадів, які вказує на ведення бойових дій в районі Затурець (25 червня), марш через Торчин, Луцьк, Рівне (27 червня) до Гощі, де 29 червня зайняла оборону на шосе Рівне – Новоград-Волинський.

Щебивок Григорій Антонович, 1940 р.

Про відступ 16-го сп з району Володимира-Волинського біля 16-17:00 23 червня також є свідчення колишнього бійця 45-го кулбату 2-го Володимир-Волинського УРу А.Д.Анічкіна, помкомвзводу 16-го сп А.Ф.Зворикіна. Про залишення позицій увечері 23 червня свідчив військфельдшер 3/16сп І.Ф.Решетцов.

Молодші командири 16-го сп А.Зворикін(ліворуч) і Д.Мурзіков, 1940 р.

Колишній командир 4-ї батареї 197-го лап І.С.Ремень у своїх спогадах зазначав, що перші німецькі танки досягли північно-західної околиці Володимира увечері 23 червня, проте вказує, що бої на захід від Володимира-Волинського в районі П’ятидень тривали до пізнього вечора цього дня.

23 червня  під час артилерійського обстрілу німців загинув начальник артилерії 16-го сп Іван Кирилович Пекарський, а поряд з ним 1-й розрахунок батареї 120мм мінометів.

Щодо полковника Катасонова то про обставини відходу від Володимира-Волинського він згадував так (переклад автора): «Положення 16 сп і 212 гап стало критичним. Зв'язку зі штабом дивізії та іншими частинами не було, а на нашій ділянці німці робили атаку за атакою, авіація бомбила наші бойові порядки безперервно. Підрозділи 16 сп виснажені фізично і морально, боєприпаси до стрілецької зброї закінчувались. Ми з полковником Филимоновим чекали від командира 15-го стрілецького корпусу полковника Федюнінського І.І. і начальника артилерії корпусу полковника Турбіна відповіді на наше донесення, послане 0 16-00 23 червня. Вранці 24 червня до нас із Ковеля прибув майор - офіцер зв'язку, - який передав розпорядження командира 15-го стрілецького корпусу 16 стрілецькому полку відходити на Луцьк, а 212 гаубичному артилерійському полку перейти в розпорядження командувача артилерією 5-ї армії. Склали відповідне донесення, підписане полковником Филимоновим П.І. і мною, в якому було зафіксоване розпорядження командира корпусу. Копії цього донесення залишилися у кожного з нас. Рано вранці 24 червня артилеристи розстріляли залишок снарядів, відбиваючи атаки піхоти, стрілецькі підрозділи теж вичерпали свої боєприпаси. Вирішили о 9-30 почати організований відхід…»

На  деякий час відхід полків був затриманий. Вияснились, що вночі одна з батарей 85-го окремого протитанкового винищувального дивізіону під командуванням капітана Іллі Федоровича Прокопенка потрапила бід бомбардування німецької авіації вціліла лише одна гармата, про що повідомив черево армієць з цієї батареї. Полковники Филимонов і Катасонов, а також цей боєць вернулись до гармати і розстріляли останні 15 снарядів по німецькій колоні.

При відступі від Володимира – Волинського 3-й батальйон 16-го сп між Хворостовим і Яковичами вступив у жорстокий бій. Атаки німців були відбиті, батальйон продовжив марш на схід.

Полки відійшли в район Блаженик – Туропин (за іншими даними 16-й сп відійшов до Озютич, а далі до  Війниці і Рожища).

Протягом 54 годинних боїв на захід від Володимира-Волинського тільки 212-м гаубичним артилерійським полком були підбиті і спалені 45 німецьких танків, знищено до 20 гармат різних калібрів, до батальйону німецької піхоти.

Тим часом на вечір 23 червня танки і мотопіхота 14-ї танкової дивізії рвонули в прорив і вже до вечора цього дня вийшли до лісу на північний захід від Війниці.

Одночасно з 298-ю пд і 14-ю тд в наступ перейшла і 44-а піхотна дивізія Вермахту. ЇЇ полки атакували лівий фланг 283-го сп в напрямку Цуцнів, Бортнів, Янів і відтиснули радянські підрозділи на рубіж Ласків, Суходоли.

Південніше 299-а піхотна дивізія, яка надвечір 22 червня закріпилась передовим загоном в районі с.Яневичі,  протягом дня 23 червня підтягувала до цього району свої головні сили і одночасно вела бої на знищення гарнізонів ДОТів в районах сіл Морозовичі і Лішня. Цього ж дня розвід батальйон 299-ї пд на кінець дня досяг околиці Локач, але був атакований  396-м стрілецьким полком 135-ї стрілецької дивізії і повністю розгромлений.

До вечора 23 червня становище 87-ї стрілецької дивізії різко погіршилось. Її бойовий порядок в результаті прориву 14-ї танкової дивізії в район Війниці виявився розірваним на дві частини. 16-й і 212-й гап виявились по північну сторону Володимира, а головні сили дивізії (96-й, 283-й сп, 197 лап, спецпідрозділи окрім 59-го омсб, який встиг прорватися до Луцька) на південній. Вся ж дивізія  виявилися відрізаною від військ 5-ї армії, без зв’язку як з вищими штабами, так і сусідами. У боях 22 і 23 червня полки і підрозділи зазнали чималих втрат в особовому складі, техніці і конях, боєприпаси закінчувались. Боєприпаси закінчувались, зв'язок зі штабами 27-го стрілецького корпусу і 5-й армії, а також з сусідніми дивізіями був відсутній.

Із-за оголеного лівого флангу 96-й стрілецький полк вимушений був залишити околиці Устилуга і відійти на рубіж  Хотячів, Орани і зайняти оборону на лівому березі притоки Луги. Тут підрозділи полку були поповнені за рахунок приписного складу, раніше призваного на навчальні збори (до цього підрозділ приписників участі в боях не приймав), протягом ночі був облаштуваний новий оборонний рубіж, з таборів і Володимира були вивезені залишки боєприпасів і продовольства. Із-за оголеного правого флангу туди було надіслане підкріплення – 250 бійців полкової школи з 3 станковими і 9 ручними кулеметами.

Останні боєприпаси зі складів у Володимирі вивозились вже під вогнем противника. Щоб склади не залишились ворогу начальник боєпостачання полку військтехнік 2-го рангу Костянтин Іванович Обліцов підірвав їх. Від вибуху загинув.

К.І.Обліцов

За лівим флангом 96-го сп на віддалі 3 – 4 км починались позиції правофлангового підрозділу 283-го стрілецького полку. Зв’язку з штабами дивізії і 16-го сп не було.

Залишки батарей 197-го лап зосередились в районі Новосілки, Шистів і прикривали можливі шляхи підходу противника зі сторони Володимира.

У результаті двох днів боїв стрілецькі частини 87-ї сд втратили в цілому 50-60% особового складу, майже всю полку артилерію калібру 45 і 76мм. В 197-му лап 5-та батарея залишилась без половини гармат і мала тільки боєкомплект НЗ, 6-та всі гармати, в 3-й батареї залишились лише 2 гаубиці, а польові гармати 1-й дивізіон втратив практично всі при прориві з оточення.

 

* Шорін Василь Іванович, 1906 р.н., в РСЧА з 1928 р. Учасник радянсько-польської та радянсько-фінської воєн у складі 96сп 87 сд. У роки війни воював на посадах командира батальйону 96-го сп, командира 1040-го сп 295сд, заступника командира по стройовій частині 295-ї стрілецької Херсонської дивізії, заступника командира 107 окремої будівельної бригади. У боях був чотири рази поранений, в т.ч. 2 рази - важко, нагороджений двома орденами Червоного Прапора (№: 4 / н від 02.10.1942 НД Донського фронту - представлявся до звання Героя Радянського Союзу), №: 140 / н від: 06.10.1943 Військради 2гвА, Богдана Хмельницького 2-й ступеня (УПВР СРСР від 03.06.44). Підполковник. Загинув 17 травня 1944.

Категорія: Історія бойового шляху 87-ї сд (1-го формування) | Додав: voenkom (01.08.2014) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 271 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: